У одному аулі жили чоловік із дружиною. Дожили вони до старості, а дітей у них не було. Та раптом народився у них хлопчик.
- Коли прийшло нам щастя на старості років, будемо ростити хлопчика не у звичайній колисці - зробимо її з бузини, - розв'язали старі й відправилися у ліс. Вони побрали із собою й дитину. Залишили його на лісовій галявині, а самі пішли у хащу.
У цей час із лісу вийшов ведмідь. Схопив він дитину й зник у кущах. Коли старий з бабою повернулися й не знайшли свого сина, вони гірко заплакали.
-Нещасного собака кусає, навіть якщо він сидить на верблюдові, - сказала баба, - так і у нас. Не змогли вберегти сина, якого чекали усе життя.
Поплакали вони й повернулися додому.
А ведмідь став ростити дитину. Кормил він його тільки оленячим жиром так свіжим медом. Хлопчик ріс із кожним днем, і ведмідь назвав його Батирем.
Коли Батир підріс, ведмідь вивів його з барлога й підвів до великої чинаре.
-Вирви це дерево з коренем, - сказав він.
Батир узявся за дерево, став тягти його, розгойдувати у різні сторони, але вирвати не смог.
-Підемо назад у барліг, ти ще не став чоловіком! - сказав ведмідь і повів Батиря назад у барліг.
Став він давати йому ще більше оленячого жиру й меду. Коли пройшов рік, ведмідь знову вивів хлопчика з барлога. Знову підвів він його до великої чинаре й сказав:
- Вирви це дерево з коренем і посади верхівкою у землю. Батир узявся за дерево й витягся його з коренем. Але посадити верхівкою у землю не зміг.
- Ти ще не став таким, як я прагну, підемо назад, - сказав ведмідь і відвів Батиря у барліг.
Ще рік кормил він свого вихованця оленячим жиром і свіжим медом, а потім розв'язав ще раз випробувати його силу. Підвів він Батиря до вікової чинаре й сказав:
- Вирви це дерево з коренем і посади верхівкою у землю. Однієї рукою узявся Батир за дерево, витягся його із землі й посадив верхівкою у землю.
- Ось тепер ти став теперішнім чоловіком, - сказав ведмідь, - підемо додому.
Він завів юнака у барліг і дістав якесь лахміття.
-Тепер послухай мене, Батир, - сказав він.- Твої батько й матір живуть у найближчому аулі. Підеш прямо по цій стежці й прийдеш у свій аул. Заходь у кожний будинок і показуй це лахміття, той, хто довідається їх, - твій батько. Тоді
Ти скажи йому: "Я ваш син, якого ви втратили у лісі багато років тому".
Побрав Батир лахміття й відправився у аул. Пішов він по вулиці й раптом побачив аульський схід. Він підійшов до чоловіків і показав їм лахміття. Вони переходили з рук у руки й нарешті потрапили до батька Батиря. Він відразу довідався пелюшки, у які був загорнений його син, обійняв юнака й повів його додому.
Став Батир жити у аулі. Разом з батьком він працював у поле, і незабаром хабар про незвичайну силу молодого джигіта рознісся по всьому аулу. Дійшов цей хабар і до пши. А пши не любили, якщо хто-небудь із простих джигітів перевершував їх у мужності або хоробрості. Задумав пши перевести Батиря. Але він знав, що силою його не здолати, і тому розв'язав піти на хитрість.
Аул, у якому жив Батир, стояв на березі ріки. У цій ріці поселився бляго, який перепиняв своїм тілом плин ріки, і аул залишався без води доти, поки жителі не приводили йому на поживу дівчину. Роздобувши жертву, бляго давав небагато води, а потім знову загачував ріку. Ось і розв'язав пши відправити Батиря до бляго.
Пішов Батир до чудовиська. Коли він підійшов близько до нього, дракон потягнув повітря - але отут Батир кинувся у очерети, став рубати їх і зв'язувати у зв'язки. Потім прийнявся кидати їх у роззявлену пащу бляго доти, поки той не наситився. Тільки після цього Батир підскочив до бляго, осідлав його й, тримаючись за його вуха, у'їхав на ньому у аул. Бляго ревів на всю округу, з його ніздрів вилітав вогонь - так що згоріла вся трава по узбіччях дороги. Коли побачили це аульчане, повискакивали вони зі своїх дворів і кинулися у найближчий ліс.
