Жив-Був у одному аулі молодий джигіт по імені Хагор. Коли Хагор увійшов у лета, він став подумувати про одруження. Йому сподобалася гарна й молода дівчина; він на ній і одружився. У дружини Хагора був чарівний батіг. Через тиждень чоловік їй набрид, і, щоб від нього відскіпатися, вона вдарила його батогом, сказавши: "Будь собакою!", і у ту ж хвилину обернувся він собакою.
Відскіпавшись від чоловіка, вона завела собі коханця. Бідний пес залишився у будинку й зі смутком бачив, як його дружина насолоджується життям з милим дружком.
Нарешті йому стало невміч: він кинув будинок і поплівся куди ока дивляться.
Якось він забрів у курінь, де сиділи пастухи. Змилостивилися пастухи над бездомним собакою, що охляв від голоду, нагодували її, і один з них побрав її до себе додому. У цього пастуха була хвора дружина, яка вже сім років не вставала з постелі: ніякими ліками не можна було пособить бідній жінці. Пастух повернувся додому, і у селі стало відомо, що він привів якийсь собаку: зараз же сусіди зібралися у його будинку, щоб на неї подивитися. Усе помітили у ній щось особливе: стали судити й виряджати, що з нею робити. Тоді старі порадили хазяїнові впустити її вночі у світлицю до хворої: либонь вона допоможе!
Собака забрався під ліжко й стала вичікувати, що буде. Опівночі влетіла у трубу відьма із зубчастою вилкою у руках; кинувшись на хвору, вона стала цією вилкою колоти нещасну й висмоктувати у неї кров. Собака усе бачила, але у цю ніч вона не гавкала. Коли ранком домашні прокинулися, то знайшли хвору ще блідіше й слабкіше, чим напередодні.
На наступну ніч одні із сусідів порадили прогнати собаку, тому що вона нічим не допомогла, а інші наполягли на тому, щоб впустити її ще раз. Опівночі влітає знову відьма й робить те ж саме, що й у минулу ніч. Собака лежить сумирно під ліжком і чекає, поки відьма скінчить. Коли ж відьма зібралася летіти, собака схопив її за ногу й, вцепившись зубами, стала її тягати й рвати її тіло.
-Пусти мене, Хагор, я тебе знаю! Я тобі у лиху придамся!
-Не пущу доти, - сказав Хагор, - поки ти не повернеш сили цієї хворий!
Тоді відьма побрала, що стояв у куті таз і початку отхаркивать кров:
Крові набралося повний таз! Зробивши це, відьма сказала:
-Завтра викуповуйте її у цій крові; ваша хвора буде здорова! Тоді собака її випустила, і відьма полетіла тим же шляхом, як прилетіла.
На інший ранок хазяїн, увійшовши у світлицю хворої, знайшов повний таз крові. Він дивувався, що це таке; але отут собака підбіг до хазяїна, стала радісно верещати, мотаючи головою у ту сторону, де стояв таз, і навіть омочила свою лапу кров'ю й обвела нею хвору. Хазяїн догадався, у чому справа, покликав унаут-ку й велів викуповувати хвору. Коли її викуповували у крові, вона негайно видужала. Хазяїн не знав, як віддячити собаку, став її пестити й навіть цілувати, а коли сусіди зібралися, то він розповів усім про чудесне зцілення дружини, подякувавши долю, що вона послала йому такий розумний собаку.
У аулі стало відомо, що дружина пастуха видужала. Усім хотілося глянути на зцілену хвору. Поки народ юрбився у будинку пастуха, собака непомітно зник: вона побігла у свій аул.
Коли дружина побачила собаку, що вернувся, то знову вдарила її батогом, сказавши: "Будь півнем!" Миттєво собака перетворився у півня. Захлопав крабоми, півень із лементом "кукареку" вибіг на двір. Змішавшись там з курми, він став клювати зерна. Трапилося саме у цей час, що на сусідньому дворі баба-відьма просевала на вітрі пшоно. Півень підлетів до неї. Вона його відразу довідалася й сказала:
-Потерпи ще одну ніч!
Увечері, коли дружина Хагора лягла спати з коханцем, відьма влетіла через трубу й, укравши чарівний батіг, ударила нею Хагора й повернула йому людський образ. Хагор кинувся гаряче дякувати відьмі. У відповідь на це вона сказала:
-Я обіцяла придатися тобі у лиху; ось батіг, якому ти можеш зробити із дружиною, що тобі завгодно!
Увійшовши у світлицю, Хагор зірвав ковдру зі сплячих і, ударивши їх батогом, сказав:
-Будьте ослом і ослицею!
Негайно вони перетворилися у осла з ослицею й е опущеними вниз головами поплелися у стійло.
Хагор одружився вдруге. Господарство пішло на славу: днем він працював на своїй парі ослів, а вночі заганяв їх у стійло, яке ніколи не чистив.
