Жив один багатий ішли із дружиною. Дітей у них не було, і вони сабоно горювали, що залишилися без спадкоємця.
Одного разу до них у двір зайшла жінка. Побачивши пши, вона сказала:
-Прийшла найматися у батрачки. За роботу віддаси мені свого сина, коли він у тебе народиться. Іншої плати мені не потрібно.
Пши повідав про цей хабаре своїй дружині, а та сказала:
- Давай наймемо цю жінку. Двадцять років у нас не було дітей і, напевно, тепер не буде. Нам не потрібно буде платити батрачці за роботу.
- Давай наймемо, - погодився пши, - набридне їй працювати безкоштовно - сама піде.
Та вони побрали жінку у будинок.
-Тоді давайте напишемо папір, що ви віддасте мені дитину, коли він у вас з'явиться, - сказала батрачка.
Пши й гуаша погодилися - пішли втрьох до ефенди й уклали договір на сім років.
Стала батрачка у них працювати. Пройшло три роки, а на четвертий дружина пши понесла й народила хлопчика. Назвали його Асланмизом.
Батрачка проробила у пши ще три роки, а потім сказала хазяям:
Строк скінчився, тепер я піду додому, зберіть моєї дитину.
- Не говори так, побери усе, що прагнеш, тільки не забирай у нас сина, - став просити пши.
- Мені нічого не потрібно, крім нього, - сказала батрачка, побрала сина пши й пішла.
Повернулася вона додому й стала ростити хлопчика. Він швидко ріс і скоро став теперішнім джигітом.
Одного разу ранком юнак стояв у дворі. У цей час під'їхали три вершники й сказали кану батрачки:
-Асланмиз, поїхали з нами на полювання!
Джигіт відмовився, але на інший день вони знову покликали його. Та цього разу він відмовився їхати з незнайомими вершниками на полювання. Коли ж вершники приїхали втретє, юнак сказав матері:
-Тян, є нам нема чого, поїду-но я на полювання, може бути, мені вдасться роздобути що-небудь.
Мати пішла до пши й попросила у нього конячину і яка-небудь стара рушниця для сина. Пши дав і рушницю й коня.
Коли на інший день ті троє приїхали й запросили його, юнак сіл на коня й поїхав слідом за ними. Мисливці скакали швидко й незабаром зникли. Поїхав юнак по їхніх слідах, але наздогнати їх не смог. Незабаром він побачив, що мисливці вертаються.
-Ми веземо й для тебе козу, - сказали вони й дали йому козу.
Повернувся хлопець додому - обрадувалася баба, що син привіз видобуток.
Наступного дня знову відправився хлопець із мисливцями. Не встигнув він навіть доїхати до того місця, де у перший день зустрів своїх попутників з видобутком, як побачив, що його нові друзі вже їдуть назад. Та цього разу вони дали йому козу, і він повернувся додому з видобутком.
Та на третій день він відправився з мисливцями, але його кінь знову відстав, і вони згубилися з виду. Зустрів їхній юнак тільки тоді, коли вони верталися назад. Як і раніше, вони дали йому козу.
Приїхавши додому, юнак поскаржився матері:
-Тян, чужі дають мені видобуток, і я приношу її тобі, але сам нічого не
Можу добути, тому що у мене нікудишній кінь. Мені потрібний гарний кінь.
-Де я знайду тобі коня? - заплакала жінка.- У єдиного у аулі йшли я випросила цю конячину, на якій ти сидиш!
На інший день ранком жінка розповіла сусідці про свою розмову із сином і про те, що він просить гарного коня. Почула ця розмова один старий. Він велів батрачці зайти до нього у будинок.
Коли жінка прийшла, старий сказав:
-Я чув про твоє горе й прагну допомогти тобі. Ти піди до пши - батькові хлопця - і попроси у нього коня. Той погодиться, скаже: " Звичайно, дам вам коня", і пошле його до свого табуна. У пши кращий кінь - старий чалий, і твій син повинен просити його. Пши стане говорити, що не личить дарувати старого коростяного коня, і запропонує замість нього полтабуна. Отут твій син повинен зробити вигляд, начебто йде, і сказати при цьому; "Я не винуватий, що прошу у тебе чалого коня - винуватий той, хто сказав мені про цей". Тоді він одержить чалого коня.
Після цього пши поведе вас туди, де зберігається його зброя. У куті буде лежати старе заржавіле сідло й старий іржавий меч - вони-те й потрібні твоєму синові. Іншого нічого брати не треба.
