У однієї маленької дівчинки вмерла мати. Батько погоревал-погоревал і привів у будинок нову дружину. Була вона вдовою й мала свою дочку.
Із приходом мачухи у сиротки почалося зовсім інше життя. Мачуха змушувала її робити всю чорну роботу з будинку й майже не кормила: дасть шматок холодної пасти із сіллю так кружку води, ось і вся їжа - і на сніданок, і на обід, і на вечерю.
Дивувалася мачуха: сиротка працювала від зорі до зорі, нічого не їла, а росла й гарнішала на очах. Вона не знала, що перед смертю мати дівчинки відрізала свої груди й віддала її дочки зі словами: "Коли нема чого буде їсти, посмокчи мої груди - наситишся".
Та сиротка часто прикладалася до материнських грудей, і це надавало їй сили.
Задумала мачуха вапна пасербицю й стала ще більше кривдити її. Одного разу, коли дівчинка пізно ввечері закінчила всі справи по будинкові й прагла присісти відпочити, мачуха стала сварити її й залишила без вечері.
Пішла дівчинка до скрині, де лежали материнські груди, і тільки дістала її, як позаду підкралася мачуха. Вирвала вона у дівчинки груди, вибігла у двір і кинула її у ріку, яка протікала через їхній двір. А пасербицю притягла у будинок і замкнула у темній кімнаті. Кілька днів протримала вона її там, а потім випустила.
У сиротки була тільки одна думка - відшукати материнські груди. Відправилася вона у шлях, пішла по берегу річки, у яку зла мачуха кинула груди.
Ішла вона йшла й побачила під деревом пташку. У неї було зламане крило, і вона ніяк не могла злетіти на дерево.
- Допоможи мені, маленька красуня, у мене зламане крило, посади мене назад на дерево, коли-небудь і я придамся тобі!
- Обов'язково посаджу, тільки скажи мені, не чи бачила ти груди моєї матері, яку віднесли хвилі цієї річки?
- Не горюй, ти обов'язково знайдеш її! - сказала пташка. Посадила дівчинка пташку на дерево й пішла своєю дорогою. Ішла вона йшла й побачила величезного бика - він застряг у болоті й не міг вибратися з нього.
- Не чи бачив ти, бик, груди моєї матері, яку віднесли хвилі цієї річки!
- Я не бачив, але ти неодмінно знайдеш її. Допоможи мені вибратися із трясовини! - сказав бик.
Тільки узялася дівчинка за бичачий ріг, як він вийшов з болота й подякував їй за допомогу.
Пішла дівчинка далі. чи Багато, чи мало йшла вона й побачила грубку.
Допоможи мені, маленька красуня, - заговорила грубка.- Ось уже десять років, як мене не топили, того я й улітку замерзаю. Поклади дрова, розведи вогонь, щоб я зігрілася - коли-небудь і я придамся тобі.
- Я допоможу тобі, розведу вогонь, але скажи, грубка, не чи бачила ти груди матері, які віднесли хвилі цієї річки?
-Аллах поверне її тобі, - сказала грубка.
Дівчинка розвела у грубці вогонь і пішла своєю дорогою.
Ішла вона, бігла, ішла, бігла й побачила одного разу на березі ріки високий будинок: був він увесь зі скла й блискав на сонце.
Дівчинка ввійшла у будинок і оглянулася. У ньому нікого не було, і вона зрозуміла, що тут давно не забирали. Пройшла дівчинка далі й побачила у колисці дитини - він голосно плакав. Вона побрала дитину, помила його, переповила, послала у колисці усе чисте й поклала його назад. Потім вона випрала білизну, перемила посуд, забрала у кімнаті. Після цього побрала дитини й стала з ним відіграти.
Незабаром повернувся хазяїн. Він здивувався, знайшовши у будинку порядок, але, коли побачив дівчинку, усе зрозумів.
- Чия ти, дівчинка, як потрапила у наші краї? - запитав він. Вона розповіла, що зла мачуха кинула у ріку груди її покійної матері й тепер вона йде, щоб знайти її.
