Жив-Був у місті Амстердамі цар, знав він безліч різних мов, і серед них - наша свята мова, єврейський лошнкойдеш. Раз розв'язав цар з'їздити викупатися на ріку, а дорога до ріки йшла через Єврейське Гетто (так у них у Амстердамі називалася вулиця, на якій дозволялось жити євреям). Ось їде цар і бачить: сидить у маленькому домішці меламед і вчить із дітьми такий вірш: "Пригинає гордих до землі, лагідних піднімає до висот", інакше кажучи: "Бог згинає більших людей до землі й піднімає принижених до небес". Вилазить отут цар з карети, заходить до меламеду у хейдер і запитує, що, мов, ці слова значать. Відповідає йому меламед:
- Це значить, що Бог може зробити царя злиденним, а жебрака - Царем. Страшно розгнівався цар на єврея й сказав йому так:
- Доведи мені це на мені самому, і я тебе нагороджу, а не зумієш - накажу відрубати тобі голову.
Відповідає меламед, що зуміє довести, якщо погодиться цар не вертатися додому п'ять днів, а не зуміє - нехай робить із ним, що побажає. Пообіцяв цар, що з ріки не поїде додому, і заприсягся у тому меламеду. А був той меламед одним із тридцяти шести таємних праведників, ламедвовников, без яких і мир би не встояв: сіл він на своє місце й створив молитву. А цар поїхав собі далі своєю дорогою. Приїхав цар на ріку, роздягнувся, віддав одяг лакеєві й пірнув у воду. З'явився отут шейд, обернувся царем, зринув з води й кричить слузі, щоб той ніс йому скоріше царський одяг Подав слуга одяг, надяг її шейд і виїхав у палац. А теперішній цар купається собі у ріці й знати нічого не знає. Накупавшись, виліз цар на берег і прийнявся кликати слугу, так тільки, як говориться, що ні виголошує, ні внемлющего - інакше кажучи, "ні слуху, ні духу". Став цар кричати, ще голосніше прийнявся бігати, шукати свій одяг і карету, так так нічого й не знайшов. Добрих дві години пробігав цар нагишом, поки не змерзнув і не відправився у чому мати народила до себе у палац.
Дивують селяни: іде по вулиці людей шарпаком і кричить що він цар. Найшовся один, що навіть прийнявся було стібати його батогом по голому тілу, але отут за царя заступився один старий, дав йому стару сорочку й сувою, щоб тому було чому прикритися. Прийшов цар у свою резиденцію, але солдати, що стерегли її, прогнали царя: не велено, говорять, пускати жебраків у резиденцію.
Так став цар жебраком. Захотів він знайти нічліг, довелося йому відправитися туди, де ночують злиденні. На другий день пішов цар з іншими бідолахами ладь із міста збирати милостиня. Жалують селяни нового жебрака, тому що особа у нього, як у шляхетного, так тільки ніхто йому не вірить, що він цар - усякий знає, що цар сидить на своєму місці, у палаці. Помалу звик цар до свого нового життя й став бродити з компанією жебраків з міста у місто. Одного разу потрапив він знову у той місто, де була царська резиденція, виявився на тій вуличці, що вела до ріки. Раптом чує цар: учить меламед з дітьми той же самий вірш: "Пригинає гордих до землі, лагідних піднімає до висот" - і тлумачить його так: "Бог може зробити царя злиденним, а жебрака -Царем". Кинувся цар у хейдер до меламеду, упав йому у ноги, став просити-благати, щоб вибачив його меламед, за те, що він насмешничал над ним, щоб допоміг йому знову стати царем. Пообіцяв меламед допомогти цареві. Насамперед постриг він пануючи, помив його, замовив для нього у кравця новий одяг, який покладений цареві, і велів піти у монастир куди цар їздить слухати службу, а там зробити так: як побачить він, що під'їхала царська карета й самозваний цар зайшов у монастир, нехай кличе скоріше свої кучері по імені, а як під'їде до нього карета, відразу спокійно у неї сідає. Зробив цар усі, як сказав йому меламед: пішов назавтра у монастир, дочекався, коли під'їхав самозваний цар, і тільки прочитали першу молитву, покликав по імені своїх кучерів. Підкотили кучері до царя, сіл цар у карету як ні у чому не бувало й поїхав до себе додому, так що ніхто нічого не помітив. Наказав цар покликати меламеда у свою резиденцію, подякував йому за допомогу й нагородив по-царському. Та з тих пір був той цар милостивий до Ізраїлю до кінця своїх днів.