Усе було у Курджимуко Лаурсена: батько й мати, гарна сім'я, достаток.
У дворі у нього стояв великий стіг сіна, приготовлений на зиму для худоби. Одного разу, коли хазяїна не було будинку, стіг загорівся.
У цей час Курджимуко Лаурсен вертався додому. Побачив він, що горить сіно, побрав довгу лозину й підійшов до стогу. Стіг горів знизу, а на верху його сичала змія.
- Оказавшемуся у лиху не дають згоріти, - сказав Курджимуко Лаурсен і простягнув змії лозину. Та миттєво проповзла по лозині й оповила шию рятівника.
Праг Курджимуко Лаурсен зняти змієві - не зміг; спробували найдужчі джигіти аулу - теж не змогли. Розв'язали так і залишити змію побоялися, що, якщо стануть знімати її силою, вона задушить свого рятівника.
Але змія не заподіювала йому ніяких турбот. Поступово усе звикли до того, що Курджимуко Лаурсен ходить зі змією на шиї, і перестали говорити про це.
Одного разу приснилося Курджимуко Лаурсену, начебто прийшов до нього якийсь чоловік і сказав: "Якщо прагнеш, щоб змія залишила тебе, ти повинен пройти шлях, який зможеш здолати за сім місяців. Приготуй досить запасів і відправляйся у дорогу. Перші три місяці будеш іти по лісу, що випливають два місяці - під землею, шостий місяць - по піскові й каменям. На сьомий місяць перетнеш поле, посипане гусаки-ними яйцями, і тут змія оетавит тебе".
Устав Курджимуко Лаурсен ранком і сказав батькові й матері:
- Мені важко жити, тому що мій вид змушує страждати ваші серця. Сьогодні приснився мені сон - якщо він здійсниться, може бути, я позбудуся змії.
- Нехай буде до добра твій сон, - сказала мати.- Скажи, синок, що ж тобі приснилося?
- Мені сказали у сні, що змія залишить мене, якщо я пройду шлях, який здолаю за сім місяців. Ось я й розв'язав відправитися у дорогу. Приготуй мені, мати, дорожньої провізій, щоб вистачило її до кінця шляху! - відповів Курджимуко Лаурсен.
- чи Навряд змія покине тебе тому, що ти пройдеш такий шлях! чи Мало що присниться у сні - не губи себе й нікуди не ходи! - стала просити його мати.
Але син наполягав на своєму, і матір приготувала дорожню провізії, щоб вистачило йому на сім місяців. Нав'ючили її на сім ослів, і Курджимуко
Лаурсен відправився у шлях.
Перші три місяці він ішов по горах і долам, що випливають два місяці - під землею, шостий місяць - по піскові й каменям. Сьомий місяць він ішов по полю, посипаному гусячими яйцями.
На той час дорожні припаси у нього скінчилися, він був голодний і стомлений дорогою. Побачивши велике дерево, він ліг під ним і міцно заснув. Прокинувся він тому, що хтось покликав його:
-Вставай, Курджимуко Лаурсен!
Отут Лаурсен відчув надзвичайну легкість - змії на його плечах не було, а перед ним стояли три дівчата. У руках вони тримали різні страви.
- Покуштуй нашого частування, - сказали дівчини й поставили перед ним їду. Поїв Курджимуко Лаурсен, оглянувся - не побачив свого коня.
- Де мій кінь? - запитав він.
- Відпочивай спокійно, твій кінь не пропаде, - сказали дівчини.
Незабаром Курджимуко Лаурсен заснув, а коли прокинувся, поруч не було ні дівчат, ні коня.
Забрався він на дерево, під яким спав, оглянувся.
-Де ж мій кінь? - знову сказав він.
Раптом він побачив, що на його коні їде якась баба. " Е-Е-Е, нехай аллах пошле їй нещастя, звідки у цієї баби мій кінь і навіщо він їй?"-подумав Курджимуко Лаурсен. У цей час баба під'їхала до дерева й зійшла з коня.
- Ласкаво просимо, Курджимуко Лаурсен, будь нашим гостем! - сказала вона й пішла назад.
Лаурсен сіл на свого коня й поїхав за бабою. Гостював він у баби три дні й три ночі. На четвертий день вона сказала:
- Тепер тобі треба викупатися у семи водах. Викупався джигіт у семи водах, і баба запитала його:
- Як тепер у тебе на душі?
- Мені здається, я можу зробити більше, чим десять таких джигітів, як я! - відповів Лаурсен.
- Тоді надягай цю сорочку. - Та баба простягнула йому новеньку сорочку.
- Як тепер у тебе на душі? - запитала вона, коли Лаурсен надяг сорочку.
-• Мені здається, не найдеться у світі людини, якої я не зміг би перемогти!
