Як кажуть і переказують, оповідач не додає, хто слухає не забуває, хто переказує - не скорочує, жила гарна дівчинка, кликали її Фаруза. Умерла у неї мати, і батько побрав у дружин іншу.
У мачухи була своя дочка, яка нічим не походила на Фарузу - ні красою, ні вдачею. Та мачуха й дочка були однаково жадібні, заздрі, грубі. Ніхто у аулі не любив їх.
Фаруза ж була добра, покладлива, акуратна. Вона була митецькою швачкою, шила швидше й гарніше всіх у аулі - недарма говорили, якщо вона обшиє просяне зерно, ніхто не розгляне слідів ниток. Добра поголоска про цю дівчинку йшла по інших аулах.
Мачуха зненавиділа Фарузу за те, що вона у всьому перевершувала її дочка. Тому-Те вона змушувала її працювати з ранку до ночі - топити грубку, куховарити, мити й стирати.
Рідну ж дочку вона наряджала, як князівну, а якщо відправлялася у гості, неодмінно брала її із собою.
Одного разу мачуха з дочкою зібралися у гості у сусідній аул, а Фарузу залишили стерегти будинок. Їдучи, мачуха наказала пасербиці:
-Не йди з будинку й не залишайся у ньому. Якщо ж я застану тебе тут або не застану, будь у тебе хоч сім душ, ні однієї не залишу.
Виїхали мати з дочкою, залишилася Фаруза одна. Не знала вона, що робити: і піти не можна й будинку бути не велено.
Раптом опустилася на дерево, що стояло у ґанку, якась пташка.
- Ци-Ци, про що плачеш, маленька красуня Фаруза? - запитала вона.
- Моя мачуха зі своєю дочкою виїхала у гості, а мені наказала й не йти з будинку й не залишатися у ньому. Ось я й не знаю, як мені бути, - відповідала дівчинка.
- Хіба це важко виконати - простіше всього! - сказала маленька
Пташка. - Коли повернеться твоя мачуха, стань так, щоб одна твоя нога стояла за порогом, а інша - у будинку.
Сказавши ці слова, пташка спурхнула й полетіла. А Фаруза на той час, коли повинна була повернутися мачуха, устала так, що одна її нога була за порогом, а інша - у будинку.
Повернулася мачуха з дочкою. Побачила вона, що пасербиця виконала її наказ, розлютилася й закричала:
- Ти чому коштуєш у порога, хіба тобі нема чого робити? Пасербиця відповіла їй:
- Коли ви їхали у гості, сказали мені: "Не йди з будинку й не залишайся у ньому. Якщо ж я застану тебе тут або не застану, будь у тебе хоч сім душ - ні однієї не залишу". Ось я й зробила так, як ви веліли.
Що було робити мачусі? Зрозуміла вона, що пасербиця розумніше її, і ще більше зненавиділа її.
На інший день вона знову зібралася зі своєю дочкою у гості. Перед від'їздом мачуха висипала пшоно і ячмінь у одну сапетку й сказала Фарузе:
- До мого приїзду відокрем пшоно від ячменя. Не попораєшся, будь у тебе хоч сім душ, ні однієї не залишу.
Виїхала мачуха, а Фаруза зі сльозами села до сапетке: вона знала, що їй нізащо не попоратися до повернення мачухи. Стала вона перебирати по зернятку й раптом побачила ворону, яка опустилася на дерево.
- Про що плачеш, маленька красуня Фаруза? - запитала вона.
- Моя мачуха зі своєю дочкою виїхала у гості, а мені наказала відокремити пшоно від ячменя.
- Хіба це важко виконати - простіше всього! - сказала ворона, каркнула й полетіла.
Скоро вона повернулася із цілою зграєю ворон. Вони опустилися на землю й швидко відокремили пшоно від ячменя.
Коли мачуха повернулася, вона побачила у дворі дві сапет-ки - у одній було тільки пшоно, у іншій - тільки ячмінь.
