Один молодий пши полював зі своїми уорками. Вони зустріли у лісі джигіта. Став він полювати разом з ними.
Одного разу хтось із уорков убив сороку. Серед мисливців виникла суперечка, є чи на світі дівчина, у якої тіло таке ж біле, як біле пір'я сороки, а волосся - чорні, як її чорне пір'я. Одні говорили їсти, інші затверджували, що немає. Усе це час гість мовчав. Молодий ішли запитав:
- Чому, наш гість, ти не ухвалюєш участі у нашій суперечці? Як ти думаєш, чи їсти така дівчина?
Гість не праг відповідати, але від нього не відступалися, і він сказав:
- Не знаю, чи дістанеться вона молодому пши, зуміє чи він знайти її, але така дівчина на світі є.
На цьому суперечка була закінчена, і на інший ранок незнайомець виїхав. Пши сказав своїм супутникам:
- Ви поїдьте додому й зробіть із видобутком те ж, що й раніше. Я відправлюся шукати цю дівчину й не повернуся, поки не знайду її. Якщо така дівчина на світі є, я обов'язково одружуся на ній.
Супутники сказали, що вони не поїдуть додому без нього. Але пши переконав їх, що їх коні змучені й не винесуть довгої дороги. Та й самі вони притомилися. Але й після таких слів супутники не послухали пши й поїхали разом з ним.
Їхали вони довго й здолали велику відстань. У них скінчилися припаси, коні їх вморилися й ледь несли сідоків. Уорки те відставали, то від'їжджали убік і про щось шепотілися.
- Вертайтеся, ви не зможете їхати далі, - сказав тоді пши. Виїхали уорки, а з молодим пши залишився один його аталик.
Говорять, що не було на світі більш митецького майстра гри на апепшине, чому цей пши.
Довго їздив пши разом з аталиком, і скінчилися всі їх припаси. Вибиваючись із останніх сил, добралися вони до якогось лісу. Тут вони зупинилися, дістали свої маите й поставили курінь. Зарізали коня, на
Якому їхав аталик, і засушили м'ясо.
- Проголодаешься, їж кінське м'ясо. Добре, якщо я повернуся живим, не повернуся - теж нічого, - сказав пши й виїхав. Аталик залишився чекати на нього.
Довго їхав пши, нічого не зустрічаючи на своєму шляху. Але раптом він помітив якусь кошару. Та кінь і вершник дуже утомилися: кінь ледь пересував ноги, а молодий пши із труднощами тримався у сідлі.
" Аби тільки добратися до цієї кошари", - подумав пши, але відразу знепритомнів і впав з коня. Упав і кінь. Побачив їх один із чабанів і побіг до старшого чабана. Той велів побрати гарбу й привезти незнайомця на кошару. Пши так довго їздив,
Не сходячи з коня, що сідло приросло до спини коня і його із труднощами зняли.
Виходжували їх більше місяця. Тільки через місяць і пши, і його кінь прийшли у себе, зміцніли, набралися сил. Коли пши став ходити, старий чабан сказав йому:
- Наш гість, у нас скінчилися припаси, і наші чабани повинні поїхати у аул. Мені потрібно піти пасти овець. Не ображайся й не осуди мене за те, що залишу тебе одного.
- Дуже добре, не сидіти ж вам без провізій. Потрібно й тобі займатися своїми справами! - сказав гість.
Ранком старий пішов пасти овець, але увесь час думав про те, що порушив звичай - залишив гостя одного. Та він розв'язав Усе-таки повернутися до гостя. Під'їхавши до кошари, він побачив, що гість дістав свій маите, зрубав дерево й зробив з нього апеп-шине. Він став відіграти на пий. Старий, зачарований його грою, довго стояв мовчачи. Нарешті пши побачив його.
- А що ти так швидко повернувся, хазяїн? - запитав він старого.
- Зганьбилися ми перед тобою, наш гість, - сказав пастух.- Негоже адигу
Залишати свого гостя без хагрея. Краще вмерти без їжі, чим залишити гостя одного.
