У одного старого було три дочки. Старий цей був бідний, не мав засобів містити свою сім'ю. Раз, вийшовши у поле й бродячи там, наткнувся він ненавмисно на яблуню. Зірвав три яблука, по одному для кожної дочки, поклав їх у свої ноговици, повернувся до дочок і сказав старшої з них.
- Зніми з мене ноговици.
- До чи тебе мені, коли я вмираю з голоду, - сказала вона й не погодилася.
Потім старий звернувся з тою же проханням до середньої дочки, але й вона відмовилася. Тоді молодша дочка встала й, говорячи: "Бєдний батько, коли ти був багатий, за тобою усе доглядали, а тепер тебе, що зубожів, ніхто не прагне знати", зняла з нього ноговици, з яких випали три яблука.
Тоді старші дівчата попросили молодшу, щоб вона дала їм по яблуку. Хоча молодша відповіла: " За що я вам дам, коли ви не прагли зняти ноговиц", але дала їм по яблуку.
Тоді старий сказав дочкам, що він поведе їх на інший день збирати яблука до яблуні. Ранком він пішов раніше їх, сказавши, що буде йти й стругати ціпок, а вони йшли б за ним по цьому сліду. Прийшовши до яблуні, старий вирив
Більшу яму, накрив її килимом; потім, труснувши гарненько яблуню, покрив килим яблуками.
Коли дівчини, Прийшовши, вибігли на килим, усі три впали у яму й залишилися там. Старий, накривши гарненько яму зверху, повернувся додому. Старша із трьох дівчат попросила у бога, щоб у настилі ями проделалось отвір, хоча б не більше вушка голки. На її прохання відкрився отвір у настилі ями. Середня попросила: "Боже, відкрий верх ями й дозволь нам вийти з неї". Як вона просила, верх ями сам собою знявся, і вони з неї вийшли. Потім і молодша попросила: "Боже, пішли нам одне блюдо, повне либжа. Як вона попросила, так перед трьома дівчатами й опинилося блюдо либжа. Вони гарненько поїли й піднялися потім на яблуню.
Поки вони там сиділи, один хан, що був з товаришами на полюванні, під'їхав до них і запитав, що вони за люди. Ті відповіли, що вони адиге. Тоді хан запитав, яку роботу вони можуть робити.
Старша сказала, що у один день може приготувати весь одяг на його вершників; середня сказала, що приготує одяг на п'ятдесят вершників; молодша ж сказала: "А я, якщо народжу, те народжу двох дітей: одне дитя чоловічої статі, інше жіновий статі; у кожного з них одна половина буде білого золота, інша жовтого золота".
Тоді хан, обміркувавши сказане дівчатами, молодшу з них вибрав собі у дружин, а двох старші віддав своїм товаришам. Побрали вони дівчат і виїхали. Почувши, що хан привіз собі дружину, улаштували великий бенкет. Незабаром завагітніла дружина хана; але вона ще не встигнула народити, як хан виїхав у далекий шлях, звідки не міг повернутися раніше чому через рік. У його відсутність дружина його розв'язалася й, як говорила, народила близнюків. Але як тільки вона народила,
Сестри її прибігли й підмінили дітей двома щенятами; крихіток же віднесли й кинули у воду.
Коли прийшов час вернутися ханові, до нього виїхали назустріч і сказали, що дружина його розв'язалася від тягаря й народила двох щенят. Хан наказав, що зустріли його негайно повернутися, зарізати бика, зняти з нього шкіру, не розрізаючи її, покласти у цю шкіру ханшу й прив'язати потім до воріт. Як тільки повернулися вони, негайно зарізали бика, вклали у його шкіру ханську дружину й прив'язали до воріт.
Кинуті у воду діти були взяті пані річкової.
Дружина хана, прив'язана до воріт, бачила щодня, як діти її сиділи на великому камені, що перебував посередині ріки. Побачивши одного разу, що одна жінка проходила повз, вона попросила у неї небагато борошна. Та дала їй борошна. Тоді ханська дружина зробила із цього борошна два коржі, одну з них замісивши на молоці зі своїх грудей, а іншу на воді. Коржі ці вона переслала дітям, що сиділи на камені, через одну жінку, шедшую по воду, попросивши її, щоб вона поклала ті коржі на великий камінь, що перебуває у воді.
Жінка віднесла й поклала коржі на камінь. Коли діти, як звичайно, вийшли до каменю, то побачили на ньому коржа й поспішно схопили їх; хлопчикові попався корж, зроблена на молоці, дівчинці ж - приготовлена на воді. Хлопчик, спробувавши свій корж, закричав:
-Аллах, аллах, яка смачна, начебто вона приготовлена на грудному молоці!
Дівчинка сказала:
-А мою начебто місили на воді.
Говорячи так, вони з'їли коржі. Потім вони повернулися до пані річкової; та запитала їх, що вони сьогодні бачили. Діти відповіли, що вони на камені знайшли два коржі: одна з них, видалося, замешена на грудному молоці, інша на воді, і вони їх поїли. Тоді річкова пані сказала, що вони у такому випадку не можуть стати її дітьми й відпустила їх. Діти відправилися у ліс. Хлопчик вибудував рубаний будинок і поселився у ньому із сестрою. Щодня вбивав він оленів, і цим вони жили.
