Карабатир-зане і його женитьбана бережу моря було укріплене місто, у якому був князем Карабатир-Зане, гарний і ставний юнак. Він славився розумом і богатирської силою. Заие вже досягся повноліття, і старі цього калі розв'язали між собою женити князя. Повідомили вони князеві, у чому справа. Зане, звичайно, не ладь одружитися, але поблизу немає підходящої нареченої. Тоді князь велів осідлати коня, озброївся у блискучу збрую й відправився у сусідні царства-держави шукати собі наречену. Їздив наш джигіт з однієї країни у іншу, заглядав у царські палати й під солом'яні дахи сільських будинків; наводив через інших довідки, але ніде не виявилося такої нареченої, яка б була йому по душі. Нарешті, він знайшов у віддаленій землі, у одному замку, у якому гостював, таку красуню, який ніколи не було на світі; ім'я її було Олена. Як тільки побачив красуню Зане, його серце загорілося любов'ю. Тоді князь запитав Олену, не чи бажає вона стати його дружиною, на що вона дала згоду.
Прийшов час, і вони зіграли весілля. Одружившись, вони зібралися у місто, де княжив Зане. По приїзду у калі з молодою дружиною Зане скликав близьких йому людей, і у замку пішли веселощі. Бенкетували вони один день, бенкетували інший. Час біг швидко, і не помітили князь із княгинею, як пройшли два тижні. У цій країні був звичай: по закінченні двох тижнів кожний молодий повинен був покинути свою дружину на цілий рік і відправитися у чужі краї подорожувати. Довелося й Зане виконати народний звичай. Як ні важка була розлука, але він був змушено підкоритися віковим звичаям народу.
Виїхав Карабатир подорожувати з тяжкими думами, що мучиться тугою за покинутою ними молодій дружині.
Пройшов місяць, а то й два, коли у столицю князя прибув із заморського міста Шахар, що лежить недалеко від нинішнього Стамбула, купець, юнак незвичайної краси. Приставши зі своїм кораблем до берега, він став вивантажувати привезені їм товари, яких у цій країні ніколи не бачили: шовку, дорогоцінні посудини й різнобарвні камені. Вивантаживши свій товар, він запитав, де йому можна було б з ним розташуватися. Йому вказали на князівський будинок. Направився туди заїжджий гість. Увійшовши у будинок, він просив докласти господарці про його прохання. Княгині доклали, і вона погодилася виявити йому гостинність, сказавши: "Князь, щоправда, виїхав, але будинок його стоїть на місці, і ворота гостеві відкриті: нехай він подарує!" Зупинився у будинку красень купець, розклав свої товари, і народ став стікатися із усього міста, щоб любуватися тонкими тканинами й блискучими каменями. По всьому місту тільки й толков, що про красу купця й про рідкі якості його товарів. Та княгиня не залишилася байдужою до незвичайної краси й привітності заїжджого гостя. Вона стала його запрошувати у свої чертоги, розпитувала про чужі краї й знаходила задоволення у бесідах з ним. Зі своєї сторони, і купець почував нескоримий потяг до самотньої жінки; у неї він проводив увесь свій вільний час, і немає нічого дивного, що він зачарував її своєю красою й улесливими мовленнями. Зближення робилося усе тісніше й тісніше й, нарешті, перейшло у злочинний зв'язок. Уже півроку гостював купець у князівському будинку. Час для закоханих біжить непомітно, строк повернення чоловіка підходить усі ближче й ближче, і із щиросердечною тривогою вони думають про майбутню розлуку. Купець запевняє Олену, що він без неї жити не може, і Олена почуває те ж. Разом вони придумують усілякі засоби ніколи більш не розлучатися,
Але нічого не спадає на думку. Однак те, чого не могли придумати закохані, придумала унаутка, повірена всіх таємниць княгині. Одного разу вона стелила постіль гостеві. Веселий завжди, купець стояв у замисленості й не починав з нею, як звичайно, розмови.
- Що ти, милий гість, коштуєш невеселий і голівоньку повісив? - запитала унаутка.