- Ти неодмінно знайдеш її!-сказав хазяїн будинку. - А поки побери цю скриню й вертайся до себе.
Та він дав дівчинці скриня - вона ледь підняла його - і гоми-ле на дорогу. Пустилася сирітка у дорогу назад. Довго йшла вона, і скінчилися її
Припаси. Стала вона голодувати. Та отут побачила вона грубку, яку топила. Грубка була гаряча, а у ній - багато теплого хліба.
- Підійди до мене, дівчинка, співай хліба! - сказала грубка. Нагодувала вона дівчинку досита й дала їй хліба у дорогу. Пішла дівчинка далі. Незабаром вона побачила знайому пташку, та голосно співала, а із дзьоба її сипалися золоті зернятка, їх під деревом була вже ціла купа.
- Підійди до мене, дівчинка, побери собі золота, скільки зможеш донести, - сказала пташка, - адже ти допомогла мені у непогожий день.
Дівчинка насипала золота у свою хустку й пішла далі. Тим часом у дворі її батька голосно запік півень:
-Кукареку! Вертається та, яка несе золото!
Мачуха вискочила на ґанок, стала проганяти півня:
-Щоб ти згорів у вогні - що ти говориш! Скажи краще, що пасербиця давно вмерла!
Утік півень подалі, а незабаром знову підійшов до ґанку й запік:
-Кукареку! Вертається та, яка несе золото!
Та знову мачуха із прокльонами прогнала півня. Але через якийсь час він знову підбіг до ґанку й втретє проспівав свої слова.
У цей час відчинилася хвіртка, і у двір увійшла дівчинка. У одній руці вона тримала скриню, у іншій - хустка із золотом.
Мачуха з дочкою вибігли на ґанок, начебто вони й справді були раді поверненню сиротки. Вони ввели її у будинок, сталі обіймати й пригощати.
Увечері, коли повернувся з поля батько, розв'язали подивитися, що ж принесла сирітка. Відкрили скриня й ойкнули - яких тільки вбрань там не було, і усе із золота, а зверху лежали груди девочкиной матері.
Та отут розв'язала мачуха послати свою дочку, щоб вона теж повернулася з такими ж подарунками. У одну мить відрізала вона свої груди й кинула її у річку. Потім швидко приготувала го-милі й відправила дочка у дорогу.
- Знайди й принеси мої груди, - сказала вона. Неохоче відправилася у шлях мачехина дочка. Ішла вона шлаи побачила під деревом пташку. У неї було зламане крило, і вона ніяк не могла злетіти на дерево.
- Допоможи мені, маленька красуня, у мене зламане крило, посади мене назад на дерево, коли-небудь і я придамся тобі! - сказала пташка.
- Скажи, не чи бачила ти груди моєї матері, яку віднесли хвилі цієї річки, тоді посаджу.
-Ти обов'язково знайдеш її, тільки допоможи мені, - відповідала пташка.
-Хоч умри - не посаджу! - сказала мачехина дочка й пішла далі. Ішла вона йшла й побачила величезного бика - він застряг у болоті й не міг
Вибратися з нього.
- Агов, старий бик, не чи бачив ти груди моєї матері, яку віднесли хвилі цієї річки?
- Я не бачив, але ти неодмінно знайдеш її. Допоможи мені вибратися із трясовини, - попросив бик.
-Щоб ти сгинув у болоті, навіщо заліз туди? Не стану тобі допомагати, колись мені з тобою возитися! - сказала мачехина дочка й пішла далі.
Чи Багато, чи мало йшла вона й побачила грубку.
-Допоможи мені, маленька красуня, - заговорила грубка. - Ось уже десять років, як мене не топили, того я й улітку замерзаю. Поклади дрова, розведи вогонь, щоб я зігрілася - коли-небудь і я придамся тобі.
-Ти говориш нісенітницю, скажи краще, не чи бачила ти груди моєї матері, яку віднесли хвилі цієї річки?
- Не турбуйся, знайдеш її, - відповідала грубка.
- Та ти теж не турбуйся - хто-небудь розведе вогонь, і ти зігрієшся.
- Не лінуйся розвести вогонь, я замерзаю!
