Трапилося, відправилися людожери, пішли вони полювати; вони пішли далеко. Зустріли вони хлопчиків, пасших худоба, і овець і кіз. Був туман, вони забрали жирного барана й пішли з ним. Хлопчики не бачили їх. Людожери пішли з ним до свого будинку, вони прийшли у свій будинок. Там була дівчина, яку вони захопили раніше у одному селищі. Вона мала братів. - Коли людожери йшли, вони заборонили їй, говорячи: не жар м'ясо нашого барана. Тому що вони боялися інших людожерів, що ті прийдуть, зачувши захід м'яса, захоплять дівчину, коли не буде її власників. Вони пішли далеко. Трапилося опівдні, дівчина була голодна, вона зажарила м'ясо й з'їла його. Інші людожери зачули захід м'яса й сказали: Розум, розум! Звідки йде цей смачний захід? Вони зафиркали, зачувши смачний захід. Вони з'явилися туди, де була дівчина. Там, де вона перебувала, була більша скеля; ім'я тієї скелі було - скеля Тунжамбили, тому що усередині було житло; ще,
Говорять, та скеля відкривалася по слову власника; вона закривалася також власником, який говорив: відкрийся, вона відкривалася; який говорив: закрийся, вона закривалася. Тому що вона корилася йому одному. Коли власник перебував на полюванні, дівчина була усередині. Він закрив її там усередині, як свій видобуток. Він заборонив їй, він сказав, щоб вона не жарила м'ясо, тому що він боявся інших людожерів. Коли вона проголодалась, вона зажарила м'ясо й з'їла. - Коли інші людожери зачули його захід, вони сказали: розум, розум! Звідки йде цей смачний захід? - Вони понюхали у тому напрямку, звідки йшов захід, вони пішли туди й прийшли до скелі, ім'я тієї було Тунжамбили. - Один з них сказав: скеля Тунжамбили, відкрийся для мене, дай мені ввійти. дівчина, що перебував усередині, довідалася, що Це другие людожери, не її власник, і сказала: ладь! нехай забереться довговолосий людожер. Це не той власник місця. Він забрався, пішов і припік свій голос мотикою. - Він знову вернувся до скелі Тунжамбили; він з'явився й заговорив маленьким голосом, майже схожим на голос власника місця; сказав він: скеля Тунжамбили, відкрийся для мене, дай мені ввійти. - Вона відкрилася; він увійшов і з'їв м'ясо, про який говорилося. Коли дівчина його побачила, вона втратила сили. Сказав людожер: підемо, щоб я тебе не з'їв. Дівчина тремтіла від сабоного страху. Вона дала йому м'ясо, він їв і наївся. -Сказав він тій дівчині: залишайся тут, поки я не вернуся; я йду полювати. Він вийшов і пішов. Дівчина знала, що він прийде її з'їсти, і вийшла. Вона насипала кукурудзи у посудину й пішла.-З'явився людожер і сказав: скеля Тунжамбили, відкрийся для мене, дай мені ввійти. Була тиша; тому що дівчина пішла. Він знову повторив, говорячи те її саме. Було те ж. Людожер довідався, що дівчина вийшла. Він скликав багатьох і вони пішли за дівчиною. Вони прийшли на стежку й побачили кукурудзу; тому що людожери любили кукурудзу; вони стали збирати її. Це дівчина зробила йдучи, щоб, коли людожери будуть йти, вони знайшли кукурудзу, і зупинилися підбирати, щоб вона їх бачила; тому що дівчина знала, що вони будуть її переслідувати. Людожери переслідували її. Вони знайшли кукурудзу й підбирали її. - Вона побачила їх по пилу й сказала: ось вони самі. Вона кинула багато кукурудзи на земь і пішла, пішла швидко. Вони прийшли туди, де була розсипана кукурудза, збирали й затрималися; вона дуже швидко пішла. Знову вона побачила, що вони піднімають пил; вона знову зробила так само; вона кинула кукурудзу й швидко пішла. Вона побачила, що вони були близько; вона знову