Їхав єврей на підведенні з Махновки у Бердичів. У одному місці треба було піднятися у гору. Коня ніяк не могли здолати підйом. Бачить єврей: пасуться чиїсь коні, а хазяїна немає. Припріг він одного із цих коней, і вони поїхали. Їдуть вони й година, і два, і п'ять, а міста досі немає, хоча давним-давно повинні були приїхати. Проїздивши всю ніч, єврей на світанку побачив, що він усе ще у тієї гори. Отут він зрозумів, що це нечиста сила. Крикнув він: "Шма Исроел!" - і чужий кінь миттєво зник.
Коли єврей приїхав у Бердичів і розповів про происшедшем одному балаголе, той сказав, що нечиста сила навмисно прийняла вид коня, щоб випробувати, чи захоче він привласнити собі чужого коня чи ні.
- Де нечестива справа, там і нечиста сила - так сказав балагола.
За старих часів, коли про залізниці ще й спомину не було, поштові контори були великою рідкістю, Жив-був у одному містечку єврей, по заняттю своєму "ходок". Ходку, бувало, передавали, так нарочному, листа, посилки, гроші, а він доставляв їх у сусідні села, містечка, найближчі маєтки й околишні міста, за що одержував малу плату. Заробітки у нашого ходка були незначні, тому що він ходив пішки й виконував доручення повільно. Обтяжений же він був величезним сімейством: кучею дітей, малий мала менше, і тому не дивно, що був дуже бідний, але, як благочестивий єврей, терпляче зносив свою бідність. Інша справа, його дружина: вона, навпаки, увесь час скаржилася на бідність і нерідко дошкуляла свого чоловіка докорами - тому-де він не придумає засоби вибитися з убогості. На подібні приставання дружини бідний ходок, бувало, не заперечував, а тільки нижче опускав голову й важко зітхав. Одного разу, у ніч із суботи на неділю, коли від докорів дружини стало йому невміч, бідолашний ходок насунув шапку, підперезався поясом, побрав у руки свій нерозлучний ціпок і пішов безцільно бродити по вулицях містечка. Побродивши у такий спосіб якийсь час, він непомітно для самого себе опинився у глухому місці за околицею містечка, на веслуванні (греблі) за слободою. Місце це здавна слило нечистим. Спаси Господь потрапити туди вночі, а тим більше під час між Пейсахом і Швуес або у ніч із середи на четвер, або з
Суботи на неділю, коли, як відомо, нечиста сила частіше й більш охоче показується й смелее проказит. Притомившись, наш бідний ходок став оглядатися навколо - куди ж це він забрів? Але не встигнув він зміркувати, куди потрапив, як раптом побачив перед собою знайомого селянина-мірошника з панской садиби. Розговорившись із ходком і довідавшись про його крайню нужду, мірошник запропонував йому йти разом з ним і сказав:
- Шкода мені тебе, бідолаха, я тебе озолочу! Не смійся треба мною, я не п'яний, дарма що простий мужик, у мене багато золота - більше, чим у будь-якого пана. Ступай за мною й не пророни ні полслова, що б ти не побачив, а то погано буде.
- Ну, - думає єврей, - усяко буває на білому світлі, видне, Господь зглянувся наді ною й моїм малим дітлахом і послав мені цього мужика виручити мене у важкий час.
Ідуть вони година, ідуть іншої - нічого не мабуть, темень страшна. Раптом помітив єврей мерехтливий удалині вогник. Підійшли вони ближче; вогник усе яскравіше, яскравіше, нарешті здався величезний замок, увесь залитий вогнями.
- Ступай за мною й запам'ятовуй усе, що побачиш, - говорить мірошник і веде тремтячого всім тілом ходка у палац, не палац - чудо! Мармурові сходи, дзеркальні палати, шовк так оксамит колом, а золота й срібла так і валяється по підлозі тьма-тьмуща! Ідуть вони далі по незліченних кімнатах з однієї у іншу - скрізь багатство й розкіш, але ніде жодної душі. Нарешті привів мірошник єврея у саму далеку кімнату без усяких прикрас і меблів. Посередині кімнати коштує російська пекти, а на шестке сидить великий, жирний кіт, муркоче, мружить ока так умивається лапкою. Обернувся мірошник до ходка, пабоно подивився на нього й говорить:
- Прагнеш володіти всіма цими незліченними багатствами? Усе це буде твоє, якщо станеш служити цьому котові, як богу!
Єврей так і ойкнув: мірошник-те - чаклун, кіт - нечиста сила, а замок з усіма багатствами - диявольська мара! Зрозумів, це ходок так як закричить голосним голосом:
- Шма Исроел!
Глядь - нічого вже немає перед очима: ні палацу, ні мірошника, ні кота, немов усі вони крізь землю провалилися, а сам він коштує посередині гребли, загрузши по коліно у топкого бруду. З молитвою на вустах, тремтячи всім тілом, вибрався він із труднощами із бруду й побіг без оглядки до містечка. Добіг до своєї хати, у самих дверей розтягся шаром. Від страху схопив ходок сабону гарячку й ледве було не помер. Але доля зглянулася над ним і його малими дітьми: він незабаром поправився й знову прийнявся за свою звичайну справу. Ходок цей дожив до глибокої старості, удостоївшись побачити праправнуків своїх.