Ще більше розлютилася мачуха й закричала:
-Ти не могла одна так швидко попоратися, скажи, хто допомагав тобі?! Не скажеш, будь у тебе хоч сім душ - ні однієї не залишу!
Злякалася Фаруза й розповіла, що їй допомогли птаха.
На інший день мачуха послала Фарузу у ліс за дровами. А сама висипала пшоно і ячмінь у одну сапетку й веліла своєї дочки відокремити пшоно від ячменя, поки вона буде у гостях.
Дочка мачухи села у дворі й стала, сварячись, перебирати по зернятку. У цей час на дерево спустилася ворона, - Що ти робиш, дівчинка? - запитала вона.
Нічого не відповіла мачехина дочка - схопила камінь і кинула у птаха. Ворона полетіла й незабаром повернулася із цілою зграєю ворон. Вони спустилися до сапетке й умить склювали усе, що у ній було, до зернятка.
Коли повернулася мачуха й довідалася, що птаха склювали зерно, вона дочки не сказала ні слова, а Фарузу сабоно побила.
Наступного дня мачуха покликала Фарузу й дала їй неопрацьовану вовну.
-Вимий цю вовну, висуши, перебери, спряди й сотки з неї сукно. Та якщо не попораєшся до мого приходу, будь у тебе хоч сім душ - ні однієї не залишу!-сказала вона пасербиці. А сама пішла з дочкою гуляти по аулу.
Села Фаруза, поклала на ґанок вовна й гірко заплакала. У цей час підійшла до неї корова й запитала:
-Чому плачеш, красуня Фаруза?
- Мачуха веліла мені вимити цю вовну, висушити, перебрати, спрясти й виткати з неї сукно. А якщо я не попораюся до її приходу, вона знову поб'є мене.
- Хіба можна плакати через цей? - сказала корова й стала їсти вовна. З'їла вона всю вовну й пішла у хлів.
Нічого не сказала Фаруза, ще горше заплакала, тому що знала - боляче поб'є її мачуха. Але незабаром вона побачила, що корова йде до неї назад. Підійшла корова до дівчинки й говорить:
-Ну-но, Фаруза, підстав руки.
Простягнула дівчинка руки, і корова виплюнула готове сукно. Обрадувалася Фаруза й стала спокійно чекати мачуху. Незабаром вона з дочкою повернулася. Коли побачила мачуха готове сукно, закричала:
-Ти не могла одна так швидко попоратися, скажи, хто допомагав тобі? Не скажеш, будь у тебе сім душ - ні однієї не залишу!
Злякалася Фаруза й розповіла, що їй допомогла корова. "Хіба моя дочка не зможе зробити так?" -• подумала мачуха. На інший день вона послала Фарузу у ліс, а своєї дочки дала неопрацьовану вовну й веліла:
-Вимий цю вовну, висуши, перебери, спряди й сотки з неї сукно.
Прийнялася дочка за роботу, стала, сварячись, перебирати по волоскові. Підійшла до неї корова.
- Ти що гарчиш, дівчинка?
- Мати веліла мені вимити цю вовну, висушити, перебрати, спрясти й виткати з неї сукно. Так хіба я попораюся!
- Я допоможу тобі, - сказала корова й стала їсти вовна.
Побачивши це, дівчина схопила ціпок і стала бити нею корову. Але вона з'їла всю вовну й пішла у хлів.
Коли мати повернулася, дочка розповіла їй про те, що трапилося,. Мачуха накинулася на Фарузу й побила її, а корову розв'язала зарізати.
Почула це Фаруза, заплакала й пішла до корови попередити, що її прагнуть зарізати.
-Послухай, красуня, що я скажу тобі, - сказала корова.- Коли заріжуть мене й з'їдять, ти збери мої кості й закопай їх під годівницею - вони коли-небудь придадуться тобі.
Фаруза так і зробила, зібрала усе до однієї кістки корови й зарила їх під годівницею.
Багато часу пройшло після цього. Трапилася якось у аулі більше весілля, тривала вона сім днів - сім ночей.