-Спасибі тобі, добра людина, - сказала жінка й швидко пішла додому. Повернувшись, вона розповіла синові усе, що сказав їй старий. Відправилися вони до пши - уперше після довгих років розлуки зустрілися
Батько із сином. Пши зрадів, коли побачив гарного й ставного джигіта.
-Дай коня й спорядження для мого сина, - сказала баба.
-Добре, із задоволенням дам, - відповів пши.- У мене сім табунів, нехай іде й вибере такого коня, якого захоче.
Пши покликав табунників і сказав їм, щоб вони пригнали коней. Пригнали
Перший табун - подивився юнак, але не знайшов коня, який йому був потрібний.
- Тут немає підходящого мені коня, - сказав він батькові.
- Приженете другий табун, - розпорядився пши. Пригнали другий табун. Хлопець оглянув і цей табун, нои там не виявилося потрібного йому коня.
У табунах пши коні були немов один у один, і пши був сабоно здивований - якого ж коня шукає юнак?
Так подивився хлопець усі сім табунів, але не знайшов того, що шукав. Тоді пши велів табунникам зібрати всіх його коней - і гарних і поганих. Коли табунники зібрали й прл -
Гнали всіх коней, серед них і виявився той коростяний старий чалий, якого шукав юнак. Він підійшов до чалого й сказав:
- Ось цей кінь годиться для мене.- Та піймав його.
- Хіба цей кінь - для тебе? Люди стануть говорити: "Коли він пішов до батька, той із семи табунів дав синові єдиного коростяного коня". Невже ти не знайшов кращого коня, чому цей? Навіщо ти ганьбиш мене - прагнеш, бери цілий табун, але не цього негідного коня, - сказав пши.
- Мені не потрібний інший кінь, я вибрав цього й поберу тільки його, - відповів син.
- Не говори так, не ганьби мене. Хоча я тебе й не виховав, я батько тобі, - сказав пши.
- Я вибрав того коня, який мені потрібний. Якщо не даси його мені, не прагну із твого табуна коней. Я не винуватий, що прошу у тебе чалого - винуватий той, хто сказав мені про це.
Отут пши усе зрозумів і вимовив:
-Та правда, ти не міг знати про чалого кін. Нехай бог розорить сім'ю того, хто сказав тобі це!
Пши віддав синові чалого, і вони пішли за зброєю. Юнак одержав те, що праг - старий іржавий меч і заржавіле сідло, - і разом з матір'ю повернувся додому.
Пішли вони до того старого, який відправив їх до пши, залишили у нього й коня й зброя.
-Коли можна буде сідати на цього коня, я покличу тебе, - сказав старий, - а тепер ідіть додому.
Після того як мати із сином пішли, він добре викуповував коня й поставив його у підвал. Став годувати його добірними кормами. Через місяць коня не можна було довідатися.
Сідло й меч вичистили до блиску. Незабаром старий покликав юнака до себе.
-Якщо ти будеш теперішнім джигітом, цей кінь буде гідний тебе, - і він віддав хлопцю коня й спорядження.
Привів джигіт коня додому. А ті мисливці, які запрошували його щоранку на полювання, як і раніше проїжджали повз будинок юнака й щораз кликали його із собою.
Асланмиз приготував коня й сідло й, коли вони покликали його на світанку, виїхав разом з ними. Швидко перегнав він своїх супутників, а потім поскакав так далеко, що ті втратили його з виду. Убив він чотирьох кіз, повернувся назад і зустрів своїх супутників там, де й раніше зустрічав їх.
-Ось ваші кози, - сказав він і віддав їм по нозе, а сам повернувся додому.
- До цього дня, мати, я приносив те, що давали мені інші мисливці. Сьогодні я привіз те, що добув сам. Кінь у мене тепер підходящий, - сказав він матері.
Так він їздив три ранки підряд. На четвертий ранок під час полювання він
Побачив золоту козу. Прицілився він було, так шкода йому стало вбивати таку гарну козу. Він розв'язав піймати її й погнався за нею. Видалося, коза вже зовсім близько, але у ту ж мить вона йшла далі. Коза перестрибнула через скелю, юнак - слідом за нею, і раптом він упав з коня.
Довго лежав він без пам'яті, а коли опам'ятався, коня поруч не було, і він не міг зрозуміти, де перебуває. Пішов у ту сторону, де, як йому видалося, повинен бути їхній аул. Довго він ішов, утомився й Зголоднів. Раптом він побачив у підніжжя гори колодязь із журавлем. Підійшов він до нього й став чекати, коли хто-небудь прийде сюди. Через якийсь час він почув чийсь спів, а потім - плач. Юнак здивувався - не міг зрозуміти, що це значить. Незабаром він побачив, як до колодязя підійшов велетень.