Батир на бляго влетів у двір пши й роз'їжджав по ньому,
Поки не зруйнував усі будівлі. Після цього він виїхав знадвору пши, убив бляго, а жителів аулу привів назад.
Ще більше зненавидів пши Батиря, став думати, як би позбутися його. Та задумав він послати джигіта до семи лю-доедам-инижам, які жили на високому кургані. Велів він Батиреві зорати землю навколо кургану.
За наказом пши Батиреві дали шеоть худих биків так стару соху й послали його орати землю навколо кургану.
Охлялі бики не могли навіть зрушити соху з місця, і Батир став голосно кричати на них. Почули инижи його лемент. Прибіг перший иниж - схопив його Батир, запріг у соху й крикнув на нього ще голосніше. Слідом прибігли інші инижи - і кожного Батир ловив і запрягав у соху. Без відпочинку орав він на инижах увесь день і всю ніч і до ранку нарешті закінчив оранку.
Ранком пши послав до кургану своїх людей - подивитися, живий Батир або з'їли його инижи.
Бачили побачили посланці пши, що Батир оре на инижах.
- Аллах, аллах, він запріг инижей у соху, оре на них, та ще покрикує! - сказали вони й бігцем побігли у аул.
Як почув це пши, зненавидів він Батиря ще більше й розв'язав за всяку ціну позбутися його.
Неподалік від аулу у лісі поселилися два дикі кабани. Вони наводили
Жах на жителів аулу - ніхто не наважувався їхати у ліс за дровами. Тепер пши розв'язав послати Батиря у той ліс; він сподівався, що від кабанів хоробрий джигіт живим не піде. Він велів унаутам дати Батиреві тупа сокира, гнилу мотузку, стару гарбу, яка розвалиться при їзді, і биків, які розбіжаться, як тільки їх випряжуть.
Так і зробили, і поїхав Батир у ліс. Ледь він добрався до лісу й розпріг биків, як вони втекли назад у аул. Побрав він сокира - той не рубає. Кинув його джигіт і став руками виривати дерева разом з коріннями. Вирвав він трохи величезних чинар і став складати їх у гарбу - розвалилася гарба. Праг він зв'язати дерева, мотузка порвала на шматки. Тоді зламав Батир тонкі гілки, зв'язав ними чинари, прив'язав їх до гарби. Став шукати биків, не знайшов. Що робити? Потяг він дерева на собі. У цей час вискочив з лісу кабан. Схопив його Батир, запріг у гарбу, сіл на дрова й поїхав. Проїхав небагато, з ревінням вибіг з лісу інший кабан.
- Ось і другий прибіг! - крикнув Батир, піймав кабана, запріг його у гарбу, сіл на дрова й поїхав у аул, прямо у двір пши, Побачивши, що Батир знову вертається непошкоджений, а страшні кабани у нього у запряжці, жителі аулу зі страху залізли хто на тин, хто на дерево, а хто навіть на дах свого будинку.
- Заради тха, забери звідси кабанів! - просили усе Батиря.
- Хіба кабани страшніше вас - вони не придумають того, що ви! - сказав Батир.
Він випріг кабанів, відпустив їх у ліс і сам пішов слідом за ними.
Став Батир жити у лісі. Одного разу під час полювання він зустрів двох мисливців. Вони стали друзями й заприсяглися усе, що добудуть, ділити нарівно між собою й ніколи не змінювати своїй дружбі.
Відправилися вони якось полювати й зустріли білого оленя незвичайної краси. Пішли слідом за ним. Здається, зовсім уже близько олень, але у той мить, коли мисливці наближаються до нього, він стрибає - і знову його не дістати.
Добіг олень до якоїсь скелі й зник у її ущелині. Підійшли сюди Батир з товаришами, сталі вирішувати, кому ввійти у ущелину скелі. Ті двоє відмовилися. Пішов Батир і побачив величезну яму.
