Жив у аулі один бідняк. Ніхто не вважав його за людину -• адже він був бідний, ніхто не знав його сили. Ніхто ніколи не бачив, щоб він сіл на коня й виїхав куди-небудь, а хіба був гідний поваги чоловік, у якого немає коня? Навіть імені у бідняка не було, усе кликали його просто Куйжий.
Жив Куйжий по сусідству з одним пши. Те, що дадуть поїсти Куйжию у будинку пши, і було його їжею. Тільки не завжди вдавалося йому поїсти.
Був пита у від'їзді, а до нього приїхали гості - троє пши, "Гостям подадуть частування, може бути, і мене нагодують разом з ними", - подумав Куйжий і пішов у двір пши. Сіл він у кунацькій, у куті, у дверей, чекає. Гостям подали ане, почастували їх гарненько, а Куйжию нічого не дали.
Коли віднесли ане, Куйжий пішов у великий будинок у надії, що тут його нагодує гуаша - дружина пши.
Гуаша сиділа разом з дочкою за рясним ане. Дівчина побачила Куйжия й сказала:
- Наша нана, ти бачиш, що бідняк голодний, дай йому чого-небудь поїсти!
Гуаша кинула Куйжию більшу кістку, на якій зовсім не було м'яса.
-Наша нана, я бідний, але людей, а не собака! - сказав Куйжий і кинув цю кістку назад.
Кістка потрапила у поділ гуаші, і вона, розгнівана, стала голосно сварити Куйжия.
У цей час повернувся додому пши. Йому сказали, що приїхали гості, і він пішов у кунацьку. Після взаємних вітань і рясного частування гості, як покладено за звичаєм, сказали хазяїнові про мету свого приїзду.
- Якщо віддаси нам у наложниці шістнадцять дівчат, виїдемо по добрі, не віддаси - уб'ємо тебе!
- Якщо не змінить вам удача, одержите усе, що прагнете, - сказав засмучений пши й вийшов з кунацької.
Настав вечір, прийшов час гостям лягти спати.
А пши не спиться, ходить він по двору, думає, де ж побрати йому дівчат?
Опівночі заглянув Куйжий у двір пши й побачив, що той бродить по двору. "Аллах, аллах, напевно, наш пши занедужав, піду-но я довідаюся, що турбує його", - розв'язав Куйжий і прийшов до нього. Але пши накричав на нього й прогнав знадвору.
Через якийсь час Куйжий знову прийшов до пши, але той знову його прогнав. Коли Куйжий прийшов втретє, пши сказав йому:
- У мене гості, вони вимагають шістнадцять дівчат. Якщо я їм їх не дам, вони убиот мене.
- Ео-Ой, треба було відразу так і сказати мені. Іди принеси мені одяг і зброя.
Пішов пши й приніс Куйжию й зброя й одяг. - Тепер іди й спи спокійно, - сказав бідняк.- Ранком іди й сядь геть на тому кургані, нехай унаути
Скажуть гостям,
Щоб вони прийшли туди ж. Я теж там буду, що відбудеться - сам побачиш, - сказав Куйжий.
У Куйжия було два коні, які дісталися йому після смерті батька, але ніхто у аулі не знав про це. Сіл він на один з тих коней і поїхав до кургану.
Тут він побачив пши і його гостей. Привітався він з ними й сказав:
- Подаруйте до мене, ви мої гості.
- Спасибі, ми не можемо гостювати у тебе, у нас є важлива справа.
- Ви зібралися їхати куди-небудь або вже вертаєтеся з набігу? - запитав тоді Куйжий.
- Ми нікуди не їдемо й не вертаємося з набігу. Мої гості вимагають шістнадцять дівчат, але я їх їм не дав і дати не можу. Уб'ють вони мене й виїдуть, - відповів пши.
- Зроблять як треба, якщо вб'ють, чому не даєш, якщо у тебе вимагають? Поїхали із мною, я знаю потрібне місце, - сказав їм Куйжий.
- Не поїдемо, - сказали гості пши.
- Прагнете або не прагнете, - поїдете, - сказав Куйжий і повів їх перед собою. Довго їхали, нарешті Куйжий зупинився. Приїхали вони туди, де не ступала нога коня пши.
- Та гості й хагреи, - сказав він, - усі ми повинні поїхати й пригнати табуни коней. Якщо поженемо коней, за нами поженуться табунники. Але вони нам не страшні, грізний власник цих коней. Коли за нами поженуться, стаєте або перед табуном, або позаду, де прагнете.
Гості пши були гідними джигітами - вони знали, як небезпечно їхати за табуном, який женеш, але розв'язали їхати позаду.
Поїхав Куйжий і пригнав коней. Він був поперед табуна, а пши з гістьми - за ним. Табунники погналися за викрадачами, але повернулися ні із чим.