Печера одноглазапрошло багато років. Одного разу Хагор відправився на полювання. Захопившись полюванням, він заблудився й повинен був заночувати у лісі. На наступний ранок він став розшукувати дорогу додому. Його дошкуляв страшний голод. Блукаючи у лісі, він спустився у глибокий яр, де знайшов печеру. У цій печері він побачив чашку молока й шматок сиру. Утамувавши голод, він ліг у куті відпочити. До вечора вернувся з вівцями хазяїн; це був велетень із одним оком у чолі. Побачивши гостюючи, він привалив вхід у печеру величезним каменем; потім розвів вогонь, піймав барана й, розірвавши його на шматки, став засмажувати на рожні. Коли шашлик був готовий, він кинув шматок м'яса гостеві, а решта з жадібністю ковтав сам цілими шматками. Обважнівши від рясної їжі, велетень розтягся у вогню:
-Сьогодні я нагодував тебе, - сказав він, позіхаючи, гостеві, - завтра ти повинен нагодувати мене: я тебе знімання! - Із цими словами він захріп.
Щаслива думка мигнула у голові Хагора: він побрав великий залізний рожен, який йому вдалося підняти тільки із труднощами, і поклав його у вогонь. Коли ж вертів загострився докрасна, Хагор підійшов до сплячого велетня й виколов його єдине око. Зробивши це, Хагор сховався. Ревучи від болю, велетень схопився на ноги й кинувся навпомацки шукати свого ворога, але, позбавлений зору, не міг його знайти.
На наступний ранок осліплений хазяїн став виганяти своїх овець на пасовище й при цьому обмацував спину кожного барана, припускаючи, що гість, що виколов йому око, вислизне з печери, сидячи верхи на баранові. Між вівцями перебував величезного росту козел. Хагор помітив, що у козла довга вовна, вцепився у неї й завис під животом. Велетень обмацав спину козла й, переконавшись, що на ній нікого ні, випустив його
З печери. У такий спосіб Хагор вислизнув з рук одноока; коли ж він оправився небагато від страху, розшукав дорогу й прибув благополучно додому.
Ненажерливість одноглазаот другого шлюбу у Хагора було вісім синів і дві дочки. Хагор розповів синам про свою пригоду. Почувши це, вони стали приставати до нього із проханням, щоб він відвів їх у печеру велетня.
-Ми, - говорили вони, - з ним поміряємося силами. Поступившись проханню синів, Хагор відвів їх до печери. Велетня вони знайшли недалеко від печери: він пас овець. Хагор, підійшовши до нього, сказав:
-Велетень, ось я прийшов до тебе зі своїми вісьма синами!
Не відповівши ні слова, велетень указав рукою на печеру, куди ті й увійшли. Там вони закусили сиром, що стояли у куті, і стали чекати приходу хазяїна. Увечері, як звичайно, сліпий велетень пригнав своїх овець і завалив вхід каменем, не помітивши того, що залишив отвір, у який можна вільно пролізти людині. Віддалік від синів прикорнул Хагор і стежив за тим, що стане робити велетень. Велетень, не говорячи ні слова, схопив відразу всіх вісьмох синів Хагора й стис їх у руках так сабоно, що кістки вискочили з тіла: у його руках залишилося м'ясо нещасних, яке він став жадібно пожирати; тим часом Хагор вискочив з печери у отвір. Важко було старому вертатися самотнім додому!
У іншому аулі жив молодий мисливець, що відрізнявся незвичайної силою. Відправившись одного разу на полювання, він застрелив лань, розрізав її уздовж, здер шкіру й повісив на дерево. Коли ж він розвів вогонь, щоб зажарити шматки м'яса вбитої дичини, раптом шкіра падає з дерева на землю й - про чудо! - робиться знову живий і тікає.
-Що за диво! - викликнув здивований мисливець.
-Це ще що! - обернувшись, сказала лань.- А диво те, що трапилося з іншим мисливцем - Хагором. Сходь до нього: він сам тобі скаже!
Почувши це, мисливець розв'язав будь-що-будь розшукати Хагора, щоб довідатися, яке диво з ним трапилося.
Довго розшукував мисливець Хагора. Він уже зневірився знайти його! Нарешті випадково заїхав саме у той аул, де жив Хагор. Йому вказали на його будинок. У'їхавши у двір, він побачив старого з ушанованою бородою, що опирається на ціпок, що й поглибився, як видалося, у спогади про минуле. Мисливець привітався зі старим. Опам'ятавшись від замисленості, старий запросив гостя у кунацьку й почастував радо чому бог послав. Потім він запитав гостя, яке той має до нього справа. Тоді мисливець сказав:
- Перш ніж відповісти на твоє питання, я розповім, що із мною трапилося на полюванні.
