Хлопчик Бебеле

Колись жили старий з бабою. Жили вони багато років, а дітей у них не було, і вони дуже горювали про це. Раз старий пішов на роботу, а баба залишилася будинку готовити обід. Стала вона перебирати для супу квасоля, побрала одну фасолинку й говорить: - Ах, якби у нас був синок, хоч такий маленький, як ця фасолинка! Не встигнула баба сказати це, як у фасолинки зараз же виросли ноги, руки, голова, і вона сказала тоненьким голосом: - Я хлопчик Бебеле - фасолинка й буду твоїм синком! Обрадувалася баба, зшила хлопчикові Бебеле самі маленькі штанці й саму маленьку рубашечку, які тільки можна собі представити. Потім вона зварила у наперстку кашу й нагодувала Бебеле. Після цього вона стала кудись збиратися. - Куди ти, матінка, збираєшся?-запитав хлопчик Бебеле. Баба відповіла: - Я збираюся нести сніданок твоєму батькові у майстерню. - Я сам віднесу йому сніданок!-сказав Бебеле. - Але як же ти понесеш, синок? Адже ти такий маленький! - Нічого, віднесу! Тільки скажи, куди треба йти. Баба розповіла, як пройти до майстерні, потім поклала на блюдце шматок риби, зав'язала його у хустку й дала Бебеле. Він побрав вузлик і побіг. По дорозі він побачив старого жебрака. Жебрак смутно сидів на великому камені. Бебеле підійшов до нього й запитав: - Тому ти такий невеселий, дідусь? - Ах, хлопчик Бебеле, - сказав жебрак, - я із учорашнього дня нічого не їв, я дуже голодний!.. Тоді Бебеле подав йому вузлик і сказав: - Їж цю рибу! Це дуже смачна риба. Старий жебрак з'їв усю рибу й залишив тільки одні кісточки. Після цього Бебеле побіг додому, щоб побрати ще риби й віднести батькові. Біжить він, а назустріч йому йдуть семеро злодіїв. Вони побачили Бебеле й дуже обрадувалися. Самий старший злодій нагнувся, побрав його двома пальцями, посадив на долоню й сказав: - Еге! Цей хлопчик допоможе нам красти. Він такий маленький, що пролізе у будь-яку щілинку! Ти прагнеш із нами красти? Бебеле розв'язав, що сперечатися зі злодіями не можна, і тому сказав "так", хоча красти він зовсім і не збирався. Тоді злодій посадив його у кишеню, і вони пішли далі. Бебеле висунув голову з кишені злодія й усе дивився, куди вони йдуть. Коли злодії проходили зовсім близько від якоїсь стіни, Бебеле вистрибнув з. кишені й прошмигнув у щілинку, так що злодії навіть і не помітили цього. Бебеле думав, що він уже урятувався, але не отут-те було: він став вибиратися із щілинки, став дертися й потрапив прямо у годівницю з нарізаним буряком. Більша руда корова їла цей буряк. Разом зі шматком буряка вона проковтнула й хлопчика Бебеле, і він опинився у коров'ячому череві. Отут у хлів прийшла робітниця й села доїти корову. Раптом вона почува лемент: - Ах ти, негідниця, ах ти, погана! Це Бебеле лаяв корову за те, що вона проковтнула його. Але робітниця не зрозуміла - вона думала, що це лається корова. Робітниця злякалася, упустила дійницю й утекла із хліва. Прибігла вона до господарки й сказала: - Корова не велить себе доїти. Корова голосно кричить і лається! Господарка сказала: - Ось я сама подою корову! Мене - Те, свою господарку, вона вуж не насмілиться лаяти! Але тільки вона села доїти корову, як пролунав сердитий лемент: - Ах ти, негідниця, ах ти, погана! Перегоди! Ось я тобі задам! Господарка теж злякалася й утекла із хліва. Покликала вона свого чоловіка й веліла йому сходити у хлів. - Тобі-Те корова не посміє грубіянити!-сказала вона. Але корова вилаяла й хазяїна. Він вибіг із хліва й сказав: - Це дуже зухвала корова! Її неодмінно потрібно зарізати! Та руду корову зарізали. М'ясо поклали у льодовик, а тельбух віднесли далеко й викинули. Саме повз це місце проходив старий жебрак. Він побачив коров'ячий тельбух і сказав: - У мене немає грошей на м'ясо, поберу цей тельбух, зварю - і у мене буде смачний обід! Він побрав тельбух, поклав її у мішок, перекинув мішок через плече й пішов додому. А треба сказати, що у Бебеле була маленька шабля, він зробив її з уламка старої голки. Ось цією шаблею він і став колоти жебрака у плече. Не думайте, що він праг зробити боляче старому: він тільки праг нагадати про себе. Жебрак перекинув мішок на інше плече. Але хлопчик Бебеле знову вколов його. Тоді жебрак розв'язав подивитися, що це його коле. Він розрізав тельбух і побачив Бебеле. А Бебеле тільки цього й треба було: він вискочив і встав перед жебраком. Жебрак довідався його й дуже здивувався. - Те-Те-Те...- сказав він.- На світі усе буває! Ось ми й знову зустрілися! Але що мені з тобою робити, хлопчик Бебеле?.. - Віднеси мене додому! - сказав Бебеле. Та жебрак відніс його додому, до старого й бабі. Старий і баба дуже обрадувалися. Вони посадили жебрака за стіл і досита нагодували його. Та всі були раді, що усе скінчилося так благополучно.