У Криму жив багатий і шановний усіма ногаец. Одного разу прийшла йому у голову думка: "У тутешньому краї, щоправда, я користуюся славою й повагою, але за його межами мене зовсім не знають. Не чи відправитися мені на чужину людей подивитися й себе показати? Нехай і у чужих краях рознесеться про мене слава!"Подумавши це, він приискал собі товариша й пустився у шлях-дорогу нагору по Кубані. У ті часи жив на Кубані впливовий князь по імені Каноков. Під'їжджаючи до його садиби, ногаец зустрів пастуха й запитав:
- Чий це будинок?
- Це будинок Канокова, - відповів пастух.
- чи Приймуть мене у цьому будинку? - запитав чужоземець.
- Звичайно, приймуть! - відповів пастух.- Хазяїн радий кожному гостеві, і, якщо
Навіть його немає будинку, тебе там зустрінуть радо. Будь ласка, заїдь! - Сказавши це, він привів гостя до будинку й сповістив домашнім про його прибуття.
- Ласкаво просимо! Увійдіть! - сказала господарка.- Князь скоро приїде! Він увійшов у гостинний будинок, йому відвели кунацьку, і він там
Розташувався чекаючи хазяїна. Кожний депь йому накривали стіл, але один прилад ставили для хазяїна. Князь усе не вертався. Гість став нудьгувати, і тоді почали приводити у будинок дівчат, щоб вони розважали його танцями.
Через якийсь час гість закохався у княгиню й сказав їй про це. Почувши це, княгиня сказала:
-Нехай те, що ти мені сказав, буде між нами: я залишуся вірна чоловікові. Якби князь мені не вірив, то не одружився б на мені; та і я, якби йому не вірила, то не вийшла б за нього. Змінити чоловікові - великий гріх, і тому затай у собі своє бажання! - Більше вони про цей не сталь говорити й розійшлися.
Але на наступну ніч гість із кунацької переліз через забір і, підійшовши до будинку, виставив з петель двері; пробравшись тихенько до ліжка, на якому почивала княгиня, він схопив сплячу за гомілку.
- Хто це? - запитала княгиня.
- Це я! - відповів гість.
- Так ти не повірив моїм словам! - сказала княгиня. - Далі цього не йди й, поки нічого не помітили сплячі тут служниці й тебе не довідалися, убирайся звідси скоріше!
Але скільки вона його не просила, він і слухати не праг. Тоді вона схопила залізну лопату, що стояла у вогнища, і, розмахнувшись, розбила йому у кров особа з такою силою, що він зомлів. Після цього, не давши навіть знати про це служниці, вона сабоною рукою схопила, що лежав у непритомності
Гостя й викинула за двері. Потім вона вляглася спати як ні у чому не бувало й заснула глибоким сном.
Через небагато гість отямився й, обливаючись кров'ю, побрів у кунацьку. Трапилося так, що саме у цей час під'їхали до кунацької верхівкові й злізли з коней. Проводир їх увійшов у кунацьку й, знайшовши там закривавленого гостюючи, запитав його, що з ним трапилося; той, не знаючи, що це приїхав князь, розповів йому про весь щиросердно.
Каноков негайно ж послав у будинок за ганчірками й велів перев'язати рани гостюючи. Гість не догадувався, що це хазяї, поки не настав час іти спати. Коли ж він побачив, що, що приїхав відправився спати у будинок, як у власний, то зміркував, що це хазяїн, і сабоно злякався.
Коли князь увійшов у будинок і привітався із княгинею, то вона йому ні слова не сказала, що трапилося з гостем, та й князь не дав нічого помітити, що знає про усе.
Наступного дня князь зайшов у кунацьку й запитав гостя:
- Ну, милий гість, тепер ти мені скажи, заради чого приїхав? чи Приїхав ти по якій-небудь справі або ти прагнеш добути багатства?