кинула залишки з посудини й пішла. Людожери утомилися й сіли додолу. Вона йшла й теж була стомлена. Побачила вона дуже високе дерево, велетня. Підійшла вона до нього, влізла на нього й села на пташиному місці. Піднявшись, людожери пішли; вона була дуже далеко. Вони прийшли до дерева, знову статут, вони сіли під ним відпочиваючи, говорячи, що вони будуть знову її переслідувати, коли вони відпочинуть. Трапилося, дівчина пустила сечу, вона спорожнилася на них зверху; почулося: кцо, кцо! - Злякавшись, людожери сказали: що це там? Вони глянули наверх і побачили дівчину сидячої на пташиному місці. Обрадувавшись, вони рубали дерево сокирами, тому що вони мали сокири: вони рубали його, одні перебували з однієї сторони дерева, інші перебували з іншої сторони. Коли дерево повинне було впасти, воно знову захиталося зі сторони убік і затихло, і вкоренилося у землі, воно стало так, як було перед цим. Знову вони рубали, одні з одного боку, інші з інший, деякі із двох сторін. Вони рубали його; коли дерево повинне було впасти, воно зробило знову так само й знову вкоренилося у землі, воно знову стало так, як було перед Цим. Знову вони знову рубали; коли воно повинне було впасти, воно сново вкоренилося у землі, воно знову стало так, як було перед цим. Брат дівчини у сні побачив уночі дівчинку, свою сестру, вона з'їдалася людожерами у одному місці, яке він знав. Ранком він вийшов зі своїми дуже більшими собаками й пішов полювати у те місце, яке він бачив у сні. Коли він полював, він побачив юрбу людожерів у підніжжя дерева, вони рубали, дерево. - Він пішов туди зі своїми більшими собаками; він прийшов туди й запитав: що ви отут рубаєте, приятелі мої? - Відповіли вони: іди, допоможи нам рубати, брат наш. Ось отут наша дичина, вона нагорі. Він подивився наверх і побачив, що це його сестра.49 Говорять і брат її заліз наверх; він побачив дуже прекрасну країну. Вони знайшли там дуже гарний будинок; той будинок був зелений, підлога його була витерта й країна та нагорі була дуже прекрасна, вони ходили по ній увесь час, оглядаючи її, тому що вони не бачили її раніше. Але землю вони бачили дуже далеко, не будучи у силах спуститися туди? тому що вони боялися людожерів, думаючи, вони бачили їхнім, що ходять по землі у пошуках їжі. Вони пішли у країну, що лежала перед ними. Вони знайшли й піймали худобин, великого вола; вони погнали його, вони пішли з ним удвох до будинку; вони прийшли й зарізали того вола, вони здерли шкіру й розстелили її на сонце; поки вона не висохнула, вони розпалили у будинку вогонь. Людожери зачули захід м'яса, що смачно пахне, вони подивилися туди-сюди, вони подивилися наверх і побачили будинок. - Сказад хлопчик: цей людожер схожий на того, який гнався за ними на землі. Сказала його сестра: піднімемо його сюди до нас, раз ти маєш спис, він побоїться нас є; тому що людожери бояться списи. - Запитав її брат: чому ми його піднімемо? - Сказала його сестра: я як і ти не знаю. - Сказав її брат: разрежем шкіру, поки вона ще сира, піднімемо його мотузкою зі шкіри. Він вийшов з будинку зі списом, він розрізав шкіру, поки її стало дуже багато, поки шкіра не прикінчила. Він побрав мотузку, скинув більшу частину вниз і сказад людожерові: вистачай цю мотузку, улазь по ній. - Сказав людожер: хау! мати моя! Я впаду, якщо полізу по мотузці, тому що вона маленька; вона порве.-Сказали вони: так немає; вона не порве; ми знаємо, що вона міцна. Улазь же. Людожер схопив мотузку й поліз. - Але коли він був на середині
