Жив на світі пши на прізвисько Хмурий пши. Одного разу він повернувся з походу пізно вночі. Перш ніж постукати у двері, він підійшов до вікна свого будинку й побачив, що його дружина запросила до себе якогось чоловіка. Розгнівався він, але потім подумав і розв'язав:
- Перш ніж покарати невірну, поїду-но до старого хана, розповім йому про те, що трапилося, і зроблю так, як він мені порадить.
Та він відправився до друга. Коли він приїхав у аул старого хана, була ще ніч, і пши розв'язав почекати до ранку, щоб не будити друга. Він прив'язав коня до конов'язі й устав у дворі під навісом. На світанку він побачив, як у двір у'їхав табунник хана. Він спішився й тихенько постукав у вікно ханського будинку.
Через якийсь час він знову постукав, потім ще й ще раз. Пши з інтересом стежив, що ж буде далі. Незабаром з будинку вийшла дружина хана. Табунник тричі вдарив її батогом і сказав:
- Що ж ти, погана жінка, змушуєш мене стукати по нескольку раз і чекати тебе, негідницю!
- Аллах, аллах! Я не прагла змушувати тебе чекати, але хан не спав, і я не могла вийти раніше. Не ображайся, будь ласка, на мене, - винувато сказала ханша.
Потім вони пішли за кут будинку. Хмурий пши дивувався тому, що з ним трапилося, а отут він побачив ще більш дивне. Поки він стояв і дивувався, табунник, зробивши свою справу, сіл на коня й виїхав знадвору, а ханша ввійшла у будинок. "Тепер я почекаю, не стану стукати, поки не зійде сонце", - розв'язав Хмурий пши.
Коли зійшло сонце, Хмурий пши зайшов до хана. Той умивався, а ханша подавала йому кумган і таз і поливала воду. Гість сидів і спостерігав за ними. Ханша забарилася й вчасно не побрала у хана рушник. Хан кинув його дружині, і воно впало їй на спину.
- Аллах, аллах, ти вдарив мене мокрим рушником, - закричала жінка й розплакалася.
Отут Хмурий ішли голосно зареготав. Розсердився хазяїн:
- Розорив би тебе бог, чому ти приїхав до мене так рано! Через тебе я ледве не вбив свою дружину, а ти ще глузуєш із нас!
- Я сміюся тому, що, коли табушцик тричі вдарив твою дружину батогом, їй не було хворе, а коли ти кинув їй на спину рушник, вона розридалася, начебто ти ледь не вбив її. Це й розсмішило мене, - сказав Хмурий пши.
- Аллах, аллах, що ти говориш? - ще більше розсердився хан.
- Говорю те, що знаю. Підніми плаття своєї дружини й подивися на її спину. Якщо не побачиш на ній три смужки, залишені батогом твого табунника, то я брешу.
Коли старий хан підняв плаття дружини, він побачив на її спині три смужки, про яких говорив гість. А Хмурий пши сказав тоді:
- Сьогодні вночі я приїхав додому й застав свою дружину з коханцем. Тоді я розв'язав поїхати до тебе, розповісти про своє горе й порадитися, як мені бути далі. Уночі мені не хотілося вас будити, і я розташувався під навісом чекаючи світанку. У цей час приїхав твій табунник і постукав у ваше вікно. Коли твоя дружина вийшла, він тричі вдарив її батогом за те, що вона не відразу вийшла. Зробивши свою справу, він виїхав, а твоя дружина зайшла у будинок як ні у чому не бувало. У табунника вона просила прощення за те, що змусила його чекати, і дозволила вдарити себе, а коли ти кинув їй рушник, вона розридалася, начебто удар рушника був сабоніше, чим удар батоги табунника. Ось чому я розсміявся.
- Якщо жінки займаються такою ганебною справою, якщо вони здатні так надходити, ми повинні очистити від них нашу землю. Почнемо зі своїх дружин, а потім знищимо всіх жінок у нашому краї, - розв'язали хан і Хмурий пши.