- Я приїхав не заради багатства, - відповів гість, - і не заради якої-небудь справи; я приїхав, щоб побачити тебе, але бог покрив мене ганьбою, та і я сам себе знеславив; зроби мені милість, дозволь мені вернутися додому!
- Ти приїхав із чужої країни, - відповів хазяїн, - як
Можна, щоб я тебе відпустив? Я осоромив би себе! - Він упросив гостя залишитися на кілька днів.
Пішов бенкет горою, а коли прийшов час гостеві їхати додому, він подарував йому з табуна кілька коней і проводив його з більшою пошаною у супроводі цілої звиті. Коли вони попрощалися, то гість ще раз повернувся й сказав Канокову:
- Не поберу твоїх подарунків і не прагну знайомства з тобою, якщо ти мені не даси слова приїхати у мій край до мене у гості. У першій кибитці, до якої ти загорнеш, тобі вкажуть дорогу до мене!
- Приїду! - сказав князь кримському гостеві, і після цього вони попрощалися й роз'їхалися.
Пройшло кілька років. Канонів не міг виконати своєї обіцянки відвідати приятеля. Ногаец усе чекав, але нарешті втратив терпіння й, побравши із собою декількох товаришів, відправився до свого приятеля Канокову, щоб довідатися, що з ним трапилося: вуж занадто довго він змусив чекати себе.
Коли він під'їхав до знайомого аулу, то був уражений несподіваним видовищем: аулу наче й не було - увесь згорів. Військо, що розорило його, уже віддалялося. Канокова, мабуть, не було будинку. Тоді ногаец зупинив товаришів і сказав їм:
-Розорений військом аул - той самий, де я у князя користувався хлібом-зіллю, я повинен довідатися, що трапилося з однієї жінкою. Якщо прагнете, то будьте мені товаришами; якщо ж нот, вертайтеся додому!
Сказавши це, він поскакав, а товариші пішли за ним. У окраїни аулу вони побачили під більшим деревом жінку, яку грабували ее вершники, що оточили. Ногаец відразу довідався княгиню Канокову. З гиком кинулися ногайци на ворогів, перебили їх і звільнили бранку. Зі звільненою княгинею ногайци вернулися у Крим.
Коли Канонів вернувся, то не знайшов свого аулу: усе винищене вогнем, жителі розбіглися або захоплені у полон, майно розграбоване, а сім'ї не існує. Від болю стислося його серце, і йому стало світло не миле. А тим часом він не знав, що княгиню відвіз ногаец у Крим, де вона, зробившись
Його сестрою, жила під заступництвом його матері у достатку й розкоші. Що терзається горем, Канонів згадав про ногайце.
- Дай-но поїду до свого приятеля у Крим! - раптом вирішився він і, не знайшовши навіть супутників, у чому був, а тому й поїхав.
Коли він доїхав до ногайских кибиток, то запитав першого зустрічного:
-Де будинок такого-те? Ведіть мене туди!
Канокова у рваному платті ввели у кунацьку. Хазяїна не було будинку. Досить довго Канокову довелося прожити у ногайца, а тому що він був бідно одягнений, то на нього там мало обра-щали уваги.
Нарешті вернувся додому хазяїн у супроводі великий звиті. Зайшовши у кунацьку, він зараз же довідався Канокова, але не подав навіть виду, що знає, хто він. " Отож як надходить друг, на який я розраховував!-подумав Канонів.- Навіщо ж я приїхав сюди?"
Йому зробилося дуже важко на душі, і він не знав, що із собою робити. Коли настала ніч, ногаец, нікому не сказавши ні слова, приніс із будинку у кунацьку скриню, повний приналежностей чоловічого костюма, просячи гостюючи переодягтися й вибачаючись, що на костюм його раніше не звернув уваги.
Наступного дня він розпустив слух, що князь, його друг, приїхав з Кубані у цю ніч. Канокова, що начебто тільки тепер приїхав, прийняли з більшою пошаною. Тоді ногаец запитав свого гостя, що йому потрібно.
