Удома немає води, - сказала бабуся внучкам, - піду на ріку, принесу.
Побрала бабуся цебро й пішла за водою. Не встигнула бабуся піти, як захотіла й онученяти піти за водою. Побрала внучка маленьке цебро й пішла за бабусею. Залишився будинку Півень, так захотів і він піти за водою. Побрав Півень маленьке цебро й пішов слідом за бабусею й внучкою. А у цей час зі своєї норки висунула голову мишка, подумала-подумала - і теж розв'язала йти за водою. Побрала мишка цебро, маленьке, як пальчик, і побігла до ріки.
Ось і зібралися вони усе на ріці. Набрали води й відправилися додому: спереду бабуся, за бабусею онученяти, за внучкою Півень, а за петушком маленька мишка.
На краю дороги росла яблуня, а під яблунею спав сірий зайчик. Дул вітер і качав верхівку яблуні. Раптом одне яблуко впало з верхівки й догодило
Зайчикові прямо у чоло. Підхопився зайчик, стрибнув та й потрапив прямо бабусі під ноги. Злякалася бабуся, упала й усю воду пролила. Ось справа-те яке дивовижне!
Злякався й зайчик. Побіг він із усіх ніг далі й наткнувся на внучку. Онученяти впала й усю воду пролила. Ну й справа вийшла!
Злякався зайчик ще більше, побіг ще швидше. Не помітив він, як зіштовхнувся з петушком. Закричав Півень, упустив цебро. Те-Те страху було!
А маленька мишка, як тільки побачила, що зайчик біжить із усіх ніг, кинула цебро та й нирк у чагарник.
Заспокоїлася потім бабуся, подумала-подумала та й говорить про себе: Ось щастя, що я урятувалася від ведмедя!
Задумалася й внучка й сказала про себе: Ось щастя, що я урятувалася від вовка!
Подумав-Подумав і Півень та й говорить: Ось щастя, що я урятувався від лисиці!
А мишка сидить у чагарнику, визирнути боїться й думає: Ось вуж щастя, що урятувалася я від страшного кота!
А у цей час бідний зайчик усе біг і біг.
Прибіг він у ліс і зарився там у купу листів. Коли вже заспокоївся небагато, те подумав: Ну й змучився я! Та полювали-те за мною, і кидалися-те на мене!.. Ледь урятувався!