-Не розведу, мерзни ще! - Із цими словами мачехина дочка пішла далі.
Чи Багато вона йшла, чи мало йшла й побачила одного разу на березі ріки високий будинок: був він увесь зі скла й блискав на сонце.
Увійшла у нього мачехина дочка, оглянулася. У ньому нікого не було, і вона зрозуміла, що тут давно не забирали. Пройшла вона далі й побачила у колисці дитини - він голосно плакав. Розлютилася мачехина дочка:
- Тут нікого ні, і мені доведеться няньчити його - краще я вб'ю його. У цей час повернувся хазяїн.
- Чия ти, дівчинка, як потрапила у наші краї? - запитав він.
- Я шукаю груди своєї матері - її віднесли хвилі нашої річки, - відповідала мачехина дочка.
- Ти неодмінно знайдеш її, а поки допоможи мені - прибери у будинку, випери, вимий посуд: у мене вмерла дружина, я один не впораюся з господарством.
- Звичайно, приберу, - сказала мачехина дочка, а сама ще більше усе розкидала. Потім побрала ціпок і перебила весь посуд. Дивиться хазяїн, що робить гостя, - нічого не говорить.
- А тепер, красуня, викупай мою дитину, - сказав він. Мачехина дочка побрала дитину, винесла його у двір, поклала на пеньок і відрубала йому голову.
Потім вона ввійшла у будинок і звернулася до хазяїна.
-Я зробила усе, що ти велів, тепер віддай мені груди моєї матері!
- Так, ти усе зробила прекрасно. Одержуй! - сказав хазяїн і простягнув гості велика скриня, точно такий же, який він віддав сиротке.
Обрадувалася мачехина дочка, схопила скриню й заквапилася додому - вона думала, що скриня повна золота.
Ішла вона йшла й проголодалась - вона адже не побрала на дорогу назад гомиле. У цей час побачила вона грубку, яку відмовилася затопити. Грубка була гаряча, а у ній було багато теплого хліба.
- Я вмираю з голоду, дай мені шматочок хліба, грубка-красуня! -заблагала мачехина дочка.
- Згадай, що ти сказала мені, коли я попросила тебе розвести вогонь, - відповідала грубка.- Не тільки не дам тобі хліба, але навіть і близько не підпущу!
Та вона прогнала мачехину дочку ладь.
Пішла вона далі й незабаром побачила знайому пташку. Вона голосно співала, а із дзьоба її сипалися золоті зернятка - їх під деревом була вже ціла купа.
-Прошу тебе, золота пташка, дай мені небагато золота, я віднесу його матері!- попросила мачехина дочка.
Але пташка не дала їй ні зернятка.
Валандаючись від голоду, пішла мачехина дочка далі. Тим часом у дворі у них голосно запік півень.
-Кукареку! Вертається мачехина дочка, несе скриня із усякою поганню!
Мачуха вискочила на ґанок, стала проганяти півня.
-Щоб ти згорів у вогні - що ти говориш! Скажи краще, що вертається моя дочка із золотою ношею.
Утік півень подалі, а незабаром знову підійшов до ґанку й запік: - Кукареку! Вертається мачехина дочка, несе скриня із усякою поганню!
Та знову мачуха із прокльонами прогнала півня. Але через якийсь час він знову підбіг до ґанку й втретє проспівав свої слова. Не витримала мачуха - убила півня ціпком.
У цей час відчинилася хвіртка, і у двір увійшла мачехина дочка зі скринею у руках.
Вибігла мати їй назустріч, обрадувалася, коли побачила скриню.
Завела вона дочку у будинок, не терпілося їй довідатися, що вона принесла. Але колись мачуха веліла закрити двері, щоб ніхто не довідався про їхні багатства. Коли ж скриня відкрили, побачили у ньому хробаків, змій, ящірок. Вони згризли мачехину груди й сиділи у ній.
Зі скрині виповзла величезна змія - вона вжалила спочатку мачуху, потім її дочку, і вони відразу вмерли. Прагли вони погубити дівчинку-сиротку, а загинули самі.
А батько з дочкою зажили з тих пір щасливо.