У трьох братів тільки й було багатства що єдиний бик. Але був той бик не простій. Був він так великий, що, коли стояв на одному місці, пасся на лугах семи гір. Йому не вистачало всієї води рік Марта, Пшиша, Пчаша, він пив і з інших рік - Лаби, Шхатдащи.
Одного разу брати розв'язали відвести бика на водопій до великої ріки Пшиз - Кубані. Старший із братів сіл на шию бика, середній - на спину, молодший - у хвоста. Побрали вони із собою провізій і відправилися у шлях.
У шляху зустрівся їм вершник. Старший брат попросив його:
- Про мардж, коли зустрінеш мого середнього брата, скажи йому, щоб живее підганяв бика.
Вершник їхав цілу тиждень, поки не зустрів середнього із братів.
-Старший брат велів передати тобі, щоб ти жвавіше підганяв бика, - сказав він.
-Раз так, коли зустрінеш нашого молодшого брата, поквап і його! Вершник знову їхав тиждень і, нарешті, зустрівся з молодшим із братів і
Передав йому прохання старших.
Та після цього брати ще їхали на бику Цілий тиждень і, нарешті, прибутки до Пшиз. Усю ріку випив бик-велетень - жодної краплі не залишив.
- Слава богу, нарешті наш бик напився, - сказали брати, - » трошки відпочинемо й повернемося додому.
Розташувалися брати на березі ріки Пшиз. Раптом налетів величезний орел, розтерзав бика й майже всього з'їв. Залишилася тільки одна бичача нога - він схопив її й полетів.
Довго летів орел. Раптом один чабан, пасший на лузі овець, помітив у небі величезного орла. Він пабоно дивився нагору, а у цей час із дзьоба орла випала бичача нога й потрапила у око чабанові.
Повернувся чабан додому, звернувся до своїх семи молодим невісткам:
-Послухайте, сідаєте-но у човни, поберіть по веслу й запливайте у моє око, сьогодні потрапила у нього смітинка, турбує мене, добре б її витягтися.
Молоді жінки сіли у човни, побрали сім весел, заплили у око свекрові, пошукали-пошукали, із труднощами знайшли продірявлену орлиним дзьобом бичачу ногу й виволокли її.
Чабан побрав у руки бичачу ногу, виніс її з будинку й викинув.
Пройшло багато років. Бичача нога покрилася землею й перетворилася у високий
Пагорб. Висока трава росла на тому пагорбі, текли там дзвінкі струмки - полюбилося те місце людям, і вони стали тут селитися. Виросло на пагорбі сім аулів.
Возії солі заїжджають на підведеннях у діру на бичачій нозі, їдуть сім днів, навантажують сіль і їдуть сім днів і ночей назад.
Одного разу вернулися сім підвід із сіллю. Баба побачила їх і попросила дочка:
-Сходь, дочка, попроси у них горсточку солі й принеси сюди мені.
Вони висипали їй на долоню всю сіль із семи підвід, але її вистачило, щоб заповнити долоня. Принесла дочка цю сіль матері, баба висипала її у рота і з'їла.
Якось лисиця побачила продірявлену бичачу ногу. Вона почала гризти її й, звичайно, поворухнула ногу, разом з нею затряслися всі сім аулів. Стали люди дивуватися - тому це земля трясеться.
Так ішов час, і одного разу люди помітили лисицю, яка гризла кістку. Вони послали мисливців, і ті вбили лисові.
Мисливці зняли з лисиці шкіру з однієї сторони й зробили з неї папахи всім чоловікам семи аулів. Прагли зняти шкіру й з іншого боку, але не змогли перевернути лисові.
Убита лисиця лежала неподалік від аулу. Проходила одного разу повз молода жінка. Побачила вона лисові. Побрала вона у одну руку цебро, у іншу - коромисло й гачком коромисла перевернула лисові.
-Може бути, вистачить на шапку для мого маленького сина, - сказала вона й зняла шкіру із частини, що залишився, лисиць. Вона додала ще хутру до шкіри лисиці й зшила дитині шапку.
А тепер скажіть, хто ж був більше всіх?