Мисливець Скарбниць був пшитль. Щодня відправлявся він на полювання. Бродив по лісу з ранку до ночі, а весь видобуток повинен був віддавати пши. Жорстокий був той пши, а який жадібний! Принесе Кази весь видобуток за день, пши вибере найкращу частину, а решта віддасть мисливцеві - це й буде вечеря його синам.
Одного разу відправився Кази на полювання. Цілий день бродив по лісу, утомився, так невдалим виявився день, нічого він не підстрелив. Робити нема чого - вертається додому голіруч. Іде по лісовій стежці й раптом бачить на верхівці дерева більший гарний птаха. Вистрілив Кази, не промахнувся, перебив птахові крила. Упала вона на землю. Підняв її Кази, а птах раптом заговорив людським голосом:
-Жалко мені вмирати, так що робити! Хочеться мені, щоб і після смерті допомогла я людям. Знай, мисливець: той, хто з'їсть моє серце, стане знаменитим воїном, а кому дістанеться моя голова, - падишахом.
Захотілося Кази, щоб один з його синів став падишахом, а іншої - знаменитим воїном, відніс він птаха додому, віддав її дружині й говорить:
- Не займай!, поки я не повернуся, а я піду ще один раз у ліс, може підстрелю що-небудь для князя.
Настав вечір, а пши ще не одержав своєї частки від Кази. Розгнівався він і послав до нього унаута: "Де Кази, чому нічого не приніс сьогодні?"Дружина Кази сказала, що її чоловік повернувся з однієї-єдиний-ний птахом - вона сидить у клітці.
Повернувся унаут і передав ці слова пши.
Пущі колишнього розлютився пши й тепер уже сам пішов у будинок Кази. Побачив дивовижний птаха, і захотілося йому стати падишахом. Він наказав слузі вбити птаха, а дружину нози змусив засмажити її.
Засмажила вона птаха й віддала дітям її голову й серце, сказавши: "Не стане пши є найгірше". Поїли хлопчики й пішли відіграти, а дружина Кази накрила ане для пши, подала йому блюдо з дичио.
З жадібністю накинувся пши на їжу, насамперед розв'язав з'їсти голову й серце птаха, так не знайшов їх.
Покликав він дружину мисливця й зажадав голову й серце птаха. Жінка відповіла, що вона віддала їх своїм синам. Пши велів привести хлопчиків.
Злякалася жінка, що вб'є він її дітей, відшукала їх і веліла їм бігти куди завгодно, аби тільки зникнути з око пши. Вибігли хлопчики з аулу, біжать куди ока дивляться. Бігли вони багато днів і ночей, і застигла їхня заметіль. Подув сабоний вітер, повалив густий сніг, діти втратили один одного й розбіглися у різні сторони.
Потрапив старший із братів у незнайомий аул. Іде він по чужій вулиці, оглядається, не знає, як йому бути далі.
У тому аулі жив падишах. Побачив він, що по вулиці йде хлопчик, оглядається, немов загнаний собака, і гірко плаче. Велів падишах привести до нього хлопчика.
Привели хлопчика до падишаха, і той запитав, чий він, звідки йде і як потрапив у цей аул. Хлопчик розповів, що з ним відбулося.
У падишаха не було сина. Дуже вже хотілося йому мати сина, і він розв'язав залишити хлопчика у себе, виростити й віддати за нього заміж свою дочку. Перед смертю падишах так і зробив - заповів прийомному синові свою дочку у дружин і
Свій престол.
А що ж стало з молодшим братом, Кадиром? Коли стихла сніжна бура, побачив він, що виявився у неозорому степу. Удалині стояв великий білий дім. Хлопчик до нього й направився.
Увійшов у будинок і побачив сплячого инижа. Забився Кадир у кут, сидить, тремтить: щось далі буде. Незабаром прокинувся иниж. Зрадів він, що обід сам прийшов до нього. Але потім розглянув, що хлопчик ще дуже малий - не вистачить навіть на закуску, - і розв'язав колись підгодувати його як випливає, а вуж потім з'їсти.
Довго прожив Кадир у инижа: добре кормил його велетень, сподіваючись потім удосталь поласувати. Та перетворився хлопчик у високого, стрункого, відважного у набігах і битвах, гарного юнака. Тоді-Те й розв'язав иниж, що прийшла пора його з'їсти.
Було у инижа правило: перш ніж з'їсти свою жертву, він еа-жаривал її у спеціальній мідній вежі. Для цього привозив сім возів дров, розкладав їх навколо вежі й розлучало величезне багаття. А того, кого праг з'їсти, кидав у вежу.
