Один мулла їхав уздовж аулу на розшуки свого зниклого коня. Йому зустрілася жінка. Чомусь припустивши, що жінка ця повинна бути гадальщица, мулла пристав до неї, щоб вона поворожила йому про його зниклий коня. Не слухаючи запевнень. бідної жінки, що вона не вміє ворожити й у житті своєї не брала із цією метою у руки квасолі, мулла змусив її зайти з ним у найближчу саклю. Там, діставши у хазяїна квасолі, він посадив жінку
Ворожити; вона кинула разів зо два квасоля й, щоб тільки відскіпатися як-небудь від настирливого мулли, сказала: "Адже кінь, який ти розшукуєш, коштує за твоїм двором, біля сіна твоїх сусідів". Мулла, повернувшись, насправді знайшов свій коня на тому самому місці, на яке вказала жінка. "Яка знаюча гадальщица", - здивувався мулла, загнавши коня додому.
Через кілька днів після того у дочки хана пропав перстень. Як не розшукували, до яких гадальщицам не зверталися, ніяк не могли знайти перстень. Хан був сабоно засмучений цією пропажею. Прийшовши раз до хана й довідавшись, про що він засмучується, мулла порадив йому звернутися до гадальщице, що відшукала його коня. Послали негайно за нею. Як вона не відмовлялася, її Усе-таки посадили ворожити.
У це саме час гадальщицу викликала з кімнати стара служниця хана, яка, злякавшись, що гадальщица сама усе відкриє, зізналася у тому, що вона украла перстень ханської дочки, і просила гадальщицу, щоб вона не ридала її; перстень же вона поверне негайно, поклавши його поцйорог. Метелик охоче погодився й, запевнивши бабу, що не видасть її, повернулася у кімнату. Знаючи вже, де перстень, вона змело могла ворожити; кинувши разів зо два квасоля, щоб дати час бабі покласти перстень на місце, вона самовпевнено сказала: "Ах, бог мій, так адже перстень, над відшуканням якого ви так довго ламали голову, лежить відразу під порогом!" Пішли, і що ж? Дійсно, знайшли його, тому що укравшая баба тільки що поклала його туди.
Коли ханові доклали про це, йому заманулося випробувати, наскільки насправді велике вміння гадальщици. Призвавши її, він сказав: "Якщо ти гарна гадальщица, я стисну що-небудь у своєму кулаку так, щоб ти не бачила, а ти відгадуй, що буде у мене у кулаку. Відгадаєш - виходить, ти гарна
Гадальщица, і я тебе нагороджу; якщо ж ні, ти - тільки ошуканка, і я велю тебе стратити".
Отут-Те Метелик остаточно поник головою. Хан вислав її й тільки подумав, що б покласти у кулака, як у кімнату влетів метелик. Хан подумав, що це відмінний випадок і гадальщице ніяк не може спасти на думку, що він, сидячи у кімнаті, міг піймати метелика. Схопивши й стисши її у кулаку, він велів знову ввести гадальщицу й посадив її відгадувати.
Бідна жінка, сівши й кидаючи квасолю, стала міркувати про те, як вивернутися із цього безвихідного положення, тому що не могла ж вона, не вміючи зовсім ворожити, викрутитися за допомогою квасолі. Але, як не думала, нічого не могла придумати. Тоді у розпачі вона сказала, звертаючись до самої себе: "Бідний Метелик, потрапила ти тепер у згубне для тебе місце!"- Ну й гадальщица! - сказав тоді сабоно здивований хан (, що не знав, що ім'я гадальщици також Метелик), розтискаючи свій кулак і випускаючи звідти метелика. Жінка, не вірячи своєму щастю, поспішила забратися скоріше геть з даним їй ханом золотом, закаиваясь привселюдно ніколи більш не ворожити.