У одному аулі жив хан, а у цього хана була єдина дочка, у якій він, як говориться, душі не сподівався. Хан готовий був для неї дістати пташиного молока, якби це було можливе; одним словом, не було нічого, у чому б він міг їй відмовити. Одягав він її у шовки й дорогоцінні камені й беріг пущі ока.
Одного разу у жаркий літній день зібралися над аулом чорні хмари, і вибухнула страшна гроза. Раз у раз чулися гуркоти грому. Раптом блиснула блискавка: страшне чудовисько опустилося над ханським будинком, зруйнувало його й віднесло ханську дочку. Прийшовши у себе від переляку, хан кинувся шукати свою дочку: на місці, де стояв його будинок, димілися ще руїни, а її, як говориться, і сліду нема. Хана не можна було утішити у його горі. Те, що трапилося він пояснив покаранням великого тха за його гріхи, але народ, що збігся із усього аулу, дав нещастю інше тлумачення.
У ханському аулі жила бідна вдова із сьома синами. Чоловік її давним-давно вмер, а щоб містити себе зі своїми дітьми, вона ухвалювала у своєму будинку гуляв-чоловіків. Від цього йшов по всьому аулу спокуса, і жителі, зібравшись у нерозважного хана, усе у один голос стали повторювати, що нещастя відбулося
Тому, що у них у аулі живе розпусна жінка. Хан наказав її зараз же вигнати з аулу: її вигнали, і вона поселилася у печері за аулом.
Пройшло з тих пір досить багато часу; вона перебивалася абияк зі своїми сьома синами, які у неї всі були богатирі й кожний з них мав надприродну силою. Однак мати їх зовсім не догадувалася про присутність у синів яких-небудь особливих якостей. Одного разу прийшов до вдови з аулу якийсь чоловік у гості й, ідучи додому, залишив їй шматок ситцю. Коли сім синів побачили ситець, вони стали просити мати, щоб вона їм зшила сорочки. Усім братам хотілося прикрити свою наготу, а тим часом ситцю вистачало тільки на одну сорочку. Бачачи, що на всі не вистачить, мати сказала, звернувшись до синів: "Ну, добре: ось ви усе до мене пристаєте, щоб я вам зшила по сорочці; що ж ви можете зробити для своєї бідної матері?"Тоді один перед іншим брати стали говорити про свою богатирську силу й обчислювати свої незвичайні якості. Мати догадалася, що її сини - богатирі, і їй спало на думку, що вони можуть виручити віднесену чудовиськом дочка хана. Не довго думаючи вона відправилася у аул до хана й сказала йому про те, що її сини добудуть його дочка з рук чудовиська. Вислухавши її, хан велів покликати її синів. Пішли, привели. Став хан їх запитувати по старшинству.
- Я розумний, - говорить перший, - можу бути воєначальником цілого війська, а якщо знадобиться, то й ханом: за радою у кишеню не полізу.
- Я сабоний, - говорить другий, - можу носити на своїй спині припаси для цілого війська; можу працювати, не розгинаючи спини, цілий рік.
- Я - плавець, - говорить третій, - можу на собі, як по чарівному мості, переправити ціле військо через ріки й моря: для мене немає ні у чому перешкоди.
-Я - скороход, - говорить четвертий, - можу нагнати кого завгодно: мої ноги швидше стріли.
-Я - далекозорий, - говорить п'ятий, - можу бачити, піднявшись на височину, усе, що робиться на білому світлі!
-Я - злодій, - говорить шостий, - можу витягтися яйце з-під курки-квочки так спритно, що вона цього не помітить!
-Я хоробрий, - говорить, нарешті, сьомий, - можу, якщо мені дати зброя, боротися із цілим військом!
Почувши усе це, хан дозволив удові знову поселитися у її будинку, а її молодців-синів велів одягти й взути, дав їм прекрасне озброєння й відправив їх розшукувати дочка, викрадену чудовиськом.
Довго шукали брати це чудовисько. Нарешті вони прибутки до берега моря. Плавець у одну хвилину переправив своїх шістьох братів через море на той беріг; за морем п'ятий брат піднявся на височину й побачив удалині страшне чудовиська. Пішли туди брати. Перший, розумний, став розпоряджатися, що кому робити. Підійшовши до лігвища чудовиська, вони раптом побачили незвичайну нортину: звившись кільцем, чудовисько продовжувало свій семисуточний сон, а у середині цього кільцеподібного кола сиділа, повісивши свою гарну голову й проливаючи рясні сльози, дівчина - ханська дочка.
Пішов злодій і вийняв звідти дівчину так спритно, що чудовисько цього не помітило. Скороход, побравши дівчину у злодія, пустився бігти. Добігши до берега моря, він зупинився чекаючи братів. Прибутки брати. Усе підкріпили свої сили, що був на спині у брата-силача провізіями й лягли відпочити.
Вони збиралися вже переправлятися через море, коли чудо-вище, прокинувшись і не побачивши своєї прекрасної бранки, миттю опинилося у того місця, де були брати з ханською дочкою. Хоробрий негайно вжив заходів до відсічі. Зав'язався бій. Боролися вони довго, але нарешті чудовисько так вморилося
І так задихалося, що іскри полетіли з його ніздрів. Не впоравшись із нашим хоробрим, воно полетіло назад у своє лігвище. Брати у одну мить переплили через море й вернулися благополучно додому.
Одержавши назад свою улюблену дочку, хан не знав, чому й віддячити братів-богатирів. Але не тільки хан вихваляв незвичайні якості братів, але й усі жителі аулу, забувши про їхнє походження, не знаходили слів для прославляння їх подвигів.
Через тиждень, коли хан отямився від радості із приводу повернення дочки, він її запитав, за кого із семи братів-богатирів вона бажає вийти заміж. У відповідь на це дівчина, сказала:
- Чудовисько адже не вбите й, імовірно, повернеться; тому я вийду за хоробрий.
Хан погодився, і через тиждень було призначено весілля. Напередодні весілля трапилася гроза, і блискавка-чудовисько знову вдарило у той будинок, де була дівчина; чудовисько прагло вже викрасти її, але отут хоробрий, вийнявши свою шашку, відрубав йому голову, яка була спалена на багатті.
У такий спосіб хоробрий відстояв свою наречену й назавжди позбавив її від небезпеки. Наступного дня відсвяткували весілля, і молоде подружжя зажило на славу.
Та я на весіллі був, бузу пив і халвою закушував. У той час, коли хан нагороджував інших братів багатими подарунками, і мені дістався гарний кинджал; але по дорозі назад у мене його відняли абреки.