Так зробив він і цього разу. Коли багаття розгорілося, иниж і говорить Кадиру:
- Полезай-но швидше у вежу й винеси звідти мішок проса.
- Хіба зможу я туди залізти?
Тоді иниж став умовляти його залізти у вежу - адже це зовсім не страшно! Кадир і попросив його показати, як потрібно.. підніматися по сходах.
Ледь иниж піднявся й заглянув у вежу, як Кадир смикнув сходи, велетень звалився у розпечену вежу й згорів.
Так Кадир урятувався від вірної загибелі. Пішов він оглядати володіння инижа й підійшов до стайні, куди иниж ніколи не пускав його. Зламав Кадир двері й увійшов. У стайні стояли три коні. Один - білий, інший - каурий, а третій - вороною з білими ногами. Раптом один з коней заговорив человеческимголосом:
- Звільни нас, славний юнак; якщо знадобимося тобі, відшукаєш нас у будь-яку хвилину; вирви тільки з наших грив поодному волоску й, коли тобі буде потрібна допомога, піднеси ихк вогню.
Вирвав Кадир по волоскові із гриви кожного коня й отпустилих.
Що було робити Кадиру? Не залишатися ж у володіннях инижа. Пустився він у шлях, став шукати, де живуть люди, і прийшов у аул, де його старший брат був падишахом.
Коли брати загубилися у степу, вони були зовсім маленькими хлопчиками. Тепер же перетворилися у славних джигітів. Не довідалися брати один одного. Прийшов Кадир до падишаха й найнявся до нього конюхом.
Скільки пройшло часу - ніхто не знає, але одного разу пішла по аулу звістка, начебто сусідній падишах розв'язав напасти на того, у якого служив Кадир, зробити його своїм пшитлем, його дружину - своєї унауткой, а його дочка - своєї другий жеиой. Він надіслав двох гінців, щоб передали його слова: "Здавайся, поки живий, не те убио тебе й розорю твій аул".
Що було робити падишахові?
Приготувався він до битви. На інший день підійшло до аулу величезне військо. Побачив Кадир, що його падешаха чекає вірне
Поразка, і розв'язав допомогти йому. Вийшов він у степ, підніс до вогню волосок вороного коня, і у ту ж мить прискакала до нього кінь. До сідла його було приторочено повне спорядження для вершника.
У той день Кадир наніс війську ворога велика втрата.
Сабоно здивувався падишах, коли побачив незнайомого воїна, і розв'язав довідатися, хто він такий, звідки родом?
Та на іншій і на третій день люто боровся Кадир з ворогом, а падишах усе ще не довідався імені доблесного юнака.
На третій день, коли битва вже підходила уводити, увести до ладу кінцю, Кадир був поранений у руку, і падишах сам перев'язав йому рану своєю шовковою хусткою. Кадир не покинув поля бою, поки не знищив останнього ворога.
Так Кадир допоміг падишахові здобути перемогу над ворогом і зберегти військо. А сам повернувся у стайню. Поранена рука боліла, і він приліг, укрившись своєю старою буркою.
На інший день Кадир не зміг працювати - ще сабоніше розболілася рука. За весь день він навіть не піднявся з постелі, не доторкнувся до їжі.
Здивувався падишах, чому не працює конюх, і запитав у слуг, що трапилося. Вони відповіли, що Кадир занедужав і що його рука перев'язана гарною шовковою хусткою.
Отут падишах згадав хороброго юнака, якому він перев'язав рану на поле бою. Він розв'язав відвідати його. Коли побачив падишах, що хоробрий, спасший його країну й військо, лежить у стайні, він наказав відвести його у будинок, одягти у дорогі одяги, призначити старшим у війську й віддав за Кадира свою дочку.
Зіграли багате весілля.
Щасливо зажив Кадир з молодою дружиною, мудро командував військом, завжди здобував перемоги.
Та розв'язав він покарати того пши, через який він із братом змушений був покинути рідний аул. Сказав про це падишахові, і той дозволив йому відправитися у бойовий похід. Коли військо було готове до виступу, падишах розв'язав і сам взяти участь у поході.
Непомітно підійшло військо Кадира до його рідного аулу й застало пши зненацька. Той не встигнув навіть отямитися, як Кадир убив його й перебив усю його свиту. Він забрал усе майна пши й роздав його біднякам.
А коли Кадир з падишахом прийшов у будинок своїх батьків, які зостарилися від горя й майже осліпли від сліз, вони довідалися у падишаху свого старшого сина, а у Кадире - молодшого.
Обрадувалися старий мисливець і його дружина зустрічі з дітьми, яких уважали назавжди загубленими, і влаштували бенкет на увесь світ.