- Ти адже знаєш, - сказав купець, - як я люблю княгиню: мені без неї немає життя! Пособи як-небудь моєму горю!
Унаутка задумалася, а потім сказала із тривогою:
Як же мені допомогти тобі? Що ж буде із мною, коли повернеться наш князь?
- Допоможи мені, дахе, я тобі віддам усі, чим володію: дорогі тканини й різнобарвні камені!
- Що користі у багатстві, коли віднімуть життя, - відповіла унаутка.
- У такому випадку, я зроблю так, що ніхто не буде знати про твоє багатство: я накажу вирити у дворі яму, віднесу туди всі дорогі речі; із цієї ями велю зробити підземний хід з потайной дверима у твою світлицю. Таким чином, ти будеш багата, і ніхто не стане тебе підозрювати!
Служниця виявила свою згоду й обіцяла всіляко сприяти його витівці - опанувати її пані. Вона зговорилася з ним про подробиці викрадення Олени: купець повинен був на човні чекати у глибині затоки під прикриттям прибережних кущів; до цього місця вона вийде зі своєю пані викуплятися у море, він повинен начебто ненавмисно під'їхати й запросити її прокотитися, усе інше - це вже його справа...
Викрадення Олени у призначений день вийшла княгиня зі своєї унауткой з будинку, спустилася з високого берега до моря й, скинувши із себе одяг, почала купатися. Не знаючи нічого про змову, вона безтурботно гралася зі своєю служницею у хвилях, що плескаються у берега, як раптом біля неї, на своєму легкому човнику, опинився коханий її купець. Княгиня обімліла від несподіваної зустрічі й прагла кинутися до берега, але милий її серцю купець прикував її до місця влесливими своїми мовленнями:
- Поедемте прокотитися, мила Олена; пошукаємо прохолодь у тіні прибережного гаю!
Княгиня погодилася й сіла з милим у човник; легке суденце полетіло стрілою по поверхні, що колишеться, моря й направилося не до прибережного гаю, по до вартого з піднятими вітрилами корабля купця. Отут тільки вона догадалася про наміри гостюючи!
Кілька митей Олена, видалося, коливалася: з одного боку, їй важко було залишати рідну сторону й близьких їй людей, але, з інший, її неодолимо тягла любов до красеня купцеві й загадкова далечінь моря. Після хвилинної боротьби із самої собою вона кинулася у обійми милого. Корабель, прийнявши дорогу ношу, вийшов у відкрите море.
Служниця бачила викрадення своєї пані, але, знаючи, що усе відбувається згідно з угодою, і одержавши за це дорогу плату, вона не кликала на допомогу колишніх на березі людей. Та й кликати-те було б дарма: корабель ледве виднівся на краю небокраю.
Повернувшись у будинок, вона замкнулася у кімнатах княгині. На запитання, де пані, вона відповідала, що княгиня нездорова й тому не може виходити;, що Усе-таки посилають уявної хворий страви вона з'їдала сама. У такий спосіб вона три дні скрива-ла відсутність княгині. По закінченні трьох днів вона стала ламати у
Розпачі руки й ударяти себе у груди, несамовито кричачи, що її милої пані не стало: не чи бігла вона із заїжджим гостем по морю? Тільки тепер усе догадалися про втечу Олени. Відплиття корабля, щоправда, багато бачили, але на це ніхто не звернув уваги. Та й хто стане у приморському місті цьому дивуватися: чи мало кораблів ледве чи не щодня туди приходить і звідти йде у усіх напрямках!
Усі жителі у страшному хвилюванні. Незабаром має бути повернення князя; що вони йому скажуть, коли він запитає, де його молода дружина? Усі себе дорікають у тому, що не вберегли його красуні дружини!
Спочатку ніхто не праг вірити тому, що їхня горда княгиня втекла з купцем; усім видалося більш імовірним, що вона де-небудь заблудилася на околицях міста. Гінці летять у усі сторони, і уздовж усіх берегів снують човна, щоб розшукати зниклу Олену - по всі дарма! Нарешті, після довгих пошуків усім стала ясна дійсна причина зникнення княгині.