-Заприсягніться, що не залишите мене без допомоги, я спущуся у цю яму, - сказав Батир. Мисливці заприсяглися. Відразу сплели вони сапетку із хмизу, зробили з оленячої шкіри ремінь. Сіл Батир у сапетку, і супутники вилучили його у яму. У цій ямі була вузенька стежка - вона вела у печеру. Пішов Батир по ній і наткнувся на двері. Відкрив він її й увійшов у більшу кімнату.
Перед ним сиділи три дівчата. Одна плакала, інша сміялася, а третя співала пісню. Коли побачили вони Батиря, кинулися до нього.
- Навіщо ти прийшов сюди, джигіт, адже тебе чекає неминуча загибель! Ти потрапив у володіння чудовиська-иньша, який уб'є тебе й з'їсть, - сказала плачуча дівчина.
- Я не боюся инижа. Краще скажіть мені, тому ви поводитеся так дивно: одна - плаче, інша - сміється, а третя - співає пісню?
- Я плачу тому, - сказала старша дівчина, - що сьогодні иниж з'їсть мене. Її він з'їсть завтра, - вона показала на середню сестру, - тому вона сміється - адже вона проживе ще
Один день. А молодша наша сестра співає тому, що їй призначено прожити ще два дні.
- А де тепер цей иниж?
- Тут сім кімнат, він спить у самій останній.
Батир вихопив шаблю й пішов по кімнатах, відкриваючи одні двері за інший, і дійшов до тієї кбмнати, де спало чудовисько. Змахнув він шаблею й відітнув йому голову.
Обрадувалися дівчата.
-Аллах, аллах, як ти допоміг нам, ти врятував нас!
Вони відразу винесли усе золото й срібло, що було у инижа, і стали складати його у сапетку. Наповнивши сапетку, вони смикали за мотузку, і мисливці витягали сапетку. Після того як усі багатства були підняті, у сапетку села старша дівчина, за нею середня. Коли спустили сапетку за молодшої, вона сказала:
- Тепер сідай ти, вони можуть залишити тебе тут!
- Ні, - сказав Батир, - ти жінка, я не можу піднятися наверх раніше тебе.
- Краще б ти послухав мене, - сказала дівчина.- Але якщо твої друзі кинуть тебе у цій ямі, запам'ятай, що треба зробити. До тієї кімнати, де спав иниж, прибудована кошара. У ній три барани - сірий, білий і чорний. Якщо підеш у кошару й кинешся на білого барана, він закине тебе на сім ярусів нагору, і ти опинишся у наземному світі. Якщо ж ти кинешся на чорного барана, він закине тебе на сім ярусів униз, у підземний мир.
Сказавши так, дівчина села у сапетку, і мисливці підняли її наверх.
- Багато ще там золота? - запитали вони.
- Дуже багато, - відповіла дівчина.
Тоді вони вилучили сапетку у яму. Сіл у неї Батир, і стали вони піднімати його. Але коли вони побачили Батиря, відрізали ременя, і сапетка впала назад у яму.
Зрозумів Батир, що його друзі порушили клятву. Що було робити? Але отут згадав він слова, сказані молодшої з дівчат, і пішов у кошару. Коли він увійшов туди, барани стали бігати так швидко, що у нього замиготіло у очах. Праг Батир кинутися на білого барана, але у цю мить до нього підбіг чорний, і Батир упав на нього. Підкинув той джигіта, і полетів він на сім ярусів униз, у підземний мир.
Так опинився Батир у інший світі. Став він оглядатися й побачив неподалік гору. Піднявся на неї й побачив високе дерево. На його вершині було величезне гніздо. У ньому сиділи троє орлят і пронизливо сичали, немов просили допомогти їм.
"Що за диво!" - подумав Батир. Раптом він побачив, що по дереву повзе величезний удав - ось-ось він уже у орлиному гнізді.
Вихопив Батир шаблю й розрубив удава на кілька частин.