Хазяїн коней виїхав у погоню один. Скакає Куйжий, а сам увесь час оглядається. Вершник наздогнав пши і його гостей, скинув їх з коней і помчався далі. Незабаром наздогнав він Куйжия.
- Куди ти женеш цих коней? - запитав він його.
- Своїх жену до себе, - відповів Куйжий.
-У такому випадку віддай мені одну з них, інші нехай принесуть тобі щастя, - сказав хазяїн табуна.
-Навіть кінського калу я не дам тобі, - відповідав Куйжий.
Тоді хазяїн табуна прицілився й вистрілив у Куйжия, але не заподіяв йому ніякої шкоди. Куйжий ударив вершника й скинув його з коня, потім підняв його, посадив на коня й погнав коня до своїх супутників. Він наказав хазяїнові табуна посадити пши і його гостей на коней і відправити додому.
Посадили пши і його супутників на коней, відправили їх додому. Куйжий залишився з табуном.
Коли від'їхали досить далеко, Куйжий залишив у степу хазяїна табуна й праг поскакати. Але той схопив його коня за вуздечку й сказав:
- Я не відпущу тебе! Або ти мене вб'єш і виїдеш, або поїдеш із мною й покуштуєш мого частування, будеш моїм гостем.
- Того, хто говорить "будь гостем", не можна вбивати, - сказав Куйжий і поїхав у гості до хазяїна табуна.
Той прийняв гостя, як покладено за звичаєм, а на прощання дав йому п'ятсот
Коней.
-Наш гість, ти бачиш, що я зробив із твоїми супутниками й що ти із мною зробив. Але якщо ми з тобою й будемо триматися разом, є людей сабоніше нас - у нього ми не зможемо погнати коней і від його сторожового жеребця нам не піти, - сказав хазяїн.
Куйжия дуже здивували такі слова, але він нічого не сказав. Погнав перед собою п'ятсот подарованих йому коней і незабаром наздогнав своїх супутників. Разом доїхали вони до кургану, звідки відправилися у шлях.
-Сідаєте отут і сидите, а якщо й виїдете, я однаково знайду вас, - сказав Куйжий і виїхав.
Незабаром він повернувся й привіз на двох гарбах шістнадцять дівчат, яких зажадали від пши його гості. Після цього він подарував гостям табун, який пригнав, і відпустив їх додому.
Куйжий і пши залишилися вдвох, Куйжий змусив пши заприсягтися, що виконає будь-яке його прохання. Пши, обрадуваний тим, що Куйжий урятував йому життя, дав таку клятву.
-Тоді, - сказав Куйжий, - як тільки приїдеш додому, розійдися з гуашей і відвези її до батьків, а свою дочку віддаси мені у дружин. Скільки б я не приходив до тебе, обіцяй, що завжди будеш зустрічати мене привітно зі словами: "Мабуть, мабуть, сідай", будеш саджати й годувати мене.
Усе виконав пши: як тільки приїхав додому, відвіз дружину до її батьків, а свою дочку видав за Куйжия.
Після цього Куйжий розв'язав поїхати до того джигіта, про який говорив хазяїн табуна, і випробувати ще раз своя мужність.
- Не можна їхати, загинемо від нього, - сказав хазяїн табуна, коли Куйжий
Приїхав до нього. Але Куйжий настояв на своєму, і вони відправилися у шлях. Коли під'їхали до табуна, сторожовий жеребець не давав їм навіть підступитися до коней. Підскакав до нього Куйжий, щосили вдарив його мечем і розсік йому круп. Повернувся жеребець і поскакав у двір свого хазяїна. Побачив хазяїн рану на крупі коня й усе зрозумів.
-Убий мене бог, хіба є на світі така людина, що не боїться мене? Невже Куйжий добрався сюди? - викликнув він.
У ту ж мить він сіл на коня й пустився навздогін. Що коштувало йому наздогнати й коней, і тих, хто їх погнав! Погнав він табун назад. Бранців він привіз у свій двір і прийняв, як почесних гостей. Їх посадили у кунацькій, куди принесли багато ане з багатим частуванням.
Коли скінчився бенкет, хазяїн сказав:
- Тепер я прагну у вас запитати, як вийшло, що ви погнали моїх коней? Ви що не знали, не чули про мене?
- Ми й чули й знали про тебе, - відповів Куйжий.- Але я відправився у шлях, щоб знайти людину, яка дала б мені відчути мою силу. Завдяки тобі я випробував мою силу, спасибі тобі за це. А цього чоловіка я змусив поїхати із мною, він ні у чому не винуватий.
Хазяїн подарував їм у знак дружби тисячу коней і відпустив. Пригнали вони свій багатий видобуток у аул і половину роздали біднякам. А Куйжий з тієї пори почав господарювати й ніколи не виїжджав у набіги.