Настав давно очікуваний день: приїхав Карабатир-Заие. Князя зустрічають його вірні люди, ведуть у кунацьку й дають йому страви й напої. По приїзду його вразила та обставина, що замість вітань і лементів радості його зустрічають сумовиті й смутні особи. Серце князя чуяло лихо, але звичай не дозволяв кинутися на половину княгині, куди він рвався всіма помислами своєї душі. Сонце вже сідало, коли князь велів відвести себе у чертоги своєї молодої дружини, по якій він знудьгувався за рік розлуки. Незважаючи на наказ, люди не рушають із місця й коштують у похмурому мовчанні. У нетерпінні Зане вдруге наказує поводитися до дружини. Тоді ті з його челяді, хто посмелее, зібралися з духом докласти своєму володареві про те, що його молода дружина зникла невідомо куди... Як громом убило цю звістку Карабатир-Заие; його серце стислося від болю, і, не заглянувши навіть у спустілий будинок, він відразу розв'язав відправитися на пошуки дружини.
Не було куточка у його володіннях, куди б не заглянув нерозважний Зане. Але всі дарма: немає ніде Олени, його ненаглядної дружини!
Витративши на пошуки пошуки багато часу, князь праг уже вертатися додому; але по шляху він згадав, що десь неподалік живе аталик його батька. Довідавшись у точності про його місце проживання, він направив туди свого коня. Під'їхавши до будинку, він побачив согбенного літами старця з довгою сивою бородою, що сидить на призьбі. Обпершись на сукуватий ціпок, старий дивився своїми розумними очима на джигіта, що наближається. Зараз же довідався старий сина свого вихованця. Шанобливо він вітав князя, увів його під свою покрівлю й велів слугам принести що бог дав для частування дорогого гостя. Стали вони розмовляти про те, про сем, і з перших же слів старця Зане зрозумів, що й у цю глуху місцевість дійшов слух про зникнення княгині. Тоді Зане розв'язав відразу приступитися до справи й розповів йому про свої пошуки пошуки.
- Дарма, ішли, - сказав старий, - тебе вважають такою розумною людиною: видне, твій розум не відповідає хоробрості! До чого ти шукаєш дружину у своїх володіннях? Хіба на твоїй землі вона могла б де-небудь укритися? Не втрачай даремно часу й відправляйся не довго думаючи за море - у чужі краї! Прислухайся до всякого роду слухам: чому жінка гарніше, тим більше про неї розмові. Пошукаєш рік, пошукаєш два: либонь і знайдеш!
Зрозумів князь справедливість слів старого. Він повернувся додому й став готуватися до майбутнього шляху, розв'язавши добути Олену навіть із дна моря!
Пошуки Оленикарабатир-Зане спорядив корабель і вийшов у відкрите море. Плив він не один день і не два, а протилежного берега Усе-таки не було видне. Нарешті, після тривалого плавання вдалині здалися гори. Зрадів Зане, сподіваючись у цій заморській країні довідатися що-небудь про свою зниклу дружину; він став уже шукати очима безпечну бухту, куди б йому можна було направити свій корабель, як раптом помітив інший корабель, що йде до нього назустріч. На палубі цього корабля стояв юнак, особа його оило жіночно красиво; груди покриті блискучим панциром, за плечима стирчав сагайдак зі стрілами, у правій руці він тримав лук, збоку була привішена шабля, а на голові блискав сталевий шолом. Та наш князь стояв на палубі у панцирі й шишаку, а на груди його був знак князівської гідності - бронзовий медальйон. Як тільки юнак довідався по цьому знакові, що на зустрічному кораблі їде пши, він кинувся з корабля у човен і у кілька ударів весел опинився у корабля Карабатир-Зане. Після взаємних вітань юнак запитав Зане:
- Куди тримаєш шлях, пши?
- Їду куди ока дивляться!