- Тоді і я поїду з вами! - сказав пши. Але старий осту-вив з гостем одного з пастухів, інші відправилися за провізіями.
Незабаром ще більше зміцніли вершник і кінь. Вони відчули колишню силу, і прийшла настав час відправлятися їм у шлях.
- Велике спасибі за усе, що ви зробили для нас, - сказав пши старому.-Мені має бути велика справа, і я тепер прагну відправитися у шлях.
Та він розповів старому про мету своєї поїздки. Вислухавши юнака, старий сказав:
- Нехай тха покарає того, хто відкрив тобі це! Немає такої дівчини на світі, і тобі краще повернутися додому.
- Ні, ушанований, може бути, ти просто не чув про неї, по така дівчина на світі є. Поки не знайду її, не повернуся назад, - рішуче сказав молодий пши.
- Ти твердо розв'язав їхати?
- Твердо.
- Тоді я скажу тобі, що така дівчина на світі є, і ти майже близький до мети. Вона живе у нашому аулі, але тут немає людину, яка могла б стати тобі помічником. Усі славні джигіти загинули через неї.
- Нехай і я загину, але поїду до неї! - виявив пши.
Якщо розв'язав їхати до неї, то роби те, що я скажу. Побери ось це
Апепшине й поїдь через аул, відіграючи на ній. Усі аульчане підуть за тобою. Красуня ніколи не чула нічого подібного. Коли дійдеш до двору, де дівчина сидить на шагиндаке, змело заїдь у нього. Тебе зустрінуть привітно.
Принесуть тобі ане, почастують. Після того як ане віднесуть, з великого будинку вийде старий з великим срібним ціпком. Він буде кричати й обурюватися тим, що хтось посмів зайти у його двір без дозволу. Ти усе це час сиди мовчачи, не говори ні слова. Так він буде приходити тричі, але ти увесь час мовчи.
Коли він прийде у четвертий раз, те вже спокійно, без шуму, привітається з тобою, дізнається про мету подорожі, а потім попросить твого коня. Кінь йому не потрібний - він викуповує його, протримає п'ятнадцять днів голодним і поверне. У ту ніч, коли він поверне тобі коня, ти зніми із себе одяг і зброя, але не лягай спати. Він змусить усіх своїх синів скакати на твоєму коні, - сказав старий.
Молодий пши поїхав прямо до дівчини й зробив усі так, як сказав старий чабан. У ту ніч, коли йому повернули коня, він не спав ні хвилини.
Ранком якийсь нагучица під'їхав до будинку на гарному гнідому коні. Старий чабан попередив пши, що цей нагучица дуже небезпечний для нього - він може загинути від його руки, і радив наздогнати його будь-що-будь і скинути з коня. У одну мить підхопився джигіт на коня й погнався за ним. Довго скакали вони й прискакали нарешті до великого кургану. Раптом нагучица швидко повернувся й зупинився.
- Що трапилося? - запитав джигіт.
- Давай побіжимо наперегони, - запропонував він.
- Мені не можна бігти, - сказав юнак. - Чому?
-Це відстань занадто мала для мене, треба їхати далине, - сказав юнак.
Доїхали вони до другого кургану. Нагучица швидко повернувся й зупинився.
- Що трапилося? - Будемо змагатися у бігу.
- Добре, - сказав джигіт.
Зупинилися вони й побігли. Як вітер помчався нагучица. Коли пши добіг до першого кургану, він побачив удалині
Якась чорну пляму й зрозумів, що це нагучица. Погнався він щосили, налетів, як орел налітає на птаха, ударив і зніс йому голову.
Після цього джигіт повинен був заїхати у двір, де жила красуня, і проїхати під шагиндаком, де вона сиділа. Коли він проїжджав під шагиндаком, дівчина випустила трьох сірі змій. Вони повинні були вкусити його. Ударив пши мечем, розрубив змій і ввійшов у кунацьку. До того старого, який тричі сварив юнака, послали сказати, що у нього є зять.
