У одного бідного старого було три сини: двоє старших - розумні, а третій - дурень.
Коли старий умер, старші брати розділили між собою усе, що залишилося від батька, а дурневі дали тільки спицю від колеса гарби так сказали, що й цього багато; адже недарма говорять у народі: "Дурному синові не залишай спадщини, не піде воно йому взапас".
Розв'язали брати відправитися на пошуки щастя.
Старші залишили майно будинку, а дурень захопив із собою усе своє багатство - спицю.
Ішли вони йшли - довго йшли, а коли стало темніти, увійшли у ліс. На ніч брати розв'язали піднятися на яке-небудь дерево й там просидіти, щоб не зустрітися з розбійниками. Старший брат і говорить:
- Як же нам бути з дурнем, як підняти його на дерево зі спицею?
-Подбайте краще про себе, - сказав дурень, - а я й сам заберуся на дерево.
Старші брати влізли на саму верхівку, а дурень сів на нижній гілці. Праг і він влізти вище, так не зміг.
Сидить дурень, міцно тримає спицю, не спить. Раптом під деревом, на яке піднялися брати, зупинилися розбійники-абреки. Вони верталися з набігу, утоми, зголодніли і розв'язали повечеряти.
Зібрали вони побільше сухих гілок, розвели багаття, поклали м'ясо у казан, підвішений над вогнем. Довго варилося м'ясо, а коли було вже готове й абреки зібралися вечеряти, з дерева раптом упала спиця: це задріманий дурень упустив її. Упала спиця у киплячий навар, і окропом обдало всіх абреків. Злякалися вони й розбіглися у різні сторони. А усе добро, що вони награбували, залишилося під деревом. Отут дурень крикнув:
-Злазьте, брати, забирайте добро-ось і нам щастя привалило! Віддав він старшим братам усе багатство, а собі побрав тільки мішок проса.
Звалив його на спину, піднявся з ним на великий курган і став топтати просо ногами.
Проходив повз один старий; побачив це й здивувався:
- Що ти робиш? - запитав він.
- Прагну хоч раз досита наїстися пасти, - відповів дурень.
- Ти краще продай просо мені - я дам тобі за нього, що тобі потрібне!
- Нічого мені не потрібно, крім губної гармошки!
- А хіба ти вмієш відіграти на ній? - Не вмію, так навчуся!
Дістав старий через пазуху губну гармошку й віддав її дурневі, а сам забрал мішок проса.
Сіл дурень на кургані й став відіграти на губній гармошці. II відбулося чудо: зайці, вовки, лиси, ведмеді - усі звірі раптом стали танцювати исламей.
Відіграє дурень не перестаючи - утоми вже звірі, не можуть більше танцювати й зупинитися не можуть. А ведмідь так ледь на ногах коштує - тримається за дерево й ходить довкола нього.
Набридло дурневі відіграти, сховав він гармошку й ліг спати. Як виспался, устав і пішов у місто. Ішов, ішов по вулицях і раптом згадав про свою гармошку. Дістав він її й знову заграв. Назустріч йому старий: він ніс повну
Кошик яєць. Почувши звуки незвичайної гармошки, старий пустився у танок. Розбилися всі яйця, а старий усе не може зупинитися - танцює й танцює.
Пішов дурень по місту, розв'язав найнятися у працівники. Раптом бачить - іде по дорозі йшли. Підійшов він до пши й говорить:
- Побери мене у працівники!
- А скільки зажадаєш за рік роботи?
- П'ять рублів, - відповів дурень.
Зрадів пши, що знайшов такого дешевого батрака, і повів його до себе.
На інший день дурень вигнав пастися биків, а сам присів на кургані. Бики собі пасуться, а дурневі що робити? Нудно стало йому дивитися по сторонах. Та отут згадав він про губну гармошку. Дістав її й заграв. Бики перестали щипати траву, прислухалися - так раптом як пустяться у танок! Цілий день танцювали без перепочинку. Увечері пригнав їхній дурень додому, а голодні бики стали стаскивать із даху солому й з жадібністю поедатьее. Та так щодня: з ранку до вечора відіграв дурень на своїй гармошці, а бики танцювали. Та травинки не встигали вони зірвати за цілий день і до того охляли, що залишилися від них тільки шкіра так кістки.
Бачить пши - ось-ось його бики здохнуть з голоду, і розв'язав він подивитися, як пасе їхній новий пастух. Коли наступного дня погнав дурень биків у степ, пши вийшов за ним слідом і сховався у кущах.
Пригнав дурень биків туди, де росла найвища, соковита трава, тільки-но було видне у ній величезних биків. Але не встигнули вони й нахилитися до трави, як дістав він свою гармошку й заграв па їй. Відразу пустилися бики у танок -забули про траву. Не стерпів і пши, пустився у танок. Сабоно кололи його колючки, так не міг ои всидіти на місці. У один мить порвала плаття, а усе тіло його покрилося ранами. Не виніс пши болі й голосно закричав. Почув його дурень, кинув відіграти й здивовано оглядається: хто може кричати у степу, де, крім нього, немає ні душі?
Пши вискочив з кущів і помчався щодуху у аул.
Хіба міг хто-небудь довідатися у пораненому обшарпанці пши? Хлопчиська розв'язали, що якийсь абрек забіг у село, і нацькували на нього собак. Ще більше злякався пши й зі страху підстрибнув так жваве, що легко перемахнув через високий забір. Тільки потрапив він до себе у двір - вийшла на ґанок гу-аша. Та вона не довідалася у цьому обшарпанці свого чоловіка й наказала двірським виштовхнути його знадвору. Схопили вони коли й прагли вже побити незваного гостя, але отут пши заговорив, і унаути довідалися свого пана. Вони вимили його, переодягли й відвели у будинок.
Розповів пши дружині про чудесну гармошку дурня. Здивувалася вона, нізащо не прагла повірити: як це губна гармошка може творити чудеса? Розгнівався пши й розв'язав провчити дружину.
Увечері дурень пригнав биків з пасовища. Пши покликав його до себе у будинок і наказав йому зіграти на гармошці. Ледь підніс він гармошку до губ, як гуаша пустилася у танок. А провчений уже пши велів прив'язати себе міцно-преміцно до стовпа так, що не міг навіть рушити з місця. Але й він не витримав і при перших звуках ледь не розірвав мотузку.
- Будь ти проклятий, перестань зараз же, не те я задихнуся! - закричав пши.
Дурень поклав гармошку за пазуху й пішов спати у сарай. Коли він ішов, почув, як пши говорив дружині:
-Давай проженемо дурня, не те не буде нам спокою ні днем, ні вночі! На інший ранок устав дурень раніше, пішов до хазяїна й говорить:
- Якщо ти прагнеш, щоб я пішов, віддай мені половину твого майна, не те я змушу тебе й твою дружину танцювати без відпочинку днем і вночі! Що було робити йшли?
Почухав він потилиця, подумав та й віддав дурневі половину свого багатства.
Повернувся дурень до своїх братів, побрав у дружин найкрасивішу дівчину аулу, і зажили вони розкошуючи.
Коли не вірите, що усе це правда, запитаєте у гуаші. Правда, я не знаю, де вона живе, так адже довідатися це просто - будь-яка її сусідка вам скаже.