- Як же це у тебе немає із собою товариша, з яким би ти міг ділити всі труднощі шляху й коротати час у бесідах? Прагнеш, я буду тобі іншому?
Пши з радістю погодився й, розв'язавши відправитися у подальший шлях разом, причалив до близького берега зі своїм товаришем.
Вийшовши на берег, вони побачили недалеко від моря міста, що біліють стіни. Туди вони направилися й через небагато часу ввійшли безперешкодно у міські ворота. Увійшовши у місто, вони повернули праворуч у провулок і, минувши перший будинок, зупинилися у наступному будинку. Відпочивши трохи від шляху, пши розповів товаришеві про мету своєї подорожі.
- Я шукаю дружину, яку у мене викрав купець, - сказав князь, - не знайду її тут, відправлюся у інші міста, а то й на край світла!
- Яким же способом ти сподіваєшся довідатися про своюжену?
Буду запитувати всякого зустрічного-поперечного, авосьот кого-ниоудь і довідаюся!
-Так ти нічого не довідаєшся! Краще зробити ось як: ти переодягнешся жебраком, а у лахмітті буде тобі скрізь доступ; просячи милостиню, ти будеш заглядати й туди, куди нікого не пускають; перед злиденним ніхто не соромиться; жебрак і не запитуючи може розвідати самі таємні таємниці.
Думка товариша довелася по душі Зане. Він розв'язав переодягтися якомога швидше. Із цією метою юнак відправився у місто, яке, як видне, був йому знаком по колишніх його відвідуваннях, добув дві сумки, лахміття, ціпок для захисту від собак, і незабаром замість блискучого джигіта став згорблений жебрак, що простягає руку за милостинею.
Покинувши постоялий двір, пши почав свій обхід з наступної вулиці. Невтомно шастає наш жебрак по всіх завулках, заглядає у усі кути як багатих палаців, так і бідних хатин, дізнаючись, що йому потрібно, а щоб не збудити підозр, він кидає усе, що йому подають, то у одну, то у іншу сумку.
Не пропустив наш жебрак, як видалося, жодного будинку; ніщо не вислизнуло від його зіркого погляду. Проте його пошуки не увінчалися успіхом. Наш жебрак упав духом і з розпачем у душі вернувся до дожидавшемуся його супутнику.
- Ну що? Знайшов? - запитує його юнак.
- Немає її ніде: я не пропустив жодного будинку!
-А чи був ти у тому багатому палаці, що поруч із нами, на нашої ж вулиці?
Виявилося, що там він не був. Не довго думаючи наш жебрак, згорбившись у три дуги, зашкутабогав по вулиці, постукуючи своїм ціпком. Підійшовши до воріт, він проситься у палац. Варта безперешкодно його впускає. Із протягненою рукою він пробирається з кімнати у кімнату. Скрізь його щедро наділяють; змело він піднімається у другий ярус палацу й у відокремленій кімнаті, роскошно обробленої й багато прибраної, бачить господарку будинку, що розвалився на тахті, що й дає наказу своїм слугам. Але яке було його подив, коли у прекрасній господарці він довідався Олену! Та вона негайно ж його довідалася. Але не з радістю зустріла вона свого чоловіка: гнівно блиснули її ока; голосним голосом наказала вона слугам прогнати настирливого жебрака й навіть сама кинула у нього мітлою!
Жебрака виштовхнули із соромом з розкішних палат і прогнали знадвору. Понуро звісивши голову, він поплівся до свого супутника, щоб розповісти йому, як він знайшов Олену і як нерадісно вона його зустріла.
- Що мені тепер робити, друг? Розкинь-но ти своїм розумом: напевно, що-небудь придумаєш! - заблагав убитий горем Зане.
- Скинь зараз цю личину, тепер потрібно добувати Олену зі зброєю у руках!
Боротьба через Оленихраброе серце Карабатир-Зане відгукнулося на сміливий заклик його супутника. Бруд з особи жебрака була змита, лахміття полетіло до ніг, уся його фігура миттєво випрямилася, і не пройшло декількох хвилин, як зі згорбленого ета-рикашки вийшов ставний юнак у кольчузі, шишаку й із шашкою у руках.