Отут заговорив один з орлят людською мовою:
-Аллах, аллах, яка велика справа ти зробив. Коли повернеться наша мати, вона віддячить тебе!
Не встигнув він вимовити ці слова, як небо закрила величезна хмара, стало темно й піднявся ураган.
-Не лякайся, людей, - сказав той же орля, - це летить наша мати, полезай скоріше у гніздо. Ми сховаємо тебе під нашими крабоми, інакше вона розтерзає тебе.
Сіл Батир у гніздо, і орлята закрили його. Скоро на дерево опустилася величезна орлиця.
- Фи, фи, чую людський захід, - сказала вона.
- Подивися, мати, униз! - сказали орлята.
Глянула орлиця вниз і побачила порубаного удава. Спустилася вона з дерева й з'їла його.
- Для того, хто врятував моїх дітей, я зроблю всі! - сказала орлиця. Отут вийшов Батир із гнізда:
- Це я зробив!
-Тоді підійди ближче! - сказала орлиця.- Ти врятував моїх дітей - адже цей удав щороку з'їдав моїх орлят, і я залишалася без потомства. Тепер ти вбив його, і я прагну віддячити тебе. Скажи, як ти потрапив сюди й що тобі потрібно?
Батир розповів орлиці про усе, що трапилося з ним, і попросив:
- Якщо можеш, віднеси мене у наземний мир! Нічого іншого мені не потрібно.
- Дуже давно, коли я була молодій, разом з матір'ю літала у наземний мир, - сказала орлиця.- Але щоб винести туди тебе, мені потрібно м'ясо й шкіри семи буйволів. Зі шкір треба зшити бурдюки й наповнити їхньою водою.
Задумався Батир.
- Де мені побрати у чужому краї сім буйволів? - сказав він.
- Я віднесу тебе у найближчий аул, а ти як-небудь зароби там сім буйволів - це буде мені їжа на дорогу.
Погодився Батир. Орлиця посадила його на спину й поля-тіла. Опустилася вона за околицею аулу.
-Коли приготуєш провізії на дорогу, склади її у цім місці й дай мені знати про цей, - сказала орлиця й полетіла.
Увійшов Батир у аул, бачить - назустріч йому їде гарба. Дідок, що сидів за кучері, голосно співав пісню, а красуня-дівчина ридала. Зупинив Батир гарбу.
- Що за чудо, тхамада? Чому ти голосно співай, а дівчина ридає?
- Славний джигіт, я співаю тому, що везу цю красуню у жертву бляго,
Який загатив своїм тілом нашу ріку. Як тільки я віддам йому дівчину, він дасть нам води. Ми напоїмо худобу, нап'ємося самі й залишимося у живих - зараз ми вже гинемо від спраги. Я радію цьому й співаю. А дівчина знає, що приречена на загибель, ось і плаче. Усіх дівчат нашого аулу вже з'їв жорстокий бляго. Сьогодні везу ханську дочку, - а що будемо робити потім і не знаю.
-Побери мене із собою! - сказав Батир.
-Що, тебе теж мучить спрага? Сідай, - сказав дідок. Поїхали вони далі втрьох. Дідок як і раніше громкопел, а дівчина плакала.
Коли під'їхали зовсім близько до ріки, Батир велів дідкові зупинитися й чекати на нього. А сам подоткнул підлоги своєї черкески, вихопив меч і направився до чудовиська. Коли він був зовсім близько, рвонувся бляго й ринувся на нього, немов гроза. Але Батир змахнув мечем і відітнув йому щелепа; змахнув другий раз - зніс голову. Потім порубав бляго на частині, відрізав вуха й кинув їх у гарбу.
-Їдь, тхамада, назад, - сказав він дідкові. А сам пішов у аул інший дорогою.
А дідок гордо сів на гарбі, немов він убив бляго, і у'їхав у аул, прямо у двір до хана.
У цей час жителі аулу побачили, що у ріці потекла вода, змішана із чорною кров'ю бляго.
-Аллах, аллах, що трапилося? - Кинулися усе до дідка.
- А ви хіба не бачите, - з гордістю сказав він, - я вбив бляго, звільнив ріку й привіз назад ханську дочку.