Розповівши йому про пригоду з ланню, він попросив старого розповісти, у свою чергу, про те, що було з ним. Старий спочатку відмовлявся, але, коли мисливець став наполягати, розповів йому про подію у печері велетня.
-Веди мене туди, - сказав мисливець, - нехай і я там умру, де твої
Сини! Не довго думаючи вони відправилися до велетня.
Велетень пас своїх овець перед печерою. Коли вони підійшли до нього, те Хагор сказав:
- Я прийшов до тебе погостювати з товаришем.
- Ступайте у печеру! - сказав велетень незадоволеним голосом.
Підійшовши до печери, мисливець побачив величезний камінь, яким велетень звичайно завалював вхід у своє житло; цей камінь він схопив однієї рукою й жбурнув далеко від себе. Потім він піймав саму жирну вівцю, зарізав її й засмажив на рожні. Поївши на славу, мисливець із Хагором стали чекати приходу хазяїна. Коли велетень вернувся, Хагор його зустрів наступними словами:
-Знаєш що, хазяїн, ми з'їли саму жирну із твоїх овець: славний був шашлик!
Велетень, почувши це, вибухнув страшними прокльонами. Тоді мисливець, піднявшись зі свого місця, сказав велетневі:
- Сліпий дрюк, я й тебе знімання, як твою вівцю!
- Хіба ти такий ненажера? - запитав велетень, посміхаючись, але не дуже певен голосом.
- Так, я люблю поїсти так само, як і ти; і сила у мене не менше твоєї!
- Якщо так, то давай поміряємося силами: нехай один убиває іншого клином у землю!
Мисливець погодився. Велетень убив у землю мисливця по коліна. Тоді мисливець схопив велетня й убив у землю до пояса. У свою чергу, і велетень убив мисливця до пояса. Тоді мисливець убив свого ворога по самі груди. Отут велетень уже не міг вибратися, і мисливець увігнав його у землю по шию. Не маючи
Можливості навіть поворухнутися, велетень заблагав до свого переможця, просячи пощадити його життя, і обіцяв виконати усе, що він побажає.
- Я бажаю, щоб ти повернув до життя вісьмох синів Хагора.
- У куті печери, - сказав велетень, - перебуває скриню, у якій лежать кості його синів; я, сліпий, їх не знайду. Вийми ці кості й розклади один по одному!
Мисливець виконав усе у точності.
-Тепер витягнися мене із землі! - сказав велетень. Мисливець витягся, стало одноока рвати, і блевотиной він поливав кості. Через хвилину кістки зробилися тілом, і вісім синів Хагора стояли перед ним живі, начебто пробудившись після тривалого сну. Однак мисливець не пощадив велетня: він вийняв свою шашку й відрубав йому голову. Покінчивши з ним, він погнав усіх його овець і відправився разом з Хаго-Ром і його вісьма синами до нього у аул. До сходу сонця вони повернулися додому.
Дівчина-Лань Молодша дочка Хагора, помітивши людей, що йдуть у напрямку до будинку, сказала старшій сестрі:
- Ось іде батько, а з ним і наші брати; молодий же людей, яка їх супроводжує, це їх рятівник: він виручив їхніх усіх з лиха!
- Що за дурницю, - говорить старша, - батько й гість також загинули у печері велетня, як і брати.
Здогад молодшої сестри виправдався на ділі.
Бенкет ішов горою із приводу щасливого повернення восьми братів. Почалися танці: молодь, зібравшись із усього аулу, веселилася до упаду. Коли гості стали вже розходитися, мисливець праг також виїхати додому, але старий почав його втримувати:
-Я тебе не можу відпустити так, - сказав старий, - давай поріднимося:
Вибирай одну з моїх дочок собі у дружин!
Не давши гостеві навіть отямитися, Хагор повів його до своїх дочок, сказавши: "Бери будь-яку, дорогий рятівник моїх синів!" Гостя відразу засліпила краса молодшої дочки, і його вибір зупинився на ній.
Зіграли весілля. Увечері відвели молодих у спальню. Коли молода дружина роздягнулася, то щасливий подружжя помітив на її тілі безліч фляків і шрамів як би від, що зажили ран; більш же всього йому впала у око пряма лінія, що йде від шиї донизу, начебто від розрізу мисливським ножем. Це змусило його запитати дружину:
- Що значать ці порізи на твоєму тілі? У відповідь на це вона сказала, посміхнувшись:
- Я адже та сама лань, яку ти вбив у лісі. Коли я довідалася про твою незвичайну силу, то я, перетворившись у лань, підкрутилася тобі на полюванні, щоб змусити тебе відшукати батька й урятувати братів.
Довідавшись про це, щасливий подружжя уклав її у обійми. Та я на весіллі був, мед-бузу пив, що не перешкодило мені, однак, підслухати розмова молодих.