У одному аулі жили три розумні брати; вели вони господарство нероздільне й завжди разом ходили на заробітки. У них був сірий кінь, на якому вони по черзі їздили на полювання. Одного разу трапилося, що середній брат, повернувшись із полювання, забув замкнути на замок стайню, у якій поставив коня. Ранком коня не виявилося. Очевидно, злодій скористався помилкою середнього брата. Але хто її украв? Почали три розумні брати розкидати розумом, не чи зможуть вони по здогадах визначити прикмети злодія.
- Знаєте що? - говорить старший брат.- Людей, яка украла у нас кінь, середнього росту й кирпатий.
- Ну, якщо він середнього росту й кирпатий, - сказав середній брат, - те й борода у нього руда!
- Якщо ж, - додав молодший, - він середнього росту, кирпатий і з рудою бородою, те й ока у нього сірі!
- Підемо шукати по цих прикметах! - сказав старший, на що вони усе дали згоду.
Відправилися шукати злодія три розумні брати й пішли, не розбираючи, першою дорогою. чи Довго, чи коротко вони йшли, але їм довелося йти по полю, засіяному просом, що вже дозріли.
- По цій дорозі, - говорить старший брат, - ішов верблюд, сліпий на одне око.
- Та кульгавий, - говорить другий.
- Та на ньому лежали два бурдюки: один з молоком, а іншої з медом, - говорить третій. Висловивши один одному свої зауваження, вони пішли далі. Назустріч їм іде людей, яка шукала верблюда, що втік у нього.
- Не чи бачили ви верблюда? - запитав він.
- Мабуть-Те не бачили, але його прикмети розповісти можемо.- Та отут вони почали навперебій один перед іншим описувати прикмети верблюда. Прикмети виявилися вірними.
- Ну, якщо так, - сказав погонич верблюда, - те не хто інший, як тільки ви його й погнали!
Вони стали відмовлятися й виправдовуватися тим, що прикмети визначили по здогадах, але нічого не допомогло! Погонич не повірив і потяг їх на суд і розправу у найближчий аул, власником якого був знатний хан.
Призвали братів до грізного хана, і він став їх допитувати, як усе це трапилося, Брати повторили сказане у своє виправдання.
- Так як же це ви могли по здогадах розповісти прикмети верблюда? - запитав хан, зацікавлений оповіданнями братів.
- Дуже просто, - відповів перший, - слід верблюжий завжди помітний, а що він був сліпий на одне око, те це легко можна було довідатися: верблюд ішов своєю дорогою й щипав просо тільки з одного боку - з тієї, де око було ціле.
- А що верблюд був кульгавий, - сказав другий брат, - те немає нічого легше,
Як про це догадатися: усяка тварина піднімає здоровішу ногу вище кульгавий, а кульгаву волочить за собою й чіпляється нею за землю; тому й слід іншої: він іде як би борозною.
-А що на верблюдові лежали два бурдюки - один з молоком, а іншої з медом, - сказав третій, - те й це можна було легко помітити: праворуч від дороги сиділи на просі мухи, які ласують молоком; стало бути, бурдюк з молоком висів праворуч; а що бурдюк з медом висів ліворуч, - це видне було з того, що лакомившиеся медом бджоли сиділи на просі з лівої сторони.
Хана вразила незвичайна догадливість братів. Тог-Так хан відправився у сад і повернувся звідти зі стислим приміцно кулаком., - Ну, угадайте тепер, що у моєму кулаку?
- Предмет цей досить твердий, - сказав перший.
- Та круглий, - додав другий.
-Ну, якщо він і твердий і круглий, - сказав третій, - те це - горіх! - Хаи розкрив руку, і у ній, дійсно, виявився горіх.
Це ще більш уразило хана, і йому захотілося ще яке про що розпитати розумних братів. Із цією метою він запросив їх переночувати у себе. Брати погодилися; їх відвели у кунацьку й принесли їм вечеряти. Повечерявши щільно,
Гості вляглися спати. Але хан, догадуючись, що вони, перш ніж заснути, стануть говорити про те, що бачили протягом дня, прийнявся їх підслухувати.
- Ох, та й смачна ж була у нашого хазяїна каша! - сказав старший.-Тільки вона віддавала мертвечиною.
- Та й баранина, - сказав другий, - була теж смачна, тільки від неї несло собачиной!
- Та й хан - те, видайся, добрий і не дурний, - сказав молодший, - але він виглядає простою людиною: мабуть, він простого звання! - Із цими словами гості заснули.
Зауваження молодшого із братів зачепило хана за живе. Не - довго думаючи він відправився до баби матері й запитав її, якого він походження.
- Звичайно, - відповідала бабуся, - ти гідний син твого батька.
- Говори правду, інакше я з тобою розправлюся по-своєму: велю знести тобі голову.
Тоді бабуся відкрила йому всю правду. Виявилося, що ханша і її рабиня народили у одну ніч: ханша народила дочку, а її рабиня сина; але тому що старий хан був останнім у своєму роді, те, бажаючи йому дати спадкоємця, ханша підмінила дітей: собі побрала хлопчика рабині й виховала його замість сина, а дочка віддала рабині. Таким чином, зауваження молодшого із братів, як ні важко воно було для хана, виявилося вірним. Тоді хан вирішився перевірити й два інших зауваження братів. Негайно він велів покликати до себе керуючого й запитати його, тому каша віддавала мертвечиною.
- Так, мабуть, того, що просо-те скосили на могилі вбитого торік людини!
Отже, сказане старшим братом було правдою. Залишалося ще перевірити
Слова другого із братів щодо баранини. Зараз же велів він призвати до себе пастуха.
-Що ж отут дивного, - сказав пастух, - у третьому році вовк зарізав усіх овець: залишилися тільки два баранчики, і вони загинули б, якби саме у цей час не ощенився собака; я й змушував сиріт-баранчиків її ссати. Баранчики вціліли, і ось від них і пішла вся череда.
Отже, хан довідався не тільки про своє походження, але й про деяких подробицях, що ставляться до його господарства.
Наступного дня, коли гості прокинулися, хан велів їх покликати до себе.
- Скажіть відверто, - сказав хан, - чого ви шукайте?
- У нас украли коня; прикмети-те злодія ми знаємо, але він нам не попадався на очі. Немає чи його у твоєму аулі?
Тоді хан велів зібрати схід, і брати зараз же довідалися того, кого шукали: середнього росту, кирпатий, рижебородий і із сірими очима. Хан наказав йому зараз же повернути кінь, що він і виконав. Злодія осяглося покарання, а брати одержали від хана багаті подарунки. Повернувшись додому, вони стали вести своє господарство як і раніше, випливаючи прислів'ю: один розум добре, а два краще.