Одного разу, коли народ зібрався спільно принести жертву, один бідняк, не маючи, що покласти у складчину, пішов у ліс, думаючи, не чи знайде він там або дохлого зайця, або оленя, щоб приєднати його до загального збору. Ходячи по лісу, він наткнувся додому хлопчика. "Мабуть, дада, до нас, ми такі ж, як ти, люди", - сказав хлопчик і потім зазвав його до себе, нагодував удосталь, дав йому м'яса, скільки той міг побрати, і відпустив додому. Старий, усі дивуючись баченому, повернувся у аул і, відправившись до тем двом жінкам, які кинули дітей у воду, сказав, що він бачив якесь чудо у лісі й прагне сказати про той ханові.
- Так пропадеш ти, негідний! Якщо ти бачив який-небудь шайтанський будинок, то можна чи про той говорити ханові?! - сказали жінки й не пустили старого до хана.
Обидві жінки відправилися потім до дівчинки й, сказавши їй: "Бедняжка, яка може бути у тебе радість, якщо твій брат не дістане тобі такого-те голублячи, що перебуває у тому-те місці", - повернулися додому.
Брат, що повернувся, застав сестру плачучої. На запитання, про що плаче, вона пояснила, що не буде знати спокою доти, поки він не привезе їй голублячи, що перебуває у такому-те місці. Пішов брат до річкової пані й оголосив їй:
- Як тепер бути, сестра плаче, вимагаючи, щоб я приніс їй голублячи.
- Уразив би бог тих, які навчили її цього, - сказала річкова пані, - але робити нема чого, треба за ним їхати. На шляху ти зустрінеш одну грушу, плоди якої будуть до того кислі, що неможливо покласти їх у рота; але ти скажеш, ка-кие вони смачні, зірви три груші, з них одну з'їж, а дві інші поклади за пазуху - тоді ти проїдеш повз цю грушу, а інакше вона тебе не пропустить. Проїхавши грушу, ти зустрінеш дуже мутну ріку. Ти скажи: яка це дивовижна ріка! Злізь із коня, умийся й напийся цієї води - тоді ріка зробиться крейди й ти проїдеш її, а інакше й вона тебе не пропустить. Після цієї ріки ти зустрінеш піски. Скажи: який чудесний пісок, ах, якби він перебував у моєму краї! Потім побери небагато піску й поклади за пазуху - тоді й піски тебе пропустять. Проїхавши піски, ти зустрінеш голуба, що сидить на шандаке. Ти схопи його й скакай назад. Хазяїн голуба крикне тоді вслід тобі: "Хахай, піски мої, не пускайте його!" Але піски пропустять тебе, сказавши: "Так принесуть тебе йому у жертву! Коли служниці брали пісок, ти лаяв їх, говорячи, що вони бруднять двері". Коли приїдеш до ріки, він знову крикне: "Хахай, ріка моя, не пускай його!" Але й ріка тебе пропустить, сказавши: "Так принесуть тебе у жертву йому! Коли служниці приносили два цебра води, ти лаяв їх, говорячи, що вони замість води принесли піску". Нарешті він крикне: "Хахай, моя груша, не пускай його!" Але й вона, відповівши: "Так принесуть тебе йому у жертву! Коли хлопчик приносили груші тобі, ти лаяв їх, говорячи, що вони принесли кислих груш", пропустить тебе й ти повернешся додому з голубом.
Хлопчик відправився у шлях. Як говорила річкова пані, так він і зробив і привіз сестрі голублячи. Дівчинка з тих пір проводила час, забавляючись голубом.
Одного разу той же бідний старий пішов знову у ліс і знову набрів додому хлопчика; той зазвав його до себе, нагодував удосталь і, давши йому якнайбільше м'яса, відпустив додому. Старий знову повідомив двом жінкам, як і колись, усе бачене. Жінки пішли бігцем до дівчинки. Брата її не було будинку, а вона сиділа, забавляючись голубом. "Несчастнейшая, і ти задовольняєш тим, що маєш якогось негоднейшего голубенка! Що за життя твоя, якщо невісткою твоєї не буде Айриш-Айриша-нон", - сказали дівчинці жінки й пішли.
Повернувшись, брат застав сестру ридаючої. Запитує, що трапилося. Сестра відповіла, щоб він побрав собі у дружин Айриш-Айриша-нон.
-Ось нещастя, де ж я її дістану! - сказав брат і пішов до річкової пані.
Та запитала, навіщо він прийшов.
- Прийшов я ось навіщо: сестра моя плаче й вимагає, щоб я дав їй у невістки Айриш-Айриша-нон, - сказав він.
- Що ж робити, сестра прагне, вірно, погубити тебе будь-що-будь. Поїдь, вона перебуває ось у такому-те місці. Через неї сто людей перетворилися вже у кам'яні стовпи. Та ти ставай із самого їхнього краю й три рази крикни її по імені; якщо вона повернеться й гляне на тебе, побери її й повернися; якщо ж вона не оглянеться, то й ти перетворишся у стовп, - сказала йому річкова пані.