-Ну, тепер нема чого гаяти час! - викликнув супутник.- Виручай Олену
Зі зброєю у руках, а я буду стримувати напір варти й прикривати твій відступ! Потрібно йти напролом: або ми її сьогодні добудемо, або складемо тут голів!
Розв'язавши так, обоє джигіта уриваються у ворота будинку. Здивована варта не посміла виявити їм опору. Караба-Тир стрімко кидається нагору але сходам, тим часом як його супутник залишається на нижньому майданчику. Потужною рукою Ка-Рабатир перекидає стримуючих його воїнів, зіштовхує одним ударом трьох сторопілі ворогів униз по сходах сходів і, увірвавшись у знайомий йому терем, вистачає Олену, що втратився почуттів; з дорогою ношею він спрямовується до воріт будинку. Прийшовши у себе від несподіваного нападу, народ кидається звідусіль на сміливих лицарів; але обоє джигіта не падають духом; Карабатир, тримаючи лівою рукою Олену, правої відбивається від воїнів, що насідають на нього, а супутник, рубаючи праворуч і ліворуч, прикриває відступ свого товариша. У такий спосіб наші богатирі, незважаючи на хмари стріл, що несуться на них, і сотні ворогів, що напирають із усіх боків, відступають повільно до морського берега, де їх чекає корабель. Благополучно вони добралися до корабля й веліли швидко відчалити від берега. Вітер був попутний, ж корабель плавно понісся по морю. З палуби богатирі продовжували ще отстреливаться, пускаючи одну за іншою свої стріли, що несуть вірну смерть у густу юрбу ворогів.
Загибель Оленипливет по морю Зане з добутої їм у кривавій боротьбі Оленою, сопутствуемий своїм товаришем. По закінченні декількох днів вони стали повільно підходити уводити, увести до ладу рідному берегу. Вони вже були недалеко від міста, коли Зане звернувся до свого супутника з наступними словами:
- Ось ми вже близько від берега. Сподіваюся, ти не відмовишся погостювати у мене: я праг би віддячити тебе гідним образом за дружню послугу.
- До тебе я не поїду, невідкладні справи призивають мене додому. Віддячити ж ти мене можеш, тільки поділившись із мною нашим видобутком,
- До чого ділитися? Бери собі її зовсім: однаково мені з нею не жити!
- Ні, ми повинні поділити її навпіл! - Сказавши ці слова, супутник наніс Олені удар шашкою й розрубив її навпіл...
У першу мить Зане був уражений жахом; він ніяк не очікував подібного результату. Проте йому не було жалко улюбленої їм раніше жінки: настільки її зрада змушувала страждати його гордість! Твердим голосом сказав Зане:
-Я поберу голову Олени. Повернувшись у своє місто, я покаджу її народу! Нехай усе знають, що їх князь повернувся не голіруч і що невірну дружину осяглася заслужена кара!
Почувши ці слова, супутник підняв тулуб Олени й кинув його у море. Сідаючи у своє судно, він сказав Карабатиру:
-Вибачай, Зане! Ти, щоправда, втратився Олени, але вона тобі змінила й ніколи не була б тобі вірною дружиною. У розраду тобі скажу, що у семи братів Барахунових є сестра: вона тобі буде подругою життя!
Сестра Барахуновихпо поверненні додому Зане оголосив усім про загибель Олени й велів показати народу її голову. Примирившись зі своєю втратою, він розв'язав зібратися у шлях, щоб розшукати сімох братів Барахунових. Не було країни по всьому материкові, де б не шукав їх Зане. Переконавшись, що йому не знайти їх на материку, Карабатир сіл на корабель і пустився розшукувати їх по всіх морях. Проїхав Зане уздовж і поперек Кара-тенгиз, а потім розв'язав досліджувати весь Ак-Тенгиз.
