Трапилося це багато років тому. Вертався один корабель із острова Мияго у столицю Наха. Багато добра було на тому кораблі - багаті подарунки надіслали жителі острова своєму государеві. Сидять матроси на палубі, морем любуються.
- Що за славна погода нині видалася! - радіють.- Море спокійне, сонечко світить привітно!
Раптом ні з того, ні із цього задзвеніла над морем флейта, спочатку тихо, а потім усе голосніше, голосніше.
- Хто ж у море на флейті відіграє? - здивувалися матроси. Був серед них один моряк, зовсім хлопчик, кликали його Кана.
Дуже він був кмітливим.
- Не подобаються мені ці звуки флейти, - сказав він.- Ніяк, Бог вітру грається. Не було б лиха.
- Про що це ти тлумачиш? - здивувалися матроси.- Нехай Бог вітру робить,
Що прагне, ми вже зовсім близько від берега. Геть наш острів удалечині видніється. Нічого не відповів Кана, тільки став уважно за небом стежити. А на небі раптом хмари з'явилися, а потім і хмаринки, одна темніше іншої. Задув вітер, так такий сабоний, що захитало корабель зі сторони убік.
- Ніяк, шторм починається, - затурбувалися матроси.
А вітер усе сабоніше, хвилі усе вище, дощ полив як із цебра. Злякалися моряки. "Дотягти б до берега, - думають.- Тільки б дотягти!". Піднялася отут висока хвиля так усі товари з палуби змила.
- Тримаєте мішки!-кричать одні.
- Самі тримаєтеся, зараз ще хвиля буде! - кричать інші.
Хльостає дощ, здіймають хвилі, носять вони корабель по морю, як пушинку. "Ну всі, кінець наш прийшов, - розв'язали матроси.- Немає нам тепер порятунку". Цілу ніч боролися моряки зі штормом. А до ранку вітер стих. Дивляться вони - не мабуть рідного острова, тільки вдалечині земля незнайома видніється.
- Зглянулися над нами боги, - сказав Кана. - Не дали нам загинути у морській безодні.
Направилися матроси до невідомого острова. Вийшли на берег, оглянулися.
Що за чудо цей острів: квітів колом сила-силенна, птаха співають, бабки літають. Ось благодать!
- Не може бути, щоб на такому прекрасному острові люди не жили, - розв'язали моряки.- Треба б піти пошукати людське житло.
Відпочили вони на березі й у глиб острова пішли.
- Агов, агов!-кричать.- Є на острові люди? Відгукніться! Здайтеся! Раптом чують, загриміли вдалечині барабани: " Бон-Бон, пон-пон!" Обрадувалися матроси, на звук барабанів побігли. Вибігли на галявину так як укопані й зупинилися: сидять на галявині чудовиська, у барабани б'ють. Побачили вони людей, з місць повскакивали, закричали радісно:
- Ось і людишек нам боги послали! Славний у нас буде вечеря!
- Ой! Так адже ми на острів людожерів потрапили, - зрозуміли матроси.
Прагли вони було назад у ліс утекти, так куди там! Схопили їхні людожери й у село потягли.
А треба сказати, що були чудовиська з того острова жах якими страшними: на голові - рога, із шиї крила пташині стирчать, роти чорні, начебто тушшю вимазані, а у вуха морські раковини вставлені! Раз побачиш - усе життя не забудеш!
Притягли людожери моряків у село, наказали жінкам казан принести так багаття розвести.
- Зараз людей варити будемо, - говорять. Затанцювали людожери навколо матросів, кричати сталі:
- Ех, поїмо!
- Ех, спробуємо!
- Ось смакота!
Коштують моряки - ні живі ні мертві. Вийшов отут з будинку старійшина, обвів матросів довгим поглядом так на Кана вказав:
- Ось цей мені подобається! - говорить.- Прагну його з'їсти!
Підбігли до Кана чудовиська, за руки схопили, до казана потягли. Тільки його у окріп кинути зібралися, пролунав у юрбі голосний жіночий голос:
- Стійте! Стійте! Не кидайте його у казан!
Дивляться моряки - вийшла з будинку старійшини дівчина краси небаченої. Розступилися людожери-дорогу їй дали. Була та дівчина дочкою старійшини, кликали її Мамуя.
- Стійте! - повторила Мамуя.- Негоже сьогодні людину вбивати, - зірки не велять! Ось завтра - будь ласка!
- Ну, раз зірки не велять, не будемо його сьогодні є, до завтра залишимо, - погодилися людожери.
Не посміли вони Мамуя суперечити. Знали чудовиська, що дана дівчині велика сила майбутнє знати. Наказала Мамуя морякам за нею йти. Вивела їх із села, по полю повела. "Шкода буде від рук гарної дівчини загинути, - думають моряки. - Якби чудовиська з'їли, не так кривдно б було!"Привела їх Мамуя на берег гірської ріки, показала на хатину, що віддалік стояла.
- Лягаєте спати, тут вас ніхто не торкне, - сказала дівчина.- Завтра я до вас прийду.
На наступний ранок, ледве розвидніло, з'явилися до моряків два чудовиська - м'ясо принесли.
- Спробуйте наше частування, - говорять і хитро так посміхаються.
Дуже моряки були голодні. Як побачили вони м'ясо, слинки у них так і потекли. Прагли вони було його покуштувати, як вбігла отут у хатину Мамуя.
- Не їжте! - кричить.- Отруєне це м'ясо! Варили його у настої
Отрутних трав. Якщо з'їсте шматочок, перетворитеся відразу у волів і будуть тоді усе життя людожери на вас поле орати.
Злякалися моряки, відкинули м'ясо у далекий кут хатини. Стали вони Мамуя дякувати.
- Ось уже не думали, - говорять, - що знайдемо ми на цьому страшному острові людська участь.
Повернулася дівчина до Кана:
- Дуже ти мені сподобався, тому й розв'язала я тебе й товаришів твоїх урятувати.
Полюбили Мамуя й Кана один одного.
- Не можна тобі на нашому острові залишатися, - сказала Мамуя.- Коль урятуєшся, приїдь потім за мною, не прагну я усе життя серед людожерів жити.
- Не бійся, - відповів Кана.- Якщо урятуємося, