У одному аулі жив старий ефенди Гасан. Служачи у мечеті, він ще знаходив час займатися збиранням і дослідженням цілющих трав і корінь, з якого готував корисні ліки, і слил у народі за митецького лікаря. До нього постійно приходили жителі його аулу, та й мешканці віддалених аулів нерідко заглядали у його саклю.
У ефенди Гасана була єдина дочка, кликали її Фатьма; вона була гарна й розумна дівчина, старий батько дуже її любив. Бачачи, з яким інтересом вона стежить за його лікарськими досвідами, він став знайомити її із цілющими властивостями трав і корінь, і коли ефенди Гасану траплялося відлучитися з будинку, а це бувало досить часто, те він без остраху залишав свою домашню аптеку у руках дочки.
Одного разу ефенди Гасан вертався з далекого аулу знайомої гірською стежкою й був чимало переляканий і здивований, коли побачив на дорозі людський череп. У першу хвилину під впливом страху він праг бігти, але цікавість змусила його пересилити страх, підійти до черепа й побрати його у руки. Але як же був уражений старий, коли побачив на черепі напис, який говорив: " Від мене ще повинні загинути сім людей".
Прочитавши цей загадковий напис, ефенди Гасан загорнув череп у хустку й швидко пустився у шлях, увесь час думаючи про таємничу погрозу черепа. Прийшовши додому й замкнувшись у себе, ефенди Гасан став думати, як йому зробити зі своєю знахідкою: чи сповістити жителів рідного аулу, чи розповісти дочці й порадитися з нею, або зберегти усе у таємниці.
Після довгих міркувань ефенди Гасан розв'язав так: усе зберегти у таємниці, щоб даремно не хвилювати жителів аулу й не лякати дочка, а череп негайно спалити. "Вогонь знищить усі чари, - думав ефенди Гасан, - і у такий спосіб погроза черепа сама собою втратить силу".
Розв'язавши так, старий розвів у вогнищі вогонь, і, коли дрова розгорілися й здалося полум'я, ефенди Гасан кинув череп у вогнище. Довго довелося йому чекати, поки кістки черепи перетворяться у золу, але він терпляче дочекався цього, потім ретельно зібрав усю золу й висипав її у хустку, міцно обв'язав кульок мотузочкою й сховав у самий віддалений куточок своєї домашньої аптечки. Після цього він зовсім заспокоївся.
Незабаром йому спала на думку думка піти у Мекку на поклоніння Каабе, і він став збиратися у дорогу. Його паломництво повинне було протривати не менш року, і ефенди Гасан згідно із цим улаштовував свої домашні справи. Тому що у нього, крім дочки, нікого не було із близьких, те ефенди залишив її повною господаркою всього свого майна. Фатьма гірко плакала, довідавшись, що батько йде й залишає її одну на такий довгий час, але, як покірна дочка, не змела не заперечувати, не вмовляти. Прощаючись із Фатьмой, ефенди Гасан радив їй не сумувати.
- Якщо ж, - сказав він, - знайде на тебе хвилина смутку, ти завжди її проженеш від себе роботою. Перебирай мої лікарські трави, сортуй їх, як я тебе цьому вчив, і ти, зайнята корисною справою, будеш без смутку згадувати про мене.
Після відходу батька Фатьма довго плакала й ніяк не могла прийнятися ні за яку справу, але нарешті вона засоромилася своєї малодушності, розв'язала піти раді батька й прийнялася перебирати й сортувати лікарські трави й коріння. Їх було дуже багато, усі вони були розкладені у окремих мішечках, і Фатьме стояло багато роботи. Одного разу, перебираючи мішечки й розглядаючи їх уміст, вона напала на хустку, у якій був зав'язаний попіл від спаленого черепа. Відкривши хустку й побачивши у ньому якусь сіру масу, Фатьма зупинилася у подиві.
"Що це може бути за ліки такого дивного виду й чому батько нічого мені не сказав про нього?" - подумала вона. Та дівчина розв'язала спробувати порошок на смак; побравши маленьку щепоточку, Фатьма поклала її на мову й переконалася, що це проста зола.
Через якийсь час після цього дівчина раптом з жахом відчула, що вона вагітна; із цього часу вона вже не могла спокійно займатися роботою: сором і страх перед батьком заподіювали їй сабоні моральні борошна й позбавляли її можливості що-небудь робити. Час ішов, а ефенди Гасан усе не вертався. Нарешті Фатьма народила прекрасного здоровішого хлопчика; до цього часу повернувся довгоочікуваний ефенди Гасан. Коли жителі аулу почули про його повернення, то влаштували ушанованому старому врочисту зустріч, як самій почесній і шановній особі. Привітавшись із односільчанами й не бачачи дочки, ефенди Гасан нарешті не витерпів і запитав:
-Скажіть мені, що виходить, що я не бачу моєї дочки? Умерла вона або з нею трапилося що-небудь жахливе? Отвечайтемне скореежители аулу, для яких не було таємницею народження дитини у Фатьми, відповідали так:
-Дочка твоя без чоловіка народила.
Ця відповідь як громом уразив ефенди Гасана, і односільчани чекали, що зараз почують із вуст старого невблаганний жорстокий вирок знехтуваній дівчині. Але яке ж був їхній подив, коли ефенди Гасан замість очікуваного гнівного прокльону вимовив слова примирення й любові:
- Те, що ви мені сказали, дуже гірко для мого серця й ганебно для моїх батьківських сивин; але я занадто люблю мою дочку, щоб її губити, - я її щиросердно вибачаю й прошу вас привести до мене мою дочку з її дитиною.
Уражені такою великодушністю, жителі аулу негайно виконали бажання старого ефенди, і до нього наведена була Фатьма з новонародженим сином. Дівчина гірко плакала й не смілива глянути у особу батька.
-Не плач, Фатьма, - сказав ефенди Гасан, - а краще відверто розкажи, як була справа, і помни, що великодушність батька може бути безмежно.
Почувши такі слова, Фатьма з любов'ю глянула на батька й попросила, щоб їй дали Коран.
-Батько! - гаряче викликнула вона, кладучи руки на Коран.- Клянуся цією священною книгою, що усе, що я тобі скажу, - щира правда, а потім роби із мною що прагнеш!
Та Фатьма докладно розповіла ефенди Гасану про те, що з нею відбулося у його відсутність. Вислухавши уважно сповідь дочки, старий сказав:
-Заспокойся, дочка моя! У серце своєму я не засуджую тебе й не лисію тебе моєї батьківської любові; провини твоєї у твоїй провині немає - я був сам винуватий! - і він розповів дочці історію про череп.
Після цього ефенди Гасан урочисто визнав у синові своєї дочки свого онука, і із цього часу гаряче полюбив дитину й оточив його попечениями й ніжною турботою.
За бажанням старого хлопчика назвали Исааком. Це була незвичайно гарна й здоровіша дитина; жителі аулу мимоволі заглядалися на нього й дивувалися його надзвичайно швидкому розвитку й царственому виду.
Аул, у якому жив ефенди Гасан, був розташований на березі моря, і сюди нерідко заходили торговельні турецькі кораблі; і ось одного разу, коли Исааку було вже дванадцять років, його побачив на березі купець, що тільки що приїхав.
Незвичайна краса хлопчика зачарувала серце багатого купця, і він став розпитувати у колишніх на березі людей, чий це дитина й чи не можна його купити у його батьків. Йому порадили спробувати щастя, але за успіх не ручалися, тому що мати цього хлопчика й особливо дід занадто гаряче його любили, щоб розстатися з дитиною.
- ПРО! - викликнув купець. - Я не пошкодую ніяких грошей, аби тільки мені купити цього хлопчика! - і відразу попросив одного з колишніх на березі піти для переговорів до ефенди Гасану.
Посланий передав старому речення купця, але ефенди Гасан відповів, що без згоди дочки він не може розв'язати така важлива справа, і, велівши почекати, сам пішов на половину дочки й передав їй речення турецького купця. Вислухавши батька й подумавши, Фатьма сказала:
-Добре, батько, продавай Исаака; тільки нехай цей купець дасть за нього триста золотих! - Це становило три тисячі рублів, і, називаючи цю суму, Фатьма була цілком певен, що таких грошей купець ніколи не дасть і Исаак залишиться з нею. Але купець, почувши від посланого про ціну, без усякого торгу негайно виявив свою згоду.
Як ні гірко було ефенди Гасану й Фатьме, але вони не могли змінити своєму слову й повинні були розстатися з Исааком. Гірко було й хлопчикові залишати рідний аул, де мирно протекло його дитинство й де усе любили його, але він безмовно підкорився волі матері й діда.
Привезя Исаака на свою батьківщину, купець зайнявся його вихованням: запросив до нього кращих учителів і з радістю й гордістю стежив за незвичайними успіхами юнака. У цім місті, де поселився Исаак, жила одна бездітна пара, люди дуже багаті; і ось їм сподобався своєю красою юнак: як чоловікові, так і дружині одночасно спала на думку думка всиновити цього юнака, і вони повели торг із купцем і запропонували йому за Исаака тисячу золотих, що становило десять тисяч рублів. Хоча купець і дуже любив Исаака, але сума, запропонована за нього, була так спокусливо велика, що він після недовгих коливань погодився поступитися гоношу.
До цього часу Исаак уже став забувати далекий аул п рідних; шумне торговельне місто, у яке він був привезений, небачені будівлі й палаци - усе це відволікало його думки від батьківщини, і він з більшим задоволенням бродив по багатолюдних вулицях, із замилуванням зупиняючи погляди на всьому, що тільки попадалося на шляху. Названі батьки Исаака, гаряче люблячи й ревниво оберігаючи свій скарб від сторонніх очей, зовсім заборонили йому виходити за огорожу будинку.
Але ось якось Исаак ослухався наказу названих батьків і вийшов на вулицю; тут його увага була притягнута групою вершників, що їхали повз його будинок. Це була блискуча кавалькада: невідомі люди вражали своїм дорогоцінним одягом і своїми манерами, а рідкої породи коня - своєю гордовитою ходою; усе викривало, що ці вершники були не прості городяни. Зацікавлений Исаак око не могло відвести від прекрасного видовища й розв'язав, що це неодмінно царська звита, і одного вершника, що особливо виділявся розкішшю одягу, Исаак визнав за царя.
Та дійсно, це був цар, що їхав у супроводі своєї звиті на прогулянку. Порівнявши з Исааком, цар мигцем глянув у його сторону й завмер у подиві, начебто чому уражений: у нього промайнула думка, що цей юнак з таким царственим видом може згодом бути йому небезпечним суперником. Зупинивши коня, він наказав Исааку підійти до нього й став його розпитувати докладно, хто він, хто його батьки й де він живе. Исаак правдиво відповідав цареві на його питання й розповів про себе усе, що знав. Після цього цар написав щось на шматку паперу, запечатав і вручив цей лист Исааку з таким наказом:
- Негайно йди у міцність, вручи мій лист особисто начальникові міцності й чекай його наказу.
Исаак, слухняний волі пануючи, не заходячи навіть додому, прямо відправився у міцність. Дорогою йому треба було проходити повз царський палац, і у той час як юнак порівняв з палацом,
На балкон вийшла царська дочка, оточена подругами й служницями. Исаак мимоволі задивився на прекрасну царівну, і у цей час вони зустрілися поглядами. Царівна, глянувши на Исаака, у свою чергу, була осліплена його красою й у мимовільному пориві викликнула:
- Про прекрасний юнак, хто б ти не був, підійди до мене! Исаак із захватом і боязкістю виконав бажання красавицицаревни. Тоді вона почала розпитувати його, куди він іде. Исаак повідав царівні про наказ пануючи й показав вручене йому лист.
- ПРО, ти ще встигнеш виконати волю пануючи, мого батька, а спочатку розкажи, хто ти, де живеш і хто твої батьки; але перш ніж почнеш розповідати про свою долю, увійдемо у палац і дозволь мені тебе почастувати.
Царівна ввела юнака у одну з розкішних зал палацу й веліла служницям принести всілякі ласощі й освіжаючі напої. Коли усе було принесено, вона посадила Исаака й сама, сівши з ним поруч, стала його пригощати. Исаак, осліплений небаченою розкішшю оздоблення зали й слухаючи чарівний голос красуні царівни, зовсім забув про доручення пануючи й слухняно відповідав на розпити царівни.
Дівчина непомітно вийняла з рук Исаака лист, зламала печатка й прочитала. У листі було сказано:
-Велю начальникові міцності негайно стратити подавця цієї записки.
Прочитавши ці грізні слова, царівна непомітно розірвала лист і, продовжуючи пригощати й розпитувати, написала інше, запечатала й потихеньку вклала його у руки юнака. Після цього царівна сама нагадала Исааку, що він повинен квапитися з виконанням царської волі.
Юнак гаряче подякував царівні за частування й привітне приймання й негайно відправилося у шлях. Прийшовши у міцність, він попросив варту провести його до паші, начальника міцності, тому що він прийшов з листом самого царя. Варта негайно доправила Исаака до паші. Побравши лист, паша прочитав:
- Як тільки прибуде з листом юнак, негайно зібрати військо і йти у палац, щоб женити цього юнака на моїй дочці.
Паша зараз же віддав наказ війську виступати для супроводу нареченого царівни у палац. Приголомшений Исаак очам своїм не вірив, бачачи, що
Діялося довкола нього, машинально сіл на підведеного для нього коня й поїхав на чолі.
Війська у царський палац, де вчасно його приїзду вже усе було приготовлено для весільної церемонії. Усе це відбулося так незвичайно скоро й зненацька, що, коли Исаака стали поздоровляти, він усе ще не міг отямитися від здивування.
У цей час цар вертався із прогулянки у палац і по дорозі заїхав у міцність упоратися, чи точно виконаний його наказ. На запитання пануючи паша відповів:
- Як можеш ти сумніватися, государ?! Веління твоє виконане, і я можу тільки поздоровити тебе із прекрасним зятем!
Здивований цар ніяк не міг зрозуміти, про якого зятя говорить паша, і зажадав від нього свій лист. Прочитавши його, цар міг тільки прошептати: "Видне, на це воля аллаха, і я повинен скоритися їй!" - і мовчачи вийшов з міцності.
Із часом цар не тільки примирився з думкою про шлюб дочки, але навіть щиро прив'язався й усією душею полюбив свого зятя, визнавши у ньому обдарованої й розумної людину, і настільки наблизив його до себе, що навіть призначив на посаду царського радника, для того щоб згодом вручити йому керування всім царством.
Одного разу Исаак вийшов відпочити на заході на пагорок, що піднімається перед палацом, і якось мимоволі оглянувся й побачив на балконі царицю, матір своєї дружини. Цариця, подивившись на Исаака, зухвало засміялася, а потім з видом зніяковілості зникла у палаці.
- Як вона, однак, спритно причиняється! Точно прагне мені довести, що ніколи не бачила жодного чоловіка, крім свого чоловіка! - сказав голосно
Исаак.
Ці слова були буквально передані цариці одним із придворн, що стежили за Исааком.
Ображена цариця донесла про цей цареві й просила його, щоб він змусив зятя пояснити, на чому той засновує подібне обвинувачення, і нехай він доведе, що вона саме така, як він про неї думає. Покликаний Исаак анітрошки не зніяковів, а, змело обратясь до царя, сказав йому:
-Государ, накажи твоїй дружині вручити мені всі її ключі!
Як не було це неприємно цариці, але вона не змела ослухатися волі пануючи й бачила всі колишні при ній ключі.
-А тепер, государ, - сказав Исаак, - дозволь мені обшукати Спокої на половині твоєї дружини.
Цар і на це дав згоду. Тоді Исаак у супроводі пануючи й усієї звиті початків обшукувати кімнати палацу, і у одному з далеких покоїв знайдені були сім скринь величезних розмірів з невеликими віддушинами. Коли почали розкривати скрині, то у них знайшли по чоловікові.
-Тепер бачиш сам, государ, що якщо я зводив звинувачення на твою дружину, то на це у мене були вагомі докази. Дозволь же змити з тебе ця образа.- Та, не чекаючи дозволу пануючи, Исаак відітнув шашкою голови всім сімом чоловікам і цим самим виправдав слова, написані на черепі, знайденому ефенди Гасаном.
Після цього цариця була страчена, а коли цар умер, Исаак був проголошений государем замість нього.