Він прив'язав до журавля лагуп і вилучив журавель, щоб дістати з колодязя води.
Асланмиз зупинив його.
- Підніми мене на гору, - попросив він велетня. - Ні, не підніму, не можна тобі туди, - відповів той.
- Піднімай, а то не дозволю тобі побрати води. Асланмиз тримав руками журавель.
-Ну, якщо тобі потрібно обов'язково піднятися, сідай у лагуп - підніму. Юнак сіл у лагуп. Велетень заніс його на гору, а потім набрав води.
Далі пішли вони разом.
- Ти коли йшов сюди, те співав, то плакав. Скажи мені, чому ти так робив? - запитав юнак.
- Добре. Я відповім тобі й поясню, чому не праг піднімати тебе. Я - раб инижа й сам з инижей. Коли я згадую, що я з инижей, починаю плакати, а коли згадую, що робить мій хазяїн-иниж з людьми, починаю
Співати, радіючи тому, що я ще живий. Ось чому я не праг піднімати тебе. Побачить тебе мій хазяїн - неодмінно погубить. Зараз він спить, а для нього варять бика - він з'їсть його, коли прокинеться. На закуску йому буде дочка аульного пши - сьогодні прийшов її черга.
-Ну що ж, загину від нього, так загину, я такий же, як і ті, що вже стали його жертвами, - сказав джигіт і пішов прямо туди, де готовили їжу.
-Я голодний, дайте мені чого-небудь поїсти, - попросив він.
- Нічого не можемо дати. Якщо иниж довідається, що дали тобі хоч що-небудь, уб'є й тебе й нас, - відповіли йому.
- Тоді скажіть йому, що я силою відняв у вас їду, - сказав юнак, витягся з казана бичачу ногу, присунув до себе інші блюда й досита наївся.
Коли иниж прокинувся і йому віднесли вечеря, він побачив, що не вистачає бичачої ноги.
-Де бичача нога? - запитав він у кухаря.
-Якийсь юнак зайшов, відняв її й з'їв, - відповів він. - А де цей юнак?
- Сидить на ґанку.
- Покличте його сюди, - сказав иниж і послав за юнаком.
- Тебе кличе иниж, - сказали йому.
Юнак зайшов до инижу, але той навіть не встав на знак поваги до гостя.
-Заходь, заходь, маленька людина, ти добре їж, дайка мені твою руку!
Иниж простягнув праву руку. Юнак вихопив меч і відрубав її. Тоді иниж простягнув ліву руку, але й вона негайно відлетіла. Праг иниж схопити джигіта зубами, але той зніс йому голову.
Иниж сподівався, що його не здолає меч маленької людини, але у Асланмиза був незвичайний меч - він міг перерубати навіть залізо й камінь.
Вийшов джигіт у двір і побачив, що привезли дочка пши, якої повинен був закусити иниж. Вона безутішно ридала, але кухарі сказали їй:
-Ти приїхала у добру годину - хлопець, що сидить на ґанку, убив инижа. Ти можеш їхати назад!
Обрадувана дівчина підійшла до юнака, подякувала йому й запросила у свій аул.
Асланмиз відмовився від приглаотения, сказавши, що він у шляху й у нього є справи.
Дочка пши повезли додому. Коли пши побачив, що його дочка вертається назад, він заплакав зі страху й послав гінців, щоб вони повернули гарбу до инижу.
-Иниж погубить нас усіх, якщо не одержить дівчини, нехай їдуть до инижу, - велів він передати аробщикам.
Але ті сказали, що якийсь джигіт убив инижа.
- А де ж він? - запитав пши.
- Ми запрошували його, але він не захотів їхати з нами, - відповідали аробщики.
- Хіба такої людину відпускають! Швидко приведіть його сюди! - наказав пши.
- Знайти його не просто. Якщо запитувати, хто вбив инижа, він не зізнається. Я помітила, що, коли він іде, залишається слід у вигляді півмісяця, - сказала дочка пши.
Поїхали за юнаком, наздогнали його й сталі просити:
- Повернися разом з нами, без тебе пши не пустить нас назад!
- Заради вас поїду, - сказав Асланмиз і приїхав до пши. Коли повернулися, пши влаштував джегу на честь рятівника дочки, а потім сказав:
-Я побудую тобі такий її будинок, як у мене, і віддам тобі у дружин свою дочку, не виїдь від нас.