Юнак поїхав і, ставши із самого краю стовпом, крикнув що є сили: "Хахай, Айриш! Вона не оглянулася, і ноги його до колін скам'яніли. Другий раз крикнув він: "Хахай, Айриш!" - і цього разу вона не оглянулася, і він до попереку перетворився у камінь. Нарешті, коли він третій раз крикнув: "Хахай, Айриш!"- і вона не оглянулася, він увесь перетворився у камінь.
Тим часом сестра дивиться, слухає - немає її брата, зник. Нарешті вона відправляється до річкової пані.
-Брат мій пропав, - говорить вона їй.
-Хто ж винуватий? Ти, негідна, не заспокоїлася, поки не погубила його. Ступай ось до тем стовпам; самий крайній з них - твій брат. Стань і ти поруч із ним і крикни три рази: "Хахай, Айриш!" Якщо вона оглянеться, - твій брат повернеться, якщо ж не оглянеться, - і ти також перетворишся у стовп, - сказала їй річкова пані.
Дівчина пішла й стала на самому краї стовпів. Крикнула вона раз: "Хахай, Айриш!" - та не оглянулася, і дівчина до колін стала каменем. Крикнула другий раз: "Хахай, Айриш!" - та не оглянулася, і дівчина перетворилася до попереку у кам'яний стовп. Нарешті, коли втретє дівчина крикнула: " Айриш-Айриша-нон, так опакостят вуста твого батька собаки, чому ти не прагнеш оглянутися заради мене!" - та засміялася: "Кик, кик, кик", і оглянулася. Тоді всі стовпи знову ожили. Хто пам'ятав свій будинок, поїхав додому, хто ж не пам'ятав, приєднався до юнака, який негайно ж повернувся із сестрою додому.
Прийшов знову у ліс старий і бачить - великий бенкет у того юнака. Запросили і його зайти, нагодували, дали м'яса й відпустили додому. Повернувшись, старий прийшов до хана й сказав: "Я бачив чудо у лісі: там живе якийсь юнак, а при ньому одна дівчина й багато іншого народу". Хан велів скоріше осідлати коня, поїхав у ліс і знайшов там бенкет і великі веселощі.
-Селям алейкум, - сказав хан, зупинившись перед будинком.
- Алейкум селям, - відповів юнак, виходячи з будинку до хана й запрошуючи його злізти з коня й бути гостем.
- Злазити з коня мені колись, але я б бажав знати, хто ти такий, - сказав хан.
-Я не говорю всякому зустрічному, хто я такий, - відповів юнак.- Заходь до мене у будинок, тоді довідаєшся, хто я.
Хан зайшов до нього. Прив'янули його як не можна краще, годували, напували й веселили, скільки тільки могли. Хан знову запитав, хто він такий, юнак.
- Хто я такий - скажу, коли приїду до тебе погостювати, - відповів юнак.
- Дуже добре; тільки у той день, коли ти зберешся до мене, дай мені про той знати, - відповів хан і виїхав додому, одержавши на своє прохання згода юнака.
Юнак, вибравши одну п'ятницю, зібрався до хана. Не доїхавши небагато до хана, юнак послав до нього сказати, що він їде, але не у'їде до нього у двір, поки жінка, прив'язана до воріт, не буде відв'язана. Два собаки, ті самі, які щенятами були підкинені дружині хана, зустріли й обійняли його, одна попереду, інша позаду, і у такий спосіб юнак їхав. Посланого хан відвертав назад, сказавши, що він не відв'яже жінок.
-Якщо не прагне відв'язати - і я не їду до нього, - сказав юнак і праг уже повернутися назад.
Тоді хан сказав, що, нема чого робити, відв'яже жінку, і велів, відв'язавши її, замкнути у катухе. Потім приїхав і юнак разом із двома собаками, чому весь народ украй здивувався, говорячи: як могли прив'язатися до нього такі злі собаки, що не давали нікому проходу!
У'їхав юнак у двір, зліз із коня - хан улаштував йому великий бенкет. Юнак велів принести йому яку-небудь стару чашку. Накладаючи у цю чашку всяких страв, які приносили у продовження всього бенкету, він відсилав їх до жінки, яка була прив'язана до воріт. Скінчився й бенкет.
- Скажи ж тепер, хто ти, - запитав тоді хан юнака.
- Якщо бажаєш знати, хто я, то ти - мій батько, а жінка, прив'язана до воріт, - моя матері, - сказав юнак.- Якщо не віриш, вели призвати двох її сестер і запитай.
Потім хан велів привести тих двох жінок і, прив'язавши їх до хвостів необ'їжджених коней, пустив у степ.
Відтоді хан, визнавши юнака за сина, його сестер за дочку й свою дружину знову за дружину, живе з ними й дотепер. Із цієї нагоди, говорять, і заведений звичай, що князі й хани не розводяться зі своїми дружинами.