- Що б із мною не трапилося, я дав слово відвідати приятеля, - сказав гість.- Та ось я тут, але я тепер без сім'ї й без майна; ворог під час моєї відсутності розорив мій аул, і я пішов самотній і жебрак.
- Як-небудь допоможу лиху, - відповів ногаец.- А якщо у моїй країні ти знайдеш жінку, схожу на твою дружин, то я тобі її висватаю!
Після цього ногаец став возити свого гостя по всіх аулах, не чи найдеться де-небудь жінка, схожа на його дружину. Найшлася у одного зубожілого хана дочка, засватана вже за якогось парубка. Коли Канокову показали цю дівчину, він сказав:
-Ось вона схожа на мою дружину!
Багатій ногаец зтал приставати до бідного хана, щоб він видав свою дочку за Канокова.
Хан, спокусившись багатством ногайца, відмовив парубкові й видав її за Канокова. Коли її привезли до Канокову й він у першу ж ніч пішов до дружини, то застав її у сльозах.
- Чого ти плачеш? - запитав Канонів.
- Як же мені не плакати! - відповіла молода жінка.- Жадібність мого батька довела мене до загибелі!
- Яким це образом жадібність твого батька могла тебе погубити? - запитав чоловік.
- Зараз же тобі поясню! - відповіла дружина.- Твій приятель, ногаец, спокусив мого батька багатством, він відмовив улюбленому мною нареченому, бідному юнакові, і видав за тебе!
- Якщо це так, - сказав Каноков, - те спаси мене бог, щоб я відняв тебе у іншого!
Із цими словами Каноков залишив молоду жінку й повернувся у кунацьку, де й ліг спати.
Коли наступного дня у кунацьку зайшов хазяїн, те Каноков сказав:
-Бог так збереже мене від того, щоб я побажав відняти у кого-небудь дружину; хоча ти вважаєш мене здатним на це, але я тримаюся на цей рахунок
Іншої думки!
-Що ж мені робити? - відповів ногаец.- У нашій країні не найдеться інший, схожої на твою дружину!
Слід сказати, що увесь час, коли Каноков гостював у чужому будинку, його дружина, живучи у ногайца у достатку й розкоші, не знала про перебування тут чоловіка. Усвідомлюючи, що настав підходящий момент, щоб віддячити князя, ногаец сказав своїй матері:
-Матінка! Я прагну гостя ввести у наше сімейне коло. Попросите сестру причепуритися як випливає!
Княгиню одягли у ошатне плаття. Як тільки Каноков увійшов у сімейну кімнату ногайца, чоловік і дружина довідалися один одного й залишалися якийсь час у здивуванні, як зробити у цьому випадку. Бачачи їх скрутний стан, ногаец сказав:
-Ось, милий гість Каноков, ти знайшов свою дружину. Бог так благословить вас! Вона була мені замість рідної сестри! У цій справі ти виявився вище того, чому тебе вважали інші. Я праг, щоб ти мені відплатив за те, що я тобі зробив гарного, але вийшло інакше: я у тебе у боргу! Підемо у кунацьку!
Із цими словами вони вийшли із сімейної кімнати ногайца. Після того як Каноков погостював ще якийсь час у ногайца, він його відпустив додому, давши йому на прощання багато багатства, табун коней, багато унаутов і домашньому начиння, а княгині унауток, і сам проводив його на Кубань. Тим часом аул Канокова відбудувався потроху, тому що народ, що біг, почав звідусіль збиратися. Зі звісткою про приїзд князя із княгинею поскакав у аул сам ногаец:
-Ваш князь із княгинею вертається з унаутами, табуном, чередою овець і іншої худоби. Приготуйте йому будинок, у якому він
Повинен зупинитися!
Увесь аул зрадів гарній звістці; усі йому приготували будинок і поспішили виїхати назустріч своїм панам. З більшою пошаною вони зустріли князя й княгиню й увели їх у будинок.
Після цього ногаец повернувся до себе додому, у Крим.
Хто виявився більш шляхетним із цих двох друзів?