У п'ятницю, під час джуми, зібралося у мечеті народу сила-силенна. Мулла зійшов на піднесення й став проповідувати про життєву мудрість. Тему для проповіді він почерпнув з китаба. Між іншим, він сказав, що по
Вираженню особи можна довідатися думку людини, а по деяких прикметах - чи розумний він або дурний. "Бережіться, правовірні, - уклав мулла, - рижебородих: у них небагато розуму! Але якщо рижебородий відпустив довгу бороду, довше того, скільки можна захопити у кулака, він неодмінно зробить яку-небудь дурість!" Трапилося так, що у мечеті був присутній правовірний з довгою рудою бородою. Серце його здригнулося, коли він почув слова мулли. "Невже, - думав він, - слова ці ставляться до мене; до того ж мулла, поширюючись щодо рижебородих, усі начебто поглядав у мою сторону - начебто словами й жестами вказував на мене".
З важкими думами він повернувся додому: "Ну-но, подивлюся я у дзеркало, чи довга моя борода". Подивившись у дзеркало, він з нетерпінням схопив себе за бороду, і - про жах! - між пальців стирчать довгі патли його рудої бороди! "Геть її,
Геть, а то мене, чого доброго, і насправді приймуть за дурня!" Ножиців під рукою не було: він кинувся до вогнища, бажаючи обпалити бороду, що стирчить між пальцями. Бороду-Те він обпалив, але при цьому обпалив собі всю особу. "Ах, який я дурень! - крикнув нещасний.- Невже мулла правий? Не може цього бути Піду по білу світу: напевно, знайду де-небудь рижебородого глупее мене!"Сказане - зроблене. Поплівся рижебородий куди ока дивляться. У одному аулі на площі він наткнувся на рижебородого й сабоно йому зрадів. " Дай-но, - подумав він, - розповім йому про свою пригоду; що він на це скаже?"Підходить він до нього, привітався й став йому розповідати про те, як він, обпалюючи бороду, обпалив усю особу. Незнайомець посміхнувся і як би у розраду говорить йому:
- Із мною було ще краще: у мене була корова із закрученими рогами. Заманулося мені якось просунути між рогами голову. Голова-Те пролізла нічого собі, надавив тільки небагато скроні, але назад її витягтися не можна! Що я не робив, нічого не допомагає: не лізе ні туди, ні сюди! Нарешті корова злякалася; підняла хвіст і давай із мною носитися по аулу. Я бовтаюся безпомічно; кричу від болю, тому що корова своєю головою мене безжалісно підкидає нагору, а до довершення досади, хто мене не побачить, той підкочує зі сміху. Люди коштують у своїх будинків і регочуть. Нарешті треба мною зглянулися: піймали корову й стали мене витягати з лещат. Але не йде справа! Довелося відпиляти рога, і тоді тільки мене звільнили. Що ж це таке?
-Правда, - відповів наш старий знайомий, - твоя дурість чистіше моєї. Підемо тепер разом, не чи знайдемо де-небудь рижебородого глупее нас обох?
Той погодився. Плетуться обоє дурня у найближче торговельне містечко, утішаючись думкою, що, напевно, знайдуть того, кого шукають. Прийшовши у містечко, вони роззявили роти від подиву: скрізь кам'яні будинки й багаті крамниці! Видивляються вони по сторонах, як раптом - яке щастя! На ґаночку, під навісом, ходить рижебородий і покурює трубку. Багатий, видне, дуже, але особа у нього спотворене: ніс як би приплющений, а на щоці рубець. "Що з ним таке? - думають подорожани.- Видне, це від дурості! Давай-но йому розповімо про наші невдачі! Що він на це скаже?"Підійшли вони до багатого незнайомця, чемно привіталися й сталі йому розповідати про пригоди з бородою й між рогами корови. Багатій лукаво посміхнувся й говорить:
-Усе це дурниця: із мною було ще краще. Слухайте й утішайтеся! Піднявся я якось на другий поверх свого будинку, підняв вікно й став забавлятися тим, що плював на минаючі жебраків. Не знаю, яким образом засувка вікна відсунулася: вікно раптом опустилося й своєю вагою
Приплюснуло мені ніс. Носа наче й не було! До моєї досади, усе регочуть; не пошкодував ніхто, навіть і дружина!
Іншим разом було ще чистіше. Вибрали мене односільчани у кадии. Як я не відмовлявся, довелося погодитися. Говорили, що вибирають мене за мій розум, а мені й невтямки, що їм потрібно було моє багатство. Повний будинок софт-хлопчиків, але погано слухаються, прокляті! Довелося кудись виїхати у справі, а софти-ледарі, знаючи, звичайно, що я недалекий розумом, зговорилися із дружиною, щоб треба мною посміятися. Приїжджаю додому, як раптом усе у один голос: ах, як ти змінився, кадий! Дружина за участю запитує, не чи хворий я. Я сдуру повірив і, похнюпивши голову, відправився у свою кімнату, щоб хоч небагато прилягти. Мені, право, так і видалося, що мені чогось бракує. Усі мене порахували за хворого. Покликали азе, а той не велів ухвалювати їжі; говорить: "Об'ївся!" Голод мене дошкуляє страшно, і я вже думаю про те, щоб накласти на себе руки. Дружина всі мене вгамовує й, ідучи, по безпам'ятності начебто, залишає яйце, очищене від шкарлупи; як видне, сама збиралася поласувати або, може бути, прагла мене побалувати ласим шматочком, але так, щоб цього не бачив строгий азе. Мучимий голодом, з жадібністю я накинувся на яйце. Як тільки встигнув його вкласти так-таки цілком у рота, як раптом вбігає азе. Я злякався: проковтнути яйцоеще не встигнув, а викинути побоявся: вуж боляче строгий був азе! Так воно й залишилося у роті. Азе на мене накинувся: "Що це у тебе за шишка? Ай-Ай, це чуму!" Не встигнув я оглянутися: він вийняв інструмент, як оком змигнути зробив на щоці надріз і з торжеством витягся яйце! Прибігли отут софти; з'явилася й дружина. Мені боляче, а вони заливаються зі сміху. Ось звідки цей у мене рубець! Після ваших дурощів моя буде третя й четверта.
Хто з них був глупее? Подорожани не пішли вже далі. Вони нарешті зрозуміли, що дурнів хоч ставок гати: дурнів не сіють, не жнуть, а вони самі народяться.