На цім морі був великий острів, до якого й пристав Зане. Висадившись на берег, князь став розпитувати, не чи живуть там брати Барахунови. Виявилося, що дійсно вони живуть на цьому острові. Тоді Зане сіл на коня й направився у прилегле місто. Увійшовши у міські ворота, він запитав першого зустрічного, де йому шукати братів Барахунових. Йому вказали на палац. Постукався у хвіртки князь: його впустили, і він увійшов у князівський терем. Брати зустріли його досить радо, хоча вони не знали, що він за людей і звідки він, але, судячи з наявного у нього на груди знака, вони догадалися, що це пши.
Після вечері Зане уклали у м'яку постіль. На наступний ранок брати у повному зборі зустріли свого гостя й, по звичаях країни, тоді тільки вирішилися йому запропонувати питання, що він за людина й звідки прибула. Тоді пши повідомив їм, що ои Карабатир-Зане й приїхав домагатися руки їх сестри. Почувши це, шість старших братів нічого не відповіли й смутно вилучили ока. Молодший же брат весело подивився на Зане й, виждавши якийсь час, звернувся з докором до старших братів.
-Що мовчите, брати? Гість чекає вашої відповіді.
Тоді старший із братів вирішився сказати незадоволеним голосом:
-Наша сестра має богатирську силою; вона не тільки горда, але й жорстока. Ніхто з нас не зважиться повідомити їй про твій сватанні; та й ніхто з нас не дерзне переступити поріг її терема!
Почувши це, молодший брат сказав:
-Нехай я й загину, але я готовий пожертвувати собою заради нашого дорогого гостя! Зараз я піду докласти їй про твоє речення!
Сказавши це, молодший з Барахунових відправився у сестрин терем, але навздогін йому крикнув Зане:
-Скажи тільки сестрі, що я прагну її бачити, щоб їй особисто передати своє прохання!
Молодший з Барахунових, увійшовши до сестри, сказав їй змело:
- У нас, сестра, із учорашнього дня гостює Карабатир-Зане й прагне побачитися з тобою. Який буде твою відповідь?
- Нехай князь увійде! - відповіла Барахунова. Молодший з Барахунових невимовно зрадів й стрілою полетів до Карабатир-Зане. Сіяючи від щастя, він повідомив його про розв'язок сестри. Та старші брати були незвичайно раді, що їхня горда сестра, якої ніхто не зважувався зробити речення, боячись її богатирської сили й крутої вдачі, очевидно, зм'якшилася.
Умить зібрався Карабатир-Зане й відправився у терем гордої князівни. Коли Зане ввійшов, князівна Барахунова, яка ні перед ким не вставала й до якої навіть ніхто не насмілювався підійти, піднялася зі своєї тахти й, коли Зане підійшов ближче, навіть простягнула йому руку. Тоді Зане, зробившись смелее, сказав:
-Почувши, князівна, про твою ненаглядну красу, я приїхав запропонувати тобі руку й серце. Бажаєш бути моєю дружиною?
Не відповівши ні слова, князівна відвернулася. Тоді Зане вирішився знову запропонувати їй той же питання. Та отут вона нічого не відповіла, відвернувшись ще більше колишнього. Нарешті, на третє питання Карабатира горда красуня сказала скоромовкою:
-Я на усе згодна!
Почувши бажану відповідь, Зане у нестямі від радості кинувся з терема князівни. Брати його чекали у дворі, і коли почули про розв'язок сестри, то веліли негайно оголосити народу радісну звістку: їх, мол, недоступна сестра, до якої наречені не насмілювалися навіть підступитися, зм'якшила свою вдачу й вибрала собі у чоловіки Карабатир-Зане.
Весільні празднестваназначен був день весілля. До цього дня кожний із братів велів заколоти по бикові, корові й вівці. Народу зібралося сила-силенна, і бенкет був на увесь світ. Під час загальних веселощів з'явився співак і розташувався серед бенкетуючих гостей. Побравши у руки апепшину, співак став оспівувати рідне минуле народу; усе слухали з увагою. Потім співак провів рукою по дзвінкій апепшине й став наспівувати пісню про те, як заморський купець відвіз із терема могутнього пши його красуню дружину.