Відстані до верху, вони обоє заговорили, сказав хлопчик: відпустимо його, він упаде вниз. - Сказала дівчина: піднімемо його, щоб він прийшов сюди до нас, ми його помучимо, тому що й нас вони мучили. - Сказав він: ми знову його піднімемо. - Погодилася його сестра. Її брат відпустив людожера, він упав униз і закричав: ой! батько мій! я вмираю! Ви сказали, що будете мене тримати мотузкою; ви ж мене відпустили, я розбив зад, я впав на нього. - Сказав її брат: так ні, людожер, ми випустили тебе не навмисно; мотузка вискочила, тепер ми кинули дуже міцну мотузку: вистачай її міцно. Та вірно, людожер схопив мотузку; він вліз, вони допомогли йому піднятися до них наверх, повели його у хатину й увійшли; вони сіли й зажарили м'ясо, три шматки. - Сказав її брат: м'ясо засмажене, будемо тепер їсти. - Та вони побрали м'ясо і їли його. Людожер дивився на них і пускав слинь. - Сказав її брат: кинь пускати слину. Я проткну тебе, раз ти пускаєш слину. Та вони сиділи, і кінчали м'ясо. Коли стемніло, вони лягли. Людожер лежав у вогнища, м'ясо було покладено поблизу виходу, самі вони лежали у верхній частині. Уночі людожер устав, підкрався, пішов і побрав шлунок бика, він схопив його пригорщу. Сестра прокинувшись сказала своєму братові: вставай, вставай! Отут хтось забрал м'ясо. - Запитав її брат: хто забрал м'ясо? - Відповіла його сестра: воно захоплене людожером. Та брат її відразу прокинувся, говорячи: поклади, поклади шлунка мого вола, хто тобі його дав? - Відповів людожер: ні, правда, владика: я думав, що він не твій, я думав ти його викинеш. - Сказав її брат: поклади негайно. Я можу тебе простромити. Та людожер поклав шлунка. Вони заснули. Розвидніло. Вони провели багато днів, едя м'ясо. Людожерові вони нічого не давали. Кістки вони кидали вниз; вони сторожили людожера, щоб він не підняв чого-небудь знизу. Та залишався людожер умираючим від голоду. Трапилося, уночі він умер. Вони спали, не бачачи його. Ранком вони встали й побачили, що він умер. Вони викинули його вниз. Сказала його сестра: підемо пошукаємо нашу сестру, раз наша мати говорила, є інша наша сестра, замужня. Пошукаємо її, поки її не дістанемо, поживемо з нею, раз умерли наш батько й наша мати й ми залишилися вдвох. - Запитав її брат: якщо ми спустимося - ай! ми не побачимо людожерів? - Відповіла його сестра: раз ми жили тут так довго, ти думаєш людожери ще там? - Сказав її брат: підемо ж, спустимося й підемо її шукати. Вони побрали мотузку, яка залишалася, якої вони піднімали людожера; вони вилучили її у воду й вона зробилася м'якої. Удень вони знайшли велику колоду, укопали його у землю, воно пішло дуже глибоко й прив'язали мотузку до тієї колоди; вони спускалися по мотузці поки не досяглися землі. Та вони залишили мотузку звисати з колоди. Вони пішли й пройшли по костях того людожера, який умер. Вони пройшли далі, пішли й шукали свою сестру; вони йшли, поки не вмер місяць, не побачивши сестри. Коли вийшов інший місяць, вони знайшли її. Вони прийшли й побачили свою сестру, але не знали, яким іменем її кличуть. - Вона сама їх побачила й покликала їх по іменам, сказала вона: це, здається, наші діти. - Вони відповіли. - Запитала вона: звідки ви йдете? Відповіли вони: довго ми були відділені від нашого батька й нашої матері. Але нас мучили людожери. Ми прийшли із прекрасної країни нагорі, там ми жили, не мучими нічим. Ми підняли одного людожера, ми мучали його, ми не давали йому їжі, він умер, ми його викинули; і ми спустилися знайти тебе. Ми радіємо знайшовши тебе. Жили вони втрьох прекрасно на тому місці.