Юнак задумався. "Я не знаю, куди їду. Напевно, краще мені залишитися", - розв'язав він.
Асланмиз залишився, побудували йому гарний будинок, віддали у дружин дочка пши. Зажили вони у щастя й згоді.
Одного разу перед заходом сонця, коли джигіт стояв у своїх воріт, повз проходило якесь військо. Вершник, що їхав поперед війська, крикнув:
-Асланмиз, якщо ти такий, як про тебе говорять, поїхали з нами!
Військо проїхало. Смутний увійшов Асланмиз у будинок. Дружина помітила, що чоловік засумував.
- Скажи мені, що тебе засмутило? - запитала вона.
- Зараз повз нас пройшло військо, і мене запросили поїхати з ним, але у мене немає ні коня, ні зброї, не можу я з ними їхати. Ось що мене засмутило, - сказав Асланмиз.
- Це не лихо. Якщо у батька щось є, так це коні й сідла. Зараз тобі усе доправлять.
Сказала вона батькові, що Асланмизу потрібні кінь і сідло.
-Хіба про це потрібно запитувати? Усе, що у нас є, - його, - сказав пши.
Швидко привели джигітові коня, принесли сідло. Сіл він на коня й поїхав за військом. Незабаром він наздогнав його й побачив, що вершники їдуть у три ряди, а його чалого коня, на якому він виїхав на полювання, ведуть на вуздечку.
- Це мій кінь, віддайте його мені! - попросив він.
- Я сам не можу цього зробити. Якщо наш проводир скаже "віддай", я віддам, - сказав той, хто вів коня.
- А як запитати у проводиря?
- Треба сказати вершникові, який їде поперед нас, він передасть тому, хто їде поперед нього, і так дійде до проводиря. Його розв'язок таким же шляхом передадуть нам.
Незабаром прийшла відповідь проводиря, і коня віддали юнакові. Пересів він на свого чалого й продовжував шлях.
Скоро проїхали джигіти лісову хащу й виїхали на гарну галявину. Тут вони розділилися на два загони. До Асланмизу під'їхав проводир війська.
-Коли ти такий, як про тебе говорять, не сходь із місця, що б не трапилося, - сказав він.
Уночі загони поборолися. Загинули всі воїни - у живі залишився один проводир. Він під'їхав до джигіта й сказав:
-Аферем, ти й справді такий, як про тебе говорять! Зняв він з його голови шапку й зібрався їхати. Наздогнав його Асланмиз і забрал свою шапку.
Схопився він із проводирем війська, і боролися вони весь день. Увечері проводир сказав:
-Якщо ти такий, як про тебе говорять, завтра ранком будь на цім місці. - Та виїхав. Асланмиз був сабоно поранений.
Ранком проводир приїхав, привіз суяук води, дав джигітові умитися, попити води, як випливає нагодував його. Після цього вони знову почали боротися й билися до вечора. Асланмиз боровся без кольчуги, і усе тіло його було покрито ранами.
Коли настав вечір, проводир війська знову сказав:
-Якщо ти такий, як про тебе говорять, і завтра будь на цім місці!
Уночі джигіт витягся зі свого тіла стріли. Ранком проводир приїхав, дав йому умитися, нагодував його. У юнака вже не було стріл, тому супротивник дав йому стільки стріл, скільки потрібно було на день бою.
Стали вони боротися й знову билися до вечора. Асланмиз був увесь поранений. Прив'язав його проводир до коня й привіз додому.
Бабуся, що сиділа у воріт, побачила юнака, прив'язаного до коня.
-Я веліла тобі доправити його живим, а не бездиханним, прив'язаним до коня! - розсердилася вона.
Вона зняла джигіта з коня, віднесла його у будинок, промила його рани й наклала пов'язки. Три місяці лікувала вона його, і нарешті він став виходити з кімнати.
Перебуваючи у дворі, Асланмиз бачив, як щоранку знадвору виїжджали три вершники, а ввечері верталися назад. Він запитав у баби:
- Щоранку із цього двору виїжджають три вершники. Куди вони їдуть?
- Вони їдуть на полювання, синок, - відповіла баба.
- Тоді дозволь і мені поїхати з ними, - попросив юнак.
-Твій кінь коштує у підземелля, можеш сісти на нього і їхати. Зрадів джигіт, що кінь його живий.
На інший ранок він устав раніше того часу, коли виїжджають вершники, і приготувався у шлях.
