Колись адже не було залізниць, і люди їздили на підведеннях. Ось один єврей одного разу поїхав до цадика. Справа була у п'ятницю, він поспішав і, як на зло, заблудився. Їде-Їде, раптом бачить світло, під'їхав ближче, бачить - забір, ворота, він і у'їхав прямо у ворота, а у дворі коштують два євреї. Запитує він їх, чи можна йому залишитися тут на суботу. Відповідають йому: так, але до нас, якщо заїжджають, то назад не виїжджають. Отут зрозумів єврей, що потрапив до розбійників, і став просити відпустити його, пошкодувати його, але ті у відповідь одне: від нас виходу нікому немає. Тоді єврей став плакати, пропонувати гроші, а ті відповідають: ми грошей не беремо - ми беремо душу. Отут єврей став ще пущі благати, просити. Коли один з розбійників говорить:
- Знаєш що, запитаємо у нашої матері, як вона скаже, так і зробимо. Зайшли у будинок. А у будинку всі по-суботньому: на столі біла скатертина, дві свічі. Підійшли до кімнати матері - вона замкнена, але через замкову щілину гість бачить, що коштує жінка, читає Шмойноесре. Помолилася, відкрили двері й вийшли до них. Отут син-розбійник розповів їй про прохання гостюючи відпустити його
Знадвору.
- Про це не може бути й мовлення, - відповідає мати. - Сто й одне - усе одне. У мого сина легка рука й дуже гострий ніж, - ви навіть не відчуєте.
Тоді гість ще більше став її просити, а вона своє:
- Відпустити вас ми не можемо. Ми хіба розбійники? Хіба ми виходимо на більшу дорогу й вистачаємо людей? Ми вбиваємо тільки тих, кого Бог нам посилає. Сто й одне - усе одне. Я благочестива, і я виконую волю Божью - кого Малхамовес не може вмертвити, того Господь Бог, так буде благословенне Його ім'я, посилає до нас. Ви тільки не тривожтеся, виберіть собі будь-яке ліжко, - а вуж решта зробить мій син, у нього легка рука й гострий ніж,
Ви навіть не відчуєте.
А він усе просить, щоб його відпустили: так, мол, і так, залишив будинку дружину, дітей, господарство. Розбійниця у відповідь:
- Не говорите дурощів. Діти будуть жити без вас, господарство будуть вести без вас. Сто й одне - усе одне.
Коротше кажучи, бачить єврей: нічого не виходить, і став просити, щоб хоч відклали його смерть до завтра. А розбійниця говорив
- Ні, до завтра не вийде. У суботу ми не вбиваємо.
- Тоді нехай буде у неділю або у суботу ввечері, - просить гість.
Мати розбійників подумала й розв'язала:
- Добре, нехай буде у суботу ввечері.
Ну, переночував єврей цю ніч у розбійників. Ранком вийшов у двір і бачить за будинком купу людських костей, відрубаних голів, рук, ніг - ледве у непритомність не впав. Іде далі й бачить: стежка. Була не була, думає, треба бігти! Не втечеш - увечері заріжуть, а втечеш і піймають - однаково заріжуть. Коротше кажучи, пустився єврей бігти по стежці й біг, поки не вибрався у поле. А там мужики косили жито. Він і запитує, як йому потрапити у містечко. Вони докладно пояснили, що треба, мол, іти до річки, а через річку вплав. Підійшов єврей до річки, раптом чує за спиною лемент: "Не ходи! Не ходи!", дивиться - біжить до нього якась людина. Він злякався: не із чи тих учорашніх розбійників? Ні, біжить мужик. Підбіг і говорить:
- Тут не пливи, тут втопити можна. Іди геть там - там убрід перейдеш.
Єврей так і зробив, перейшов річку вбрід і потрапив у містечко.