У той же день вони вбили своїх дружин. На інший день по їхньому наказу вбили всіх жінок приналежних їм аулів, потім вони зібрали військо й поїхали вбивати всіх жінок у їхньому краї. Приїхали вони у якийсь аул і зупинилися у одного старого. Хазяїн запитав гості:
-Що у вас трапилося? Чому ви виїхали з таким більшим військом? Пши й хан розповіли йому про те, що з ними відбулося, і про свій розв'язок. Старий уважно вислухав гості, а потім сказав:
-Тоді сідаєте й слухайте - я розповім вам, що відбулося із мною. Коли я постарів, я перестав виїжджати у походи. Пройшло більш семи років, і до мене приїхали племінники й сказали: "Наш старий дядько, поїдемо з нами, покажи нам місця твоїх колишніх походів". Спорядилися ми й відправилися у шлях. Їхали-Скакали, їхали-скакали й досяглися місця, де я звичайно робив привал. Ми спішилися й увійшли у курінь, який здавна стояв тут. У ньому ми побачили багато накритий ане, якого ніхто ніколи з нас не бачив. На ньому була ще тепла паста, тепла баранина й теплий шипі. Від їжі йшла пара, начебто її тільки що приготували, ми сіли, добре поїли, а потім як випливає відпочили. Потім ми знову відправилися у шлях і їхали без зупинки, поки не досяглися наступного місця, де я звичайно робив привал. Коли ми й там спішилися, щоб відпочити, то також побачили курінь, а у ньому - таке ж ане, як і у першому курені. Та отут ми сіли й поїли. Відпочивши небагато, поїхали ми далі. На третьому привалі знайшли такий же, як і перші два, курінь із багато накритим ане. Я не переставав дивуватися тому, що знаходив на моїх колишніх місцях відпочинку. Коли я раніше виїжджав у наїзди, ці стани були порожніми.
Відпочивши небагато, я залишив своїх супутників у останньому курені й велів чекати на мене, а сам поїхав оглянути околиці. Під час колишніх походів я піднімався на один курган, з якого було добре видне далеко навколо. Та тепер приїхав я до цього кургану. На вершині його я побачив незнайомого вершника. Коли я наблизився, вершник спустився вниз.
-Аллах, аллах, як ти змусив довго чекати тебе, наш дорогою гість!
Ось уже багато років щодня коштую я на цьому кургані й чекаю тебе. За ці роки не пройшло й години, щоб я не виглядав тебе. Ось так, як ти бачив, я готовлю ане, очікуючи, що ти скоро приїдеш. "Якщо він ще живе на цім світлі, я повинен його зустріти", - думав я й усі ці роки чекав тебе. Тепер я тебе зустрів, і ти такий, яким представлявся мені. У мене більші надії на тебе - ти повинен поїхати із мною й допомогти мені. Поки я помщуся за свою кров, ти повинен тримати мого коня - цього ніхто, крім тебе, зробити не може; немає на цім світлі іншої людини, яка могла б удержати мого коня. Без твоєї допомоги я не зможу помститися моїм ворогам, - сказав мені вершник.
- Га-Ганьби, дуже добре, я потримаю твого коня скільки прагнеш! - сказав я Та с радістю відправився з ним у шлях.
Їхали ми недовго й нарешті досяглися якогось великого кургану. Спішилися.
-Я ввійду у цей курган, а ти побери мого коня. Коли буде чутний звідти шум, кінь почне вириватися, але його на у якому випадку не можна відпускати, - сказав мій супутник і ввійшов у курган.
Незабаром звідти почувся неуявний шум, і його кінь став вириватися. Мені ледь удалося удержати його. Поки я стояв, думаючи, що кінь ось-ось піде з моїх рук, шум стих, і з кургану вийшов мій супутник із сулуком крові. Він став на вершині кургану й випив увесь сулук.
- Ох-Ох, на душі полегшало! Із цим я розправився, поїхали далі, - сказав він, і ми поїхали далі.
Та цього разу ми проїхали досить велика відстань і знову досяглися якогось кургану.
-У цього кургану кінь буде вириватися ще більше, так що будь обережний і тримай його ще міцніше, - сказав мій супутник.
Я став тримати коня, а він увійшов у курган. Незабаром я почув страшний шум, курган під моїми ногами затремтів. Кінь став вириватися з рук, він ставав дибки, і мені коштувало великої праці удержати його. Скоро шум припинився, і мій супутник з'явився нагорі кургану із сулуком, повним крові. Він став на вершині кургану й випив усю кров.
- Ох-Ох, набагато легше стало на душі. Я розправився й із другим, залишився ще один, поїхали далі, - сказав він.
Їхали ми знову досить довго й приїхали до великого кургану. Юнак знову зупинився й сказав:
-Тут буде ще небезпечніше, чим у перших двох курганів. Кінь стане вириватися із ще більшою силою, тому тримай його ще міцніше.
Він увійшов у курган і незабаром звідти почувся неймовірний шум, а курган став содрогаться. Кінь став вириватися пущі колишнього - він ставав дибки, бив землю копитами. Я ледь удержав його. Нарешті, шум припинився, і з кургану вийшов юнак. У руках у нього знову був сулук, повний крові. Він став на вершині кургану й випив усю кров.
- Ох-Ох, тепер моя душа заспокоїлася! Я помстився за свою кров!
Дякую тобі - якби не ти, я не зміг би помститися своїм ворогам. Мій кінь знає, що, коли мене не буде у живих, ніхто, крім тих, кого я знищив, не зможе сісти па його й керувати їм - тому він так виривався. Підемо, я віддам тобі золото, що лежить у цьому кургані, - сказав мій супутник.
Він завів мене у курган і показав мені золото й інші багатства, яких там було удосталь.
-Це усе твоє, і те, що лежить у тих двох курганах. Мені усе це ні до чого. Побери усе це на благо, нехай воно піде тобі на користь, як молоко, яким вигодувала тебе мати. Забери ці багатства у свій край.
Сказавши так, вершник сіл на коня й поскакав. А я подумав:
-Людей, наділений такою мужністю, що й зневажає багатством, зовсім молодий. Поїду-но я слідом за ним і довідаюся, хто він.
Та я поїхав слідом за вершником.
Він у'їхав у двір, обгороджений густим колючим терником, спішився й зайшов у будинок. Я теж у'їхав слідом за ним і крикнув: "Жиу!" Коли ніхто не вийшов на мій заклик, я крикнув другий раз.
З будинку вийшла якась жінка.
-Заходь, будь гостем, - запросила вона мене.
Я ввійшов у будинок, але у ньому нікого не було, крім жінки, яка вийшла на мій заклик.
-Куди подіявся той хлопець, який тільки що у'їхав у двір? - запитав я.
- У цьому будинку немає чоловіків, тільки я одна, - відповіла жінка й заридала.
- Не плач, - сказав я.- Хто ти така? Чому плачеш? Сьогодні ти зробила подвиги, які під силу не всякому чоловікові. А тепер чому ти ридаєш?
- Я плачу тому, що трьох мої братів і чоловіка вбили ці инижи, яких сьогодні я знищила. Дотепер я чекала, коли помщуся за свою кров - тепер я помстилася. Увійдемо у іншу кімнату, - запросила вона й відвела мене у іншу кімнату. Вона була повна золота й срібла.
-Забери усе це собі, - сказала жінка.- Побери й те, що лежить під курганами, - мені усе це не потрібно. А тепер глянь туди.- Та вона показала на вікно. Я подивився у вікно, а коли обернувся, то побачив, що вона побрала сталеві ножиці й прагла вбити ними себе. Я вихопив у неї ножиці.
- Чому ти прагла вбити себе? - запитав я.
- Я не прагну жити на світі! - відповідала вона.
Та я із труднощами відібрав у неї сталеві ножиці. Абияк заспокоївши її, я провів з нею ніч. Ранком я посадив її на коня, сам сіл на інший; ми побрали стільки золота й коштовностей, скільки могли довезти наші коні, і поїхали додому.
Усі, про що я розповів вам, зробила бабуся, яка сидить зараз у вогнища. Зробила вона це для того, щоб помститися за своїх братів і чоловіка. Якщо ж ваші дружини знеславили вас, це не виходить, що усе жінки такі, як вони.
Вертайтеся до себе додому, не те, якщо я дозволю, моя баба переб'є всіх ваших воїнів.
Соромно стало ханові й Хмурому йшли. Послухали вони старого й повернулися додому. З тих нір вони ніколи не вбивали жінок.