- Віддаю свою дочку у дружин хороброму, який урятував їй життя й життя всього аулу! - сказав хан.
Коли почула це ханська дочка, вона сказала:
-Нехай цей хоробрий зніме з гарби вуха бляго! Зможе він це зробити - виходить, і справді вбив чудовиська!
Підвели дідка до гарби, так не зміг він навіть всунути з місця вуха бляго.
-Воллаги, хто не може зняти з гарби вуха бляго, той і не міг покласти їх туди! - стали говорити аульчане.
Прогнали вони ошуканця-дідка ладь.
- Хто ж убив бляго? - стали запитувати ханську дочку.
- Його вбила людей не з нашого краю. Я бачила, він пішов у аул інший дорогою, - сказала вона.
- Гайда, мардж, швидше знайдіть цього джигіта й приведіть його до мене, - наказав хан.
А Батир тим часом стояв неподалік, розмовляв зі старими - він розв'язав найнятися пащі аульна череда, щоб заробити буйволів. Побачили його посланці хана й повели до нього.
- Спробуй, джигіт, зняти з гарби вуха бляго! - сказав хан. Батир навіть не став стосуватися їхніми руками - піддяг кончикомсабли й скинув з гарби.
- Ось хто вбив чудовиська! - закричали у один голос аульчане.
- Проси, джигіт, що прагнеш, - сказав хан, - за те, що ти врятував життя моєї дочки й позбавив нашу ріку від бляго, ти гідний будь-якої нагороди!
- Мені потрібні сім буйволів, - відповідав Батир.
- Хіба це багато! - сказали жителі аулу й миттєво пригнали йому сім буйволів.
Вони запрошували його погостювати у них, відпочити, але Батир відмовився. Він погнав буйволів до місця, зазначеного орлицею, зарізав їх, зняв з них шкіри й зробив величезні бурдюки. У одну купу Батир склав м'ясо, у іншу - бурдюки, наповнені водою.
Коли усе було готове, Батир сповістив про це орлицю. Відразу вона прилетіла й опустилася у околиці аулу. Батир поклав на одне її крило м'ясо, на інше - бурдюки з водою, а сам сіл їй на спину. Перш ніж злетіти, орлиця сказала:
-Тепер тримайся за мене міцніше, щоб тебе не знесло вітром. Якщо я скажу "кау", кинь мені у дзьоб м'ясо, якщо скажу "кап", влий мені у рота води. Та вона піднялася у повітря.
Летить орлиця. Скаже вона "кау" - Батир кидає їй м'ясо, скаже "кап" -
Вливає води. Так летіли вони сім днів і ночей - стали висихати їхні запаси. Води залишилося зовсім небагато, а м'ясо
Скінчилося.
Коли востаннє сказала орлиця "кау", Батир відрізав шаблею шматок від своєї ноги й кинув їй у рота.
У цей час вони досягли наземного миру, і орлиця опустилася на землю. Коли вона сказала "злазь!", Батир зійшов на землю, але не міг стояти на ногах - присів.
- Ти чому сіл? - запитала орлиця.
- Затекли ноги від довгого сидіння, - відповів Батир.
- Це неправда! - сказала орлиця. Довелося Батиреві зізнатися, що він відрізав шматок м'яса від ноги й кинув їй.
- Я догадалася по смакові, що це не буйволиное м'ясо, - сказала орлиця.-Ну-но, покажи ногу!
Показав Батир ногу. Орлиця плюнула на рану, і її немов не бувало.
-Тепер я з тобою у розрахунках, - сказала орлиця.- Ти у своєму краї, бажаю тобі удачі!
Та вона піднялася у повітря.
А Батир відправився на пошуки друзів, які зрадили його. Багато аулів пройшов він і нарешті у одному знайшов їх. Вони побудували собі прекрасні будинки й жили за високими заборами. Один з них одружився на старшій дівчині, іншої - на середній, а молодшу дівчину, яка попередила Батиря про небезпеку, зробили унауткой.
Батир убив его друзів, що й зрадили, і їх жеи, а на молодшій дівчині одружився.