Жила одноока людина із дружиною. Ночі він проводив із дружиною, але як тільки починало світати, він залишав дружину а йшов з будинку. Так він цілий день десь проводив час. Дружина його не знала, чому чоловік днем додому не приходить, де він час проводить і що він там робить. Вона розв'язала це довідатися.
Одного разу, коли він пішов ранком, вона пішла за ним і дійшла до того місця, куди він днем ішов. Але коли вона підійшла до нього близько, те побачила, що у нього немає одного ока. Як тільки вона це побачила, розв'язала покинути його. З настанням дня вона відправилася у шлях. Коли вона йшла, раптом побачила: назустріч їй іде велетень. Велетень дійшов до неї, побрав її до себе на плечі й поніс. Він дійшов з нею до гори й піднявся на вершину. Там була підземна юрта. Велетень кинув жінку у прохід юрти. Вона опам'яталася у землянці й почала плакати. Не маючи одягу, вона сабоно мерзнула й жалувала про те, що залишила чоловіка через той тільки, що порахувала його некрасивим. Так плачу вона раптом, почула, що хтось говорить:
- Ну, перестань плакати. Ось над тобою перебувають шкурки земних птахів. Побери їх і надягни.
Жінка подивилася над собою й після довгих пошуків побачила кошик, плетену із трави. Пошукавши у ній, вона знайшла кухлянку з вороньих шкір. Побрала кухлянку, але як не намагалася її надягти, не могла. Кухлянка була їй мала.
Знову вона почала плакати. Та знову почула чийсь голос:
- Залиши, перестань плакати. Ось над тобою висить трав'яний кошик. У ній ти знайдеш шкіри земних тварин, побери їх і надягни. Перестань плакати.
Коли їй це сказали, вона подивилася наверх і побачила кошик. Там знайшла вироблені шкіри лисиць. Побрала їх і спробувала надягти. Коли стала їх надягати, відчула тепло. Надягши шкіри, вона почала шукати вихід із землянки. Знайшла його й вийшла. Відправилася у шлях.
По дорозі жінці захотілося пити. Вона дійшла до ріки, і коли нагнулася, щоб напитися, то побачила, що у неї, виявляється, з'явилися лисі вуха. Жінка відправилася далі. Коли йшла, зачула, що за нею хтось іде. Повернула назад голову й побачила, що за нею, Виявляється, волочився лисий хвіст. Коли вона це побачила, спробувала від нього звільнитися, але не змогла. Так з лисим хвостом пішла далі.
Жінка дійшла до місця, де її батько звичайно промишляв тюленів. Вона спустилася до берега моря й стала дивитися, як її батько на море тюленів убиває. Ось батько перестав полювати на тюленів і поїхав до берега. Побачив він на березі лисицю й пристав до того місця, де вона перебувала. Помітивши, що лисиця його не боїться, він праг її побрати, але вона усе від нього відскакувала. Тоді він кинув їй тюленини. Нагодувавши її, він відправився у своє селище. Та коли батько пішов у своє селище, вона теж туди побігла.
Коли день уже скінчився, жінка-лисиця прийшла до будинку свого батька. Багато раз вона намагалася ввійти у будинок. Але як тільки жінка-лисиця нахилить свою голову, щоб спуститися у будинок, так її голова сама відскакує убік. Так вона не спустилася у будинок свого батька, пішла у поле й, кажуть, там залишилася.