-Тоді допоможи мені здолати моїх ворогів - сімох жорстоких братів - инижей. Вони живуть недалеко звідси. У них щоночі випадає сніг з каменів і покриває землю до половини людського росту. Щоранку вони змушують мене забирати цей сніг, а вночі він випадає знову. Я довго шукала людину, яка змогла б здолати цих инижей. Одного разу у сні хтось сказав мені: " Якби ти пішла до Курджимуко Лаур-Сіну, він переміг би цих инижей". Після цього я звернулася у змію й привела тебе сюди.
Ранком Курджимуко Лаурсен побрав дерев'яну лопату, який чистять сніг, і вийшов знадвору.
Він ішов і розгрібав сніжні камені, ішов і ловив инижей. Так він убив сімох инижей. Після цього пішов у стайню й став бити коней кулаком по хребту. Шістьом коням він перебив хребти, і вони впали намертво, а сьомий навіть не похитнувся від його удару.
- Цей кінь мені підійде, - сказав джигіт і пішов назад до баби.
- Які хабари, син мій? - запитала вона.
- Я вбив усіх инижей, заспокоїв твоє серце.
- Дякую тобі. Ти зробив велику справу, але я прагну просити тебе ще ось про що. Залишився ще один мій ворог. Сам він з вершки, борода його - сім вершків, їздить він верхи на півні, а вмеето батогів у нього шиплячі сірі змії. Він викрав мою старшу дочку, і тільки ти можеш повернути її, - сказала баба.
- Скажи, де твій ворог, і я привезу твою дочку!
- Неможливо людині відшукати місце, де живе Сам-З-Вершки. Сьогодні вночі він повинен приїхати сюди - добре б піймати його.
Лаурсен сіл у засідці, став чекати на нього приїзду. Коли настала північ, прибув Сам-З-Вершки. Борода його була семи вершків, сидів він верхи на півні, а замість батогів у нього були шиплячі сірі змії. Схопив він середню дочку баби й поскакав назад.
Погнався за ним Курджимуко Лаурсен. Довго скакав, але не зміг наздогнати - Сам-З-Вершки під'їхав до кургану й зник у ньому.
Лаурсен не міг пройти туди, куди пішов Сам-З-Вершки. Він повернувся до баби, побрав у неї дерев'яну лопату для снігу й поскакав назад до кургану. Розчистив він лазівку, через яку пройшов Сам-З-Вершки, проникнув у курган і схопив викрадача. Відняв він у нього й півня, і чарівний батіг із сірих шиплячих змій, і середню дочку баби.
- А де старша дочка баби? - запитав він.
- Я нічого не знаю про неї, - відповів Сам-З-Вершки.
- Краще не говори так, скоріше приведи її до мене, не змушуй убивати тебе! - сказав тоді Курджимуко Лаурсен.
- Ну що ж, раз ти вимагаєш, я привезу її, хоча я й не відвозив її. Віддай мені півня й батоги, і я поверну тобі дівчину, - пообіцяв Сам-З-Вершки.
Тільки віддав йому Лаурсен півня й батоги, як зареготав Сам-З-Вершки:
-Курджимуко Лаурсен, я обманював не таких, як ти, - сказав він.-Тепер, коли у мене є й півень і батіг, ти мені ве страшний.
Та він поскакав щодуху.
Погнався за ним Курджимуко Лаурсен, наздогнав його у входу у підземелля й убив. Після цього він увійшов у курган, вивів звідти дівчину, виніс усі багатства, що награбував Сам-З-Вершки у людей.
Повернувся він до баби, привіз їй дочок.
-Я покінчив і із цим твоїм ворогом. Якщо у тебе є ще вороги, говори, - сказав юнак.
-Більше у мене немає ворогів, - вимовила баба.- Ти
Здолав жорстоких инижей і злого старого, і всі, хто страждав від них, вільно зітхнуть. Тепер усі ми будемо жити спокійно. Якщо прагнеш, побери у дружин одну з моїх дочок.
Одружився Лаурсен на середній дочці баби.
Пройшов час. У Курджимуко Лаурсена народилися син і дочка. Одного разу розв'язав він оглянути краї, де поселився. Їхав він їхав і приїхав до берега моря.
Перед ним була огорожа з колючого чагарнику, а за нею - кунацька. Заїхав він у двір, крикнув: "Жиу!"Вийшла з будинку жінка.
- Заходь до нас, будь гостем, - сказала вона.
- А де твій хазяїн? - запитав Курджимуко Лаурсен.
-Він у від'їзді, але будинок-те його стоїть на місці, заходь, будеш гостем, - відповіла жінка.
Не знав Курджимуко Лаурсен, що чоловік тієї жінки був иниж і що задумав він здолати гостя хитрістю.
Зайшов Курджимуко Лаурсен у кунацьку. Його добре нагодували й уклали
Спати.
А иниж тим часом сказав своїй дружині:
-Ти адже можеш обернутися будь-якою істотою, і ми скористаємося цим. Ранком, коли наш гість буде роз'їжджати на своєму коні по берегу моря, ти обернися качкою й плескайся у берега так, щоб він помітив тебе. Зроби це два-три рази, а потім начебто ненавмисно скажеш йому: " У мене була вчена качка. Тепер вона спливла у море, мені без неї нудно, а піймати її ніяк не можу".