Зане зараз же догадався, про кого мова йде у цій пісні, але брати й сам співак не знали, що вона ставиться до нього. Смутно повісив Зане свою голову, і сльози покотилися по його особі. Помітивши, що ця пісня робить важке враження на гостя, брати веліли співакові проспівати іншу.
Знову вдарив співак по струнах і став наспівувати про те, скільки крові пролилося через Олену, коли обманутий чоловік став її добувати зі зброєю у руках. Ще більше поник Зане головою: ще важче зробилося йому тому, що його доля стала надбанням народних співаків.
Побачивши, що й нова пісня співака навіяла похмурі думи на Карабатир-Зане, люб'язні хазяї запропонували гостям розважитися, по звичаях країни, змаганнями й іграми. Юрбою повалили підпилі гості із залу у великий двір. За знаком молодь затіяла гри й стала у боротьбі пробувати свою молодецьку силу: хто боровся у кулачному бої, хто піднімав ваги, хто виявляв свою спритність у бігу наввипередки. Потім
Почалася стрілянина у мету з лука. На закінчення стали змагатися у тому, хто далі кине камінь. До всього Зане мовчачи придивлявся, не ухвалюючи участі у змаганні. Бачачи це, гості звернулися до нього з наступними словами:
- Дорогий гість! У наших іграх ти не захотів прийняти участі. Ось ми
Тепер кидаємо камені; покажи, будь ласка, свою спритність! Опам'ятавшись від замисленості, Зане поспішив відповісти:
- чи Можу я відмовити проханню всіх гостей! Я готовий спробувати свою силу у умінні кидати камені!
Із цими словами Карабатир-Зане підняв із землі важкий камінь і кинув його з розмаху втроє далі, чим вдавалося кидати самим спритним з гостей.
Усе оніміли від подиву, коштуючи нерухомо на місці. Коли ж гості трохи прийшли у себе, те стали наперерив один перед іншим вихваляти богатирську силу Зане.
-Так якби ми й сто років вправляли паші сили, то нам ніколи б не зрівнятися з тобою!
Цим закінчилися весільні звеселяння. Коли гості розійшлися по будинках, то у місті тільки й було мовлення що про незвичайну силу Карабатир-Зане. На небі висипали зірки, і зовсім уже стемніло, коли Зане відвели у терем до його молодої дружини, де їх і уклали спати.
Нічні пригоди Барахуновойбила вже глибока ніч. Зане не міг заснути, тому що помітив у своїй молодій дружині якусь нервову збудженість. Бажаючи довідатися причину цього, він прикинувся сплячим і став сабоно хропти. Проте він уважно стежив за всіма рухами дружини.
До його подиву, вона піднімається з постелі й зі світабоником у руках відправляється у суміжний зі спальнею зал. Зане проводжає дружину очима. У залі вона відкриває скриню й виймає звідти панцир, шишак, шашку й лук із сагайдаком, наповненим стрілами. Звичною рукою вона надягає на себе збрую й ховає під шишаком свою золотаву косу. Перед здивованим поглядом Зане з'являється теперішній лицар з войовничою поставою. У всеозброєнні вона спускається у двір, відправляється у стайню, виводить звідти свого коня й, осідлавши його, моторно підхоплюється на нього. Виявившись на своєму скакунові, таємничий лицар гарцює по кам'янистому двору, а потім, ударивши коня батогом, мчиться стрілою через відкриті ворота у темень глухої ночі.
Усе це бачив Карабатир-Зане; не довго думаючи він підхоплюється з постелі, надягає своє озброєння, сідає на коня й мчиться навздогін за дружиною, стежачи за нею на деякій відстані. У темряві ночі вона не помітила їдучого по її п'ятах вершника.
Чи Довго, чи коротко вони їхали, але опинилися у глибокому яру, де вже зібрався загін збройних людей. Не замічений ніким, Зане змішався з юрбою й став спостерігати за тим, що діється.
