Давно-давно жили старий з бабою. Ось якось ранком стали вони будинок підмітати. Баба світлицю підмітає, а старий кухню. Знайшов у куті горошину й радіє:
Баба, а баба, Я горошину знайшов. Якщо у поле посадити, Великий виросте горох, Якщо у ступці стовкти, Буде смачне борошно.
Став старий радитися зі своєю бабою, як отут бути, горошинка й прослизни у нього між пальців. Упала на земляну підлогу й покотилася. Котилася, котилася й потрапила у мишачу, норку.
- Стій, стій, тримай! Ось горі, ось лихо! У які віка горошинку знайшов, круглу, солодку, а вона від мене покотила. Баба, неси сокиру!
Шумить дід, із себе виходить. Принесла баба сокира. Розкопав старий сокирою прохід ширше й поліз у мишачу норку. Ліз, ліз і опинився під землею. Пішов він уперед, голосно розспівуючи:
Покотила від мене Коти-Коти-Горошинка. Хто горошинку бачив? Хто горошинку знайшов?
Раптом бачить він: коштує у самої дороги кам'яний Дзидзо-Сама.
- Не чи бачив ти, Дзидзо-Сама, моєї горошинки? - запитує старий.
- Мабуть-Те бачив, але ось лихо, підняв я її із землі, зварив і з'їв, - відповідає Дзидзо-Сама.
- Га-Га, ось воно як! Ну, тоді не про що й тлумачити. З'їв, і на здоров'я. Піду до себе додому.
Зібрався старий іти додому ні із чим. Дзидзо-Сама пошкодував його:
- Дідусь, дідусь, почекай небагато. Не відпущу тебе голіруч.
- Що ж ти для мене можеш зробити, Дзидзо-Сама?
- Я дам тобі добра рада. Ступай далі по цій дорозі, побачиш червоні сивій, це мишачий будиночок. Миші зараз до весілля готуються, рис у ступці товчуть. Ти їм підсоби. Потім іди далі. Побачиш чорні седзи, це лігвище чортів. Будуть чорти у кості відіграти. Крикни півнем три рази, чорти втечуть, а тобі всі їх гроші дістануться.
- Ось спасибі тобі за науку, - сказав старий і пішов далі, усі вниз і вниз. Раптом побачив він червоні седзи.
- Агов, хазяї! чи Є хто будинку? - крикнув старий:
Визирнула отут мишка-наречена у весільному вбранні, запитує:
- Ти навіщо до нас, дідусь, подарував?
- Чув я, що у вас весілля, ось і прийшов вам підсобити рис у ступці товкти.
- А, ось це добре! Нам саме помічник потрібний. Підсоби нам, дідусь, скоріше.- Та запросила старого у будинок.
А у будинку всі так красиво прибране! У першій кімнаті коштують червоні лаковані чашки на червоних лакованих столиках і бронзові жаровні. У другій кімнаті шовкові халати розвішані. Стільки їх, що й не порахувати! А у третій кімнаті багато мишей. Товчуть вони у ступці чисте золото — звяк-звяк-звяк, приспівуючи:
Маточкою користі, користі, Так і танцює він у руках! А почую мяу-мяу, Усіх проворнішей утечу. Просо я користі, користі, А утомлюся — не лихо! Аби тільки мені наречений дістався З багатих засіків.
Побрав старий маточка й почала товкти, так так моторно й спритно! Обрадувалися миші й подарували йому два халати із червоного шовку.
Побрав старий подарунки, подякував мишам і пішов далі по крутому схилу, у самий глиб підземного Царства. Раптом побачив він чорні седзи, а через них стукіт і бренчанье доноситься. Це чорти у кості відіграють. Забрався старий на крокви у стайні, щоб його не примітили. Коли настала глибока ніч, побрав він віялку й давай нею ляскати. Підняв страшний шум, а потім як закричить півнем: « кекеро - про».
Чорти загаласували:
- Ого, так уже, ніяк, перші півні проспівали! Почекав дід небагато, а потім знову давай ляскати віялкою й кричати: « кекеро - про».
- Ось уже й другі півні, - стривожилися чорти.
А дід ще більше зашумів, ще голосніше закричав: « кекеро - про, кекеро - про!»
Переполошилися чорти вкрай:
- Ось і треті півні! Зазівалися ми" за грою.
Покидали вони гроші — і врозсип. А дід потихеньку спустився вниз, забрал усі гроші — і скоріше додому.
Те-Те радості було!
Скинули, старий з бабою свій худий одяг із плечей і нарядилися у нові халати, а потім стали золото й срібло міркою міряти, так що дзенькіт колом пішов.
Почула баба сусідка, і побрало її цікавість. Заглянула вона у двері:
- чи Вдома хазяї? Дозвольте вогника зайняти.