Коли мачуха з дочкою нарядилися й зібралися на те весілля, Фаруза попросила:
- Поберіть і мене із собою!
- Хто пустить таку обідранку на весілля?! Сиди вартуй будинок! - сказали вони й пішли.
Смутна сиділа Фаруза й раптом згадала, що сказала їй корова. Пішла вона у хлів і стала копати землю під годівницею. Копнула один раз - і виїхав звідки не візьмися золотий фаетон, а у ньому лежало золоте плаття, немов зшите спеціально для Фарузи, і золоті черевички.
Фаруза надягла золоте плаття, взулася у золоті черевички, села у золотий фаетон і поїхала на весілля.
Коли вона приїхала, усі стали запитувати друг у друга:
-Аллах, аллах, що за красуня, немов тхаухуд! Звідки вона, чия дочка?
Кожний праг танцювати з нею, але вела вона себе дуже скромно.
Пізно ввечері, коли гості стали розходитися по будинках, Фаруза, супроводжувана всім аулом, села у фаетон і виїхала. Коні понеслися так швидко, що ніхто не міг її наздогнати й ніхто не довідався, куди вона виїхала.
Повернулася Фаруза додому, зняла із себе золоте плаття й золоті черевички, поклала усе у фаетон і поставила його під коров'ячу годівницю. Надягла своє звичайне лахміття й стала чекати повернення мачухи.
Незабаром повернулася мати з дочкою. Вони навперебій розповідали про чудесну гостю, яку бачили на весіллі.
- Ах, які ви щасливі! Поберіть завтра й мене із собою, може, і я побачу ту красуню, - попросила Фаруза.
- Хто пустить таку обідранку на весілля! Сиди вартуй будинок! - сказали вони.
На інший день вони знову відправилися на весілля, а Фарузу залишили стерегти будинок.
Фаруза знову пішла у хлів, викотила золотий фаетон, надягла золоте плаття, взулася у золоті черевички, села у фаетон і поїхала на весілля. Як і у перший день, вона довго була на весіллі, а потім швидко виїхала. Та цього разу ніхто не міг її наздогнати й ніхто не довідався, куди вона виїхала.
У аулі тільки й було розмов що про загадкову гостю на весіллі.
Деякі навіть говорили, що вона із джинів, але інші запевняли, що вона звичайна людина. Заспорили кілька джигітів і домовилися на третій день затримати її.
А Фаруза й на третій день поїхала на весілля. Коли веселощі підходили уводити, увести до ладу кінцю й Фаруза вже зібралася їхати, джигіти перепинили їй шлях. Але дівчині вдалося підхопитися у фаетон і виїхати - тільки золотий черевичок упав з її ноги й залишився на дорозі.
Його підняв самий хоробрий і найкрасивіший із усіх джигітів аулу.
-Я знайду красуню, якої належить цей черевичок, і поберу її у дружин, - сказав він.
Наступного дня він пішов по аулу, заходив у кожний двір і просив усіх дівчат приміряти золотий черевичок - тільки нікому він не був впору.
Прийшов джигіт до будинку Фарузиной мачухи. Вона вимила ногу своєї дочки, думала, що на мокру ногу черевичок краще налізе, довго возилася, але він був занадто малий.
У цей час джигіт побачив у дворі Фарузу.
-Нехай надягне черевичок і та дівчина, - сказав він.
-Так ні, їй він тим більше не підійде. До того ж вона ще ніколи не була на весіллі, - відповідала мачуха.
Але джигіт настояв на своєму, і Фарузе дали черевичок. Надягла вона його, усе ойкнули - немов він був зшитий на неї.
- Як добре, що славний джигіт знайшов собі гідну наречену! - стали говорити у аулі й радіти.
Коли Фарузе прийшов час їхати до нареченого, вона викотила золотий фаетон, надягла золоте плаття, взулася у золоті черевички й у супроводі всього
Аулу поїхала.
А мачуха з дочкою ледве не вмерли від заздрості.