-Дай аллах життя й здоров'я й нам і йому: дуже добре, що нарешті у нас є зять. Я сам скажу йому, коли прийде час їхати, - велів передати старий.
Пройшло небагато часу, і старий віддав джигітові у дружин свою дочъ і із супровідними відпустив його додому.
Відправився пши у шлях разом із красунею дружиною. Приїхав він до чабана, який виходив його. Пши привіз йому багаті подарунки, але той відмовився прийняти їх.
- Ну як же, ти для мене стільки зробив, і я прагну зробити тобі приємне, - сказав молодий пши.
- Якщо прагнеш обрадувати мене, - сказав старий, - дай мені одну з дівчат, які супроводжують твою дружину.
Юнак дав чабанові одну дівчину, покарав своїм супутникам приїхати до такого-те лісу, а сам поїхав уперед один.
Їхав він їхав і побачив двох вершників - вони мчалися друг еа іншому з
Оголеними шашками. Праг пши наздогнати їх, але не зміг - поскакали вершники.
На другий день він знову зустрів тих вершників, знову праг наздогнати, але й цього разу вони поскакали. Та на третій день пши зустрів тих же вершників, погнався за ними й схопив за лікоть вершника, який скакав останнім. Але той отдернул руку, вирвався й виїхав. У руках у пши залишився браслет, який носять жінки.
Пши розв'язав довідатися, хто ці таємничі вершники, і відправився слідом за ними. Проїхавши якийсь ліс, він виїхав у поле й побачив величезний будинок. Він поставив коня й зайшов у будинок. У будинку не було ии душі. Сіл пши на ліжко.
Пройшло небагато часу, під'їхав до будинку якийсь вершник і покликав: "Жиу!".
Коли ніхто не вийшов на його заклик, він спішився, зайшов у іншу кімнату й роздягнувся - виявилося, це була дівчина. Потім під'їхав інший вершник, теж крикнув: "Жиу!", але коли ніхто не вийшов, теж зайшов у будинок.
Юнак сховався й побачив, що вершник роздягнувся - це була дівчина.
У третій рае під'їхав якийсь вершник. "Жиу!" - крикнув і він, але дівчини не стали виходити. Тоді той спішився, зайшов у будинок - і це була дівчина.
- Розповідайте, що саме цікаве приключилося сьогодні з кожної з вас? - сказала одна з дівчат.
- Раз ти почала розмову про це, розкажи перша, - сказали їй інші.
- Ось що із мною приключилося. Сьогодні я переслідувала свого ворога й майже наздогнала його, але мене наздогнав якийсь вершник на білому коні, і я ледь пішла від нього. Ай анасин, якби той чоловік став моїм чоловіком!
Середня з дівчат розповіла те ж, що й старша. Молодша, вислухавши сестер, сказала:
-Той вершник, про який ви говорите, гнався й за мною, я ледве поскакала від нього, але мій браслет залишився у нього.
Почувши слова дівчини, пши кинув браслет. Дівчина підхопилася, схопила браслет і села.
Тоді заговорила старша з дівчат:
- Наш гість, виходи з укриття.- Та вона вивела джигіта на середину кімнати.
- Наш гість, ми - сестри. У кожної є гарне придане. Прагнеш -побери нас усіх заміж, прагнеш - вибери одну з нас.
-Я прагну побрати у дружин ту, якої торкнулася моя рука, - сказав пши. Сестри віддали йому молодшу сестру, і він повернувся до своїх супутників. Він відправив їх до того лісу, де залишив свого аталика. Сам теж поскакав до аталику й приїхав до нього першим. У того вже давно скінчилися припаси, він охляв і заріс. Побачивши це, шпи швидко повернувся до своїх супутників, побрав у них їжі й ножиці й повернувся до аталику. Він нагодував його, напоїв, постриг. Тим часом прибутки й супутники пши. Тут усі вони відпочили тиждень, а потім відправилися додому. Коли під'їхали до околиці аулу, молодий пши сказав:
- Ви отут постійте, я довідаюся, які хабари у аулі. Поїхав він по аулу й зустрів чабана.
