Жили два купці-компаньйони. Одного кликали Елю. Це був парубок з гарною чорною борідкою. Іншого кликали Рувим. Цей був старше, із проседью у голові, собі на розумі. Поїхали вони одного разу за товаром до одній поміщиці, з якої вже багато років вели справи, не знаючи про те, що вона відьма. Закупили у неї багато товару: і овчини, і вовна, і грибів сушених і всякого іншого добра. Розплатилися, упакували товар і зазбиралися у дорогу назад. Пішов Рувим наймати підводу, а Елю з товаром залишився у поміщиці-відьми у будинку. А поміщиці, літній пані, що овдовіла багато років тому, уже давно сподобався молодий красень Елю. Скористалася вона тим, що залишилися вони вдвох, і стала його спокушати, але Елю не піддавався спокусі. Тоді вона розв'язала спокусити його своїми гарними платтями. Надягла чорне шовкове плаття із глибоким вирізом на груди й спині. Потім переодяглася - накинула на оголене тіло прозоре плаття у рожевих мереживах, потім - плаття у золотій лусці, потім вийшла вся у перлах. Щораз вона пестила його, цілувала й умовляла, точно вугіллям палила. Мерзнув було Елю, ледве не поступився чарам прекрасної пані, але переміг себе й устояв. А відьма усе домагається свого. Обіймає вона Елю, відкриває скриньку й, відрахувавши половину грошей, отриману недавно від двох компаньйонів, суне їх йому у кишеню. Знову вийшла пані й повернулася оголеної, тільки вуаль накинута. Притягла Елю до себе, шепотить пекуче слова любові й обіцянки. Отут Елю не встояв... Воля його була зломлена, зрадився він его жінці-відьмі, що скорила. Через годину обоє компаньйона верталися додому. Рувим був дуже задоволений доконаною угодою: бовтав, жартував, сміявся й не відразу помітив, що його компаньйон і слова не проронить, сидить у сумі, вперил ока у одну крапку й чи те чує, чи то не чує свого веселого супутника. Нарешті помітив це Рувим, пристав до Елі, розкажи так розкажи, що трапилося. Мовчить Елю. Зрозумів Рувим, що справа серйозна, став ще наполегливіше. Зрештою зізнався Елю приятелеві:
- Рувим! Я повинен зізнатися тобі у великому гріху, який зробив сьогодні. Ти зробив гріх? Повно тобі. Ми адже сьогодні майже не розлучалися, - сказав Рувим.
- Та проте я встигнув зробити тяжкий гріх, заборонений сьомий заповіддю - "не прелюбодействуй", - сумно сказав Елю й розповів компаньйонові про усе, що трапилося з ним, коли той пішов наймати підведенню. Рувим спочатку не повірив, став жартувати над приятелем і, тільки коли той вийняв з кишені гроші, що становили рівно половину того, що було сплачено поміщиці за куплений товар, переконався, що Елю говорить правду, але замість того, щоб журитися про гріхопадіння компаньйона, позаздрив йому. Став він глузувати з Елів, говорити, що був би не ладь виявитися на
Його місці. Бачачи, що Елю як і раніше похмурий, Рувим сказав йому так:
- Знаєш що? Я згодний побрати твій гріх на свою душу у обмін на гроші, які тобі повернула поміщиця. Беру гріх на себе з усіма наслідками!
- Згодний! - сказав Елю. Він віддав Рувиму гроші, і у знак твердження угоди обоє компаньйона скріпили її врочистим рукостисканням.
Через рік Рувим умер. Незабаром Елі приснився покійний компаньйон: говорить, що потрапив у пекло за гріх, доконаний Елів, вимагає розірвання угоди. Пройшло два дні, і знову приснився Елі його компаньйон, знову став вимагати розірвання угоди. Після того Рувим став тривожити свого колишнього
Компаньйона щоночі. Довелося Елі звернутися до рабина.
Рабин покликав двох дане, зібралися вони у синагозі, де у куті спорудили фіранку для покійного, і суд приступився до розбору позову живого й мертвого. Розповів Елю, як усе відбулося, як Рувим умовив його продати йому гріх, як одержав за це гроші. Тоді рабин звернувся убік фіранки й запитав:
- Ти, хто називався колись Рувим! чи Підтверджуєш ти те, що говорить твій колишній компаньйон? Якщо так, то що ти можеш до цього додати?
- Так, підтверджую! - пролунав через фіранку голос Рувима. - Але я не знав, що буду за це покараний.
- Ти був купцем, - сказав рабин, - скажи: ти відкупив цей гріх у свого компаньйона? Ти одержав за нього гроші?
- Так, купив і гроші одержав.
- Ну, а раз так, - сказав рабин, - гроші одержав - виходить, пропало! Та у цей момент через фіранку пролунав страшний лемент: " А-А-А!!!"
З тих пір Рувим перестав снитися Елі.