Гість пообіцяє тобі піймати качку. Коли він на інший день виїде па берег моря, ти випереди його, обернися качкою, плавай у берега й навіть вийди на берег. Коли гість побачить тебе, він спішиться. Ти плавай зовсім близько від берега. Тоді він роздягнеться й увійде у воду. Отут ти запливи подалі у море й замани його туди, а коли він буде далеко від берега, піднімися й полети. Потім знову обернися людиною, побери його нижню сорочку й вертайся додому. Без сорочки я його легко здолаю.
Увечері, коли вернувся Курджимуко Лаурсен, жінка понесла йому у кунацьку вечерю. Стали вони розмовляти, і між іншим вона сказала:
- У мене була вчена качка. Тепер вона спливла у море, мені без неї нудно, а піймати її ніяк не можу.
-Хіба це важко! - сказав Курджимуко Лаурсен.- Завтра ж я піймаю її!
На інший ранок Курджимуко Лаурсен поїв, осідлав коня й виїхав знадвору. Жінка випередила його - вона обернулася качкою й стала плавати уздовж берега.
Коли Курджимуко Лаурсен під'їхав до моря, він побачив, що качка плаває зовсім близько від берега. Він швидко роздягнувся, залишив одяг на березі, а сам увійшов у воду. Негайно качка стала відпливати від берега. Вона усе більше віддалялася у море, а джигіт плив за нею. Коли він був зовсім близько від неї, качка піднялася й полетіла.
Потім вона знову обернулася людиною, побрала нижню сорочку Лаурсена, у якій була його сила, і повернулася додому.
Вийшов Лаурсен на берег моря й не знайшов своєї сорочки. Зрозумів він, що його обдурили. Сіл він на коня й поїхав назад. Коли у'їхав Лаурсен у двір, назустріч йому вискочив иниж і вдарив його мечем.
-Ти вбив мене, - сказав Лаурсен инижу.- Прошу тебе, поклади мене на коня й відпусти його.
Поскакав кінь до баби й привіз свого хазяїна, коли той був уже ледь живий.
- Аллах, аллах, що трапилося? - запричитала баба, побачивши пораненого Лаурсена.
- Не знаю, що трапилося. Я втратив сорочку, що ти дала мені, а потім мене ранив якийсь иниж.
Баба зняла джигіта з коня й внесла його у будинок. Довго лежав Курджимуко Лаурсен, нарешті поправився Як і у перший раз, баба викупала його у семи водах і дала йому точно таку сорочку, як та, що він втратив.
- Тепер ти зможеш перемогти инижа? - запитала баба.
- Обіцяю тобі, що привезу його на крупі мого коня!
-Я не прагну, щоб ти привозив його сюди - досить, якщо ти принесеш мені три смуги з його спини. А дружину инижа - чаклунку - доправ сюди живий, - сказала баба й відпустила джигіта.
Поскакав Лаурсен до инижу. Увірвався до нього у будинок, схопив його й виволік у двір. Зняв він зі спини инижа три смуги, прив'язав дружину инижа до крупу свого коня й поїхав назад.
Радісно зустріла Лаурсена баба.
-Тепер моє серце заспокоїлося, - сказала вона, - а тобі прийшла настав час вертатися до батька-матері. Мені залиши хлопчика, а дружину й дочку побери із собою.
Так і зробили, і відправилися вони у шлях. Коли доїхали до околиці аулу, Лаурсен запитав у одного хлопця:
-Які хабари у Курджимукових?
- У них був один-єдиний син. Навколо його шиї оповилася змія, і ніхто не міг звільнити їхнього сина від неї. Тоді він сам виїхав у далекий шлях, і з тих пір про нього нічого не чули. Усе, що було у його батька-матері, забрал один пши, і старі живуть тепер у убогості, - сказав хлопець.
- А не чи пустять ці старі мене на постій? - запитав Лаурсен.
- Може, і пустять, - відповів хлопець.
Приїхав Лаурсен до своїх батьків. Не довідалися вони його, і став він у них жити.
Якось Лаурсен запитав старих про їхнє життя-буття, і вони розповіли йому всі й те, як їх син зі змією на плечах виїхав з будинку. "А тепер, - закінчили вони своє оповідання, - пши забрал у нас усе, що було, і ми живемо тим, що пожертвують нам аульчане".
-Не падайте духом, повернувся ваш син! - сказав Лаурсен. Старі не повірили своїм очам і вухам, і довелося Ла-Урсену розповісти усе, що з ним приключилося. Обрадувалися старі, коли переконалися, що їх син повернувся живий і непошкоджений.
На Інший ранок Лаурсен відправився до пши. Він убив пши й усю його сім'ю, прогнав орков, а всі їхній багатства роздав біднякам. Собі він побрав тільки те,
Що забрал пши у його батька.
Слава про справи Курджимуко Лаурсена пішла по всій окрузі. А він став жити спокійно й щасливо.