Жив-Був багатий хан; у нього було три сини. У ханському аулі жида кругла сирота, дівчина дивної краси. Одного разу старший син хана, вертаючись із полювання, побачив красуню й закохався у неї без розуму: він став за нею доглядати, а потім зробив їй речення. Дівчина погодилася. Наречений відвідував її щодня й приносив їй різні подарунки.
Місяць через нареченому по якійсь справі довелося виїхати у віддалений аул на досить тривалий час. Справи його затримали на чужині долее, чому він
Припускав. Під час відсутності старшого брата побачив дівчину середній; він точно так само у неї закохався й зробив їй речення. Дівчина погодилася, але промовчала про те, що дала слово старшому братові. Через деякий час він по наказу свого батька виїхав у інший аул, до свого дядька, дядько затримав його у себе довше двох місяців. Тим часом молодший брат закохався у ту ж саму дівчину й, не знаючи нічого про відношення до неї старших братів, запропонував їй руку й серце. Та він також одержав її згоду.
Вернувся середній брат, а за ним і старший. Коли вони розповіли батькові про свою поїздку, те старший оголосив йому й колишнім відразу братам, що збирається одружитися.
- Хто ж твоя наречена? - запитує батько.
- Моя наречена - сиротка, яка живе у нашому аулі.
- Вона моя наречена! - говорить середній.
- Ні, моя! - сказав молодший.
Затіявся між ними суперечка, тому що ніхто з них не праг поступитися наречену іншому. Довелося звернутися до кадию; привели до нього бідну дівчину, винуватницю чвари між братами. Строгим голосом запитав її суддя про причину такої дивної поведінки.
- Я бідна дівчина, - відповіла вона несміливо, - а вони всі троє з багатого й знатного ханського прізвища. Кожний з них робив мені речення у різний час; що ж мені було робити? Відмовитися - значило скривдити закоханого юнака! Притім перші два довго не верталися, а яке положення безпомічної й самотньої сироти, ви самі знаєте!
- Так, тобі важко було зробити інакше, - сказав старий суддя, - але Усе-таки ти повинна зробити між ними вибір.
-Якщо я виберу одного з них, - сказала дівчина, - те інші скажуть: чому ми гірше його!
- Не можна ж тобі всіх скривдити!
-А щоб нікого не скривдити, нехай вони всі троє, якщо мене люблять, їдуть подорожувати: хто з них дістане для мене річ, який ніхто не бачив і слихом не чув, за того я й вийду!
Кожний похвалив дівчину за спритність. Тоді брати побрали з неї клятву, що вона не вийде заміж до їхнього повернення, і відправилися у дорогу-дорогу.
Їхали вони їхали, чи довго, чи коротко: скоро казка позначається, так не швидко справа робиться; нарешті вони всі троє, з'їздивши уздовж і поперек не тільки сусідні, але й віддалені держави, зустрілися на славному базарі міста Вавилона. Там вони сподівалися дістати річ, яка прийде по душі їх нареченій. Та дійсно, кожному з них удалося зробити рідку покупку: старший купив чарівне дзеркальце, у яке якщо подивитися, то видне, що на світі робиться; середній купив чарівний килим, на який якщо сядеш, то у одну мить опинишся там, де побажаєш; молодший, нарешті, купив чарівний кубган, з якого якщо полити водою померлого перш, ніж вилучити у могилу, то він оживе.
Повернулися брати з базару й наперерив один перед іншим сталі вихваляти свою покупку.
-Давайте дивитися у моє дзеркало, - говорить старший брат, - побачимо, що робить наша наречена!
Вони кинулися до дзеркала й, до свого жаху, побачили, що улюблена ними дівчина, через якої вони їздили за тридев'ять земель, лежить мертва на столі.
-Давайте сядемо на килим, - говорить середній.
Усі троє селі на килим-літак і у ту ж хвилину опинилися у рідному аулі у тіла їх нареченої. Тоді молодший хлюпнув на неї водою із чудо-кубгана, і, до загального подиву, дівчина піднялася, начебто опам'яталася після довгого сну. Та отут-те знову зав'язався між братами спор.
- Дівчина належить мені, - говорить старший, - тому що, не будь дзеркала, ми не довідалися б про її смерті!
- Дівчина моя, - сказав середній, - не будь мого килима, ми б не могли поспіти сюди вчасно!
- Добре, - говорить молодший, - один з вас довідався, що вона вмерла, а іншої приніс нас сюди: що ж ви зробили б, якби не мій кубган, який повернув їй життя?
Тому що суперечка їх ні до чого не міг повести, те вони знову звернулися до кадию, щоб він їх розсудив. Кадий порадив їм знову відправитися у Вавилон, щоб у тамтешнього халіфа шукати суду й розправи. Відправилися брати, залишивши у аулі дзеркало, килим і кубган. Поки вони судилися у Вавилоні, дівчина знову занедужала й умерла, а тому що її нікому було повернути до життя, те її й поховали.