Затівався набіг на сусіднє місто, і всією справою, як виявилося, керувала його дружина. Обговоривши спільно план дій, усе зупинилися на наступному розв'язку: у випадку вдало доконаного набігу вони повинні нав'ючити коней награбованим добром, тим часом як їхній вождь богатирською своєю рукою стане стримувати напір ворогів. Тим часом вони встигнуть укритися з награбованим добром у безпечному місці.
Сказане - зроблене. У домовлену годину юрба збройних людей уривається у місто, рубає безжалісно сонних жителів, грабує, що попадається під руку поценнее й нав'ючує видобутком коней. Жителі розгубилися: приголомшені несподіваним нападом, вони спочатку були не у змозі захищатися, але незабаром зібралися із силами й кинулися на грабіжників. Згідно з угодою, богатир-жінка громить ворогів, що напирають па її звідусіль густою юрбою. Але їх число усе росте; стіною підступають вони до жінки, що бореться поодинці. До свого жаху помітив Зане, що спостерігав з боку за результатом боротьби, що його дружина начебто знемагає у нерівній боротьбі. Не довго думаючи він кидається у бій. Удвох вони роблять чудеса хоробрості. Бачить богатир-жінка, що інший витязь, ще більш могутній, чому вона, виручає її з лиха, і мимоволі дивується його незламній силі й геройській відвазі. Раптом вона помітила, що з руки незнайомця струменіє кров: його ранила ворожа стріла у тому місці, де наручник сходиться з рукавичкою. Зі швидкістю блискавки вона опинилася біля нього й обв'язала руку своєю шовковою хусткою. Боротьба дійшла кінця: вороги відступили, що й нападали роз'їхалися по будинках з багатим видобутком.
Коли учасники набігу ще ділили свій видобуток, Зане підхопився на коня й був такий... Богатир-Жінка шукала очима свого рятівника, але його й сліду нема. Тоді й вона підхопилася на коня й помчалася у напрямку до свого терема. Ще не зайнялося світло, коли вона опинилася у постелі поруч зі своїм чоловіком. Зане прикинувся сплячим. Піднімаючи ковдру, вона помітила, що рука її чоловіка обв'язана шовковою хусткою. Негайно вона довідалася свою хустку й, звичайно, догадалася, у чому справа. Здивування перейшло у стрімкий порив страсті: вона кинулася на груди Зане з наступними словами:
- Знай, дорогою Зане, що дотепер я не була схожа на інших жінок: ночами я виїжджала таємно від усіх, щоб брати участь у набігах, і пропадала по цілих тижнях і місяцям, роблячи у різних місцях геройські подвиги. Одного разу я, переодягнена чоловіком, зустріла у відкритому морі лицаря, що шукав свою дружину, і допомогла йому її розшукати. За допомогою зброї ми її побрали, по потім я розрубила невірну жінку навпіл і кинула труп у море...
Тепер настала черга дивуватися Зане: у рисах особи своєї дорогої дружини він довідався вірного супутника. У надмірі почуттів він праг кинутися у обійми своєї дружини, але вона, відсторонивши його, сказала:
- Дотепер я була богатир-жінка; але, знайшовши богатиря-чоловіка, що перевершує мене своєю силою, я покоряюся йому, кидаю свої колишні звички й вертаюся до занять, властивих іншим жінок: домашньому господарству, пряжі й рукоділлю. Я прагну бути слабкою жінкою: так буде краще як для тебе, так і для мене!
На наступний ранок чудесне перетворення богатир-жінки стало відомо всім жителям. Раділи не тільки брати Барахунови, але і їх піддані. Усе поспішали у терем, щоб поздоровити Карабатир-Зане, сабоного чоловіка, і його незрівнянну дружину, слабку жінку.
Серед бенкетів і звеселянь протекло кілька днів, а потім щаслива чету, багато обдарована сьома братами Бару-Хуновими, сіла на корабель і відплила при попутному вітрі у рідний калі.