Подивилася й ойкнула:
- Ой, очам не вірю! Звідки раптом таке багатство?!
Став старий їй усе один по одному розповідати:
- Так, мол, і так. Добув я й червоні халати, і грошей цілу купу. Піди-но сюди, сусідка, подивися!
- Ах, заздрість бере! - говорить сусідка.- Привалить же людям щастя! Побіжу-но я скоріше додому, пошлю у мишачу норку свого старого.
Побігла вона із усіх ніг додому — і давай у кімнатах підмітати, а чоловікові веліла у кухні підмести. Але як він не намагався, а горошини не знайшов.
- Баба, а баба, - говорить сусід дружині, - мабуть побери горошину з мішка.
Принесла баба горошину. Кинув її старий у мишачу норку, розкопав собі сокирою прохід і потрапив під землю. Пройшов небагато — і вірно! Як йому й говорили, коштує у дороги кам'яний Дзидзо-Сама. Запитує старий у нього:
- Не чи бачив ти моєї горошинки? Вона сюди покотилася.
- Мабуть-Те бачив, тільки ось лихо! Підняв я її із землі й з'їв.
- Що ти говориш таке, негідний Дзидзо! -.скинувся на нього жадібний старий.- Так як ти змів з'їсти чужу горошину! Подумати тільки, цілу горошину. Увів мене у такий збиток! Та як тепер із мною разочтешься! Зараз же подавай мені замість купу шовкових халатів і гору грошей.
Насупився Дзидзо-Сама, але повторив і йому свої колишні ради.
Пішов жадібний старий далі, розспівуючи пісню:
Утекла від мене Коти-Коти-Горошинка. Хто горошинку украв, Гору золота віддай.
Раптом побачив він червоні седзи. А у глибині будинку чується: звяк-звяк-звяк. Це миші товчуть у ступці золото, приспівуючи:.
Маточкою користі, користі. Так і танцює він у руках! А почую мяу-мяу Всіх проворнішей утечу.
Зайшов жадібний старий у мишачий будинок, а скарбів там і не порахувати: усюди червоні халати розвішані, червоні лаковані чашки на червоних столиках коштують, гроші купою навалені. Розгорілися у старого ока. « Як би так зробити, думає, щоб усе це багатство мені одному дісталося. Але ж справа-те простої — коштує тільки кішкою занявкати».
Крикнув він у весь голос: « Мя-Агов! Мя-Агов!» Відразу згасли вогні у мишачому будиночку. Колом стало темно, усе пропало з очей. Ні будиночка, ні мишей.
Шарить навколо руками жадібний старий, як сліпий. Абияк відшукав дорогу, пішов далі навпомацки. Ішов, ішов, раптом спереду блиснув вогник, з'явилися перед ним чорні седзи, за ними у будинку щось стукає-бриньчить. Заглянув дід у щілинку, бачить: чорти у кості відіграють. Гроші перед ними купами насипані.
«Правду мені сказав цей кам'яний стовп», - думає жадібний старий. Та потихеньку, щоб чорти не примітили, забрався на крокви стайні, але похапцем не занадто надійно там примостився.
Настала північ. «Тепер саме час!» — думає жадібний старий. Побрав віялку й давай ляскати. А потім як крикне у весь голос:
- Га-А, перші півні! Чортів острах побрав.
- Що там? Що таке?
Подумав старий: « Справа-Те на лад іде!» — і закричав ще голосніше колишнього:
- Га-А, другі півні!
Ще сабоніше всполошились чорти, залопотали:
- Агов, чуєте! Знову!
А жадібний старий зовсім розходився. «Треба, думає, гарненько їх дошкулити, щоб дали стрекача!» Як гаркне:
- Га-А! Треті півні! Чорти дивуються:
- Чуєте! Чий це голос?
- Ось і минулу ніч кричав хтось півнем, так усі наші грошики й подтибрил.
- Мало йому! Знову прийшов.
- Бийте його, б'єте!
Злякався жадібний старий, зірвався зі стельової балки, ось-ось упаде у саму гущавину чортів, але зачепився носом за цвях і завис, бовтаючи ногами. Хоч і страшно йому, а мимоволі самого сміх пробрав: « Хе-Хе!» Ще більше розлютилися чорти.
- Тримаєте старикашку!
- Так це ти наші грошики стягнув!
Та давай його бити. Побили, искровенили всього, не пам'ятав старий, як і вирвався. Виліз він з мишачої норки, плаче у голос.
А баба радіє:
- Чоловік-Те мій у червоному халаті йде, вазі лие пісні співає. Не прагну більше ходити у лахмітті!
Зірвала вона із себе своє рване плаття й кинула у вогонь. На тому й казці кінець.
Бажаю щастя, бажаю щастя!