- Які хабари? - запитав він чабана.
- У нашому аулі, - сказав чабан, - немає зараз гарних хабаров. На нас напало вороже військо й вимагає большо-можемо, і аул у большомго викупу. Заплатити його ми не горі.
Зрозумів пши, що не потрапити йому у аул, ні слова не відповів чабанові й повернувся до своїх супутників. Аталику він сказав:
-Ти можеш поїхати у аул, але виїхати назад не зможеш. Дівчину, у якої тіло біле, як біле пір'я сороки, а волосся чорні, як її чорне пір'я, віддай під заступництво ушанованого людини а інших відведи до нас додому.
Аталик повів супутників у аул, пши залишився один: він розв'язав сам поборотися з ворожим військом. Безстрашно вступив він у битву й здобув перемогу над численними ворогами. Розв'язав він один здолати й тих ворогів, що були у аулі. Він стрибнув на коні через глибокий рів, але задні ноги коня зачепилися за край рову, і кінь разом із сідоком упали у рів. Вороги зв'язали джигіта й кинули його у темницю.
Одного разу подивився пши у вікно темниці й побачив, що повз іде знайомий аульчанин.
-Скажи, які хабари у аулі? - запитав він.
-Гарних хабаров у аулі ні, - відповів той.- Говорять, нашого молодого пши схопили вороги й зачарували його, закували у окови й кинули у темницю. Сьогодні вони влаштовують весілля з дівчатами, добутими пши, а поки у аулі йде великий джегу.
Загорював пши. Недалеко від вікна темниці на шагиндаке сиділа дочка проводиря ворожого війська. Побачила вона прекрасного джигіта, кинутого у темницю, полюбився він їй, і розв'язала вона допомогти у'язневі. Увечері прийшла вона до нього.
- Нехай твій вечір буде добрим, - сказала дівчина.
- Іди звідси, - сказав пши, - мої справи тебе не стосуються.
-Чому ти так говориш? Якби мені було однаково, я б не прийшла сюди.
- А що тобі треба від мене?
- Ти мені полюбився, і я прагну, щоб ти став моїм чоловіком. Тоді я зроблю так, щоб тебе звільнили, інакше тобі не вийти з темниці.
- Добре, - погодився пши.
На прохання дочки проводир ворожого війська велів випустити пши з темниці, і він повернувся до околиці свого аулу. Звідти він побачив, як його сестра несла воду його коневі. Джигіт не міг переправитися через ріку, а тому крикнув:
- Дівчина, відпусти цього коня!
- Не відпущу, - сказала дівчина.- Це кінь мого улюбленого старшого брата, не віддам його тобі.
- Не говори так, - сказав джигіт і подав знак своєму коневі. Кінь вирвався й пішов у воду. Пши переправився через ріку, а коня віддав сестрі.
- Сестра, нікому не говори, що я повернувся. Скажи мені, які хабари у нашому аулі.
- Ео-Ой, гарних хабаров ні, - відповіла дівчина.- Усіх дівчат, привезених тобою, віддають у дружин ворожим проводирям, зараз іде великий джегу.
Відправився молодий пши на джегу. Його відразу не довідалися, але потім деякі запідозрили у незнайомці молодого пши й стали змагатися без особливого старання.
- Через цього обшарпанця, що прийшов сюди незваним, ви перестали веселитися, - розлютився ворожий проводир.
Стали джигіти відіграти краще, але веселощів не було. Молодий пши велів проводиреві повторити свої слова. Той замахнувся на нього, але пши вбив його,
А за ним перебив усі інших своїх ворогів.
Потім він побрав у дружин і красуню, заради якої виїхав у шлях, і трьох сестер, яких зустрів у лісі.
Та зажили вони багато й щасливо.