На світанку вершники виїхали знадвору і юнак разом з ними. Скакали вони цілий день і до вечора прибутки до мисливського куреня.
Спішилися, розсідлали коней. Супутники сказали юнакові:
-Уже темніє. Піди у ліс, добудь чого-небудь на вечерю. Пішов він у ліс, убив козу, приніс її, оббілував, засмажив м'ясо на вогні.
Сіли мисливці, поїли, не сказали джигітові: "Сідай з нами!", а сам він без запрошення не став їсти.
Після вечері мисливці пішли у курінь і лягли спати, юнакові не сказали: "Лягай з нами!", а без запрошення він сам у курінь не ввійшов.
Ранком юнак осідлав усіх коней, і мисливці продовжували шлях. Знову їхали цілий день і до вечора приїхали до другого куреня.
Спішилися, розсідлали коней. Супутники знову сказали юнакові:
-Уже темніє. Піди у ліс, добудь чого-небудь на вечерю, поїмо й відпочинемо.
Пішов Асланмиз у ліс, убив козу, приніс її, оббілував, засмажив м'ясо на вогні.
Та цього разу сіли мисливці одні, поїли, але не сказали юнакові: "Сідай з нами", а без запрошення він не став їсти.
Після вечері мисливці пішли у курінь і лягли спати, юнакові не сказали: "Лягай з нами", а без запрошення він сам не пішов.
На інший ранок Асланмиз осідлав усіх коней, і вони знову виїхали у шлях. Та цього разу їхали цілий день, а до вечора приїхали до мисливського куреня.
Спішилися, розсідлали коней. Супутники знову сказали юнакові:
-Уже темніє. Піди у ліс, добудь чого-небудь на вечерю, поїмо й відпочинемо.
Пішов хлопець у ліс, убив козу, приніс її, оббілував, засмажив м'ясо на вогні.
Сіли мисливці, поїли, а юнакові й цього разу не сказали: "Співай з нами!" Після вечері мисливці пішли у курінь і лягли спати, втретє не запросивши юнака.
Сидить Асланмиз у багаття, думає: "Що за люди, з якими я їду? За три дні жодного разу не сказали мені: "Співай або "Відпочинь, Як тільки вони заснуть, увійду у курінь і довідаюся, хто вони такі".
Коли пройшло якийсь час, Асланмиз увійшов у курінь і став обмацувати крайнього мисливця. Він намацав жіночі груди. Отут жінка схопила його за руки й переломила йому мізинець.
На інший ранок мисливці встали, і один з них став сідлати коней.
- Що ти робиш, хіба ти хагрей?, - здивувалися інші.
- Хлопець уже довідався, що ми жінки, тепер нам треба вертатися назад, - відповіла та, яка вночі переломила палець джигітові.
Тепер юнак їхав у середині, а дівчина, якої він торкнувся вночі, поїхала ліворуч - тепер вона, як молодша, повинна була обслуговувати своїх супутників.
Коли ввечері зробили привал по дорозі назад, дівчина пішла у ліс, добула козу, приготувала вечерю. Юнакові віддавали кращі шматки м'яса, на знак поваги у його присутності не сідали.
На четвертий день приїхали додому, і дівчини розповіли бабусі матері про усе, що відбулося з ними у шляху.
Бабуся віддала молодшу дочку у дружин юнакові й сказала йому:
-Ти пам'ятаєш, коли ти був молодий і Жив у своєї матері, повз ваш двір щоранку проїжджали три вершники й запрошували тебе на полювання - це були мої дочки. Золота коза, за якою ти погнався, моя старша дочка, яка володіє даром чарівництва. Проводир війська, якого ти бачив, -я. З тобою боролася й привезла тебе сюди моя старша дочка. Уже багато років ми стежимо за тобою. Усареж сказав нам, що тільки ти можеш здолати нашого ворога - инижа, від руки якого
Загинули Мій чоловік і сини. Він викрав дочку моєї сестри й зробив її
Своєї унауткой. Мої дочки, з якими ти їздив, багато раз відправлялися у похід, щоб знищити инижа, але не могли з ним упоратися. Він загине лише у тому випадку, якщо його вдасться засліпити, і тільки твоїм мечем. Ось чому ми так довго стежили за тобою - допоможи нам помститися за нашу кров. Завтра ви повинні виїхати на світанку, щоб приїхати до обіду - у цей час иниж спить. Коли у'їдете у його двір, побачите там жінку - це дочка моєї сестри. Ні вона, ні иниж не довідаються тебе - довідається кінь инижа, який коштує у мідній стайні, він і розбудить хазяїна. Але перш ніж иниж вийде з будинку, схопи дівчину й скакай знадвору.
Иниж поженеться за тобою й наздожене тебе: він запропонує тобі поборотися. Ось тобі стріла з роздвоєним наконечником - постарайся потрапити йому у очі, і він буде повалений, - закінчила баба.
Побрав джигіт стрілу з роздвоєним наконечником і разом з дочками баби виїхав у шлях.
Коли вони наблизилися до аулу, де жив ворог, Асланмиз залишив старшу дочку баби у околиці, а сам у'їхав у аул.
Зачув кінь инижа, що приїхав джигіт, став метатися у мідній стайні, голосно заіржав. Тим часом Асланмиз схопив дівчину, що стояла у дворі, посадив її на коня й поскакав. Коли він досяг околиці, то віддав її старшої дочки баби. У цей час його нагнав иниж, і вони схопилися. Розв'язали боротися стрілами - відміряли тридцять кроків, приготувалися до бою.
-Стріляй, - сказав иниж.
-Я стріляти не буду, це ти виїхав боротися із мною. Віддаю тобі право стріляти першим, - відповів джигіт.
Злякався иниж, але не показав виду:
-Ну що ж, раз уступаєш, я буду стріляти першим. Тримай великий палець на чолі, - сказав иниж.
Асланмиз поставив великий палець на чоло. Иниж вистрілив і легко ранив його.
-Тепер моя черга стріляти. Постав великий палець на чоло, - сказав юнак.
Иниж поставив палець на чоло, Асланмиз гарненько прицілився й випустив стрілу з роздвоєним наконечником. Кінці стріли встромилися у очі инижа. У ту ж мить джигіт підхопився на свого коня, підлетів до инижу й ударив його щосили мечем. Він розрубив його кольчугу, але не торкнувся його тіла. Тепер иниж схопив коня джигіта за хвіст і не відпускав. Тоді джигіт зіскочив з коня й став битися мечем. Зрештою иниж упав намертво. Асланмиз зніс йому голову, прив'язав до сідла, наповнив кров'ю велетня сулук і теж прив'язав його до сідла.
Повернувся він до баби - вибігла вона йому назустріч, побрала сулук і випила всю кров. Потім побрала голову инижа й, зажаривши її, з'їла.
- Ох-Ох, полегшало у мене на душі, - сказала вона. Приїхали вони у двір инижа й забрали усе золото й другиеего багатства.
Одного разу вночі юнак ліг спати й важко зітхнув.
-Що засмучує тебе? - запитала його дружина.
- У мене ще є дружина, але вона вже давно не знає, де я й що із мною. Це мене й засмучує.
- Дуже добре, що у тебе ще є дружина, треба її знайти. Ранком жінка розповіла матері про те, що турбує еемужа. Та сказала:
-Треба вам їхати до першої дружини.
Приготувалися вони у дорогу, побрали із собою стільки золота, скільки могли довезти їхні коні, і поїхали.
Зустріли їх з пошаною - пши, як і у перший раз, улаштував на честь зятя велике джегу, зрадів його поверненню. Зажив Асланмиз із дружинами мирно й щасливо.
Пройшло небагато часу, і одного разу джигіт знову важко зітхнув. Дружини запитали його:
- Чому ми тебе засмучуємо, чому ти незадоволений, скажи нам?!
- Я задоволений своїм життям, ви мене нічим не засмучуєте, але мене засмучує, що я давно не бачив свою матір і не знаю, що з нею. Одного разу я виїхав на полювання й з тих пір не вертався додому. Я не знаю, як вона живе, і вона не знає, що із мною, - відповів чоловік.
- Не засмучуйся, - сказали дружини.
Дочка пши пішла до батька й сказала йому, що її чоловік прагне поїхати до своєї матері.
-Якщо прагне, він може виїхати, не запитуючи мене, але спасибі йому, що він запитує. Прагнете - поїдьте з ним, - сказав пши.
Дав він стільки багатства, щоб вистачило їм на усе життя, дав багато супровідних і сам проводив їх до границь свого краю.
Приїхав Асланмиз у рідний аул і знайшов матір у убогості й у бруді. Його дружини нагріли води, викуповували бабусю, одягли її у чистий одяг.
Незабаром він побудував гарний будинок і матері й собі. Та стали вони жити дружно, не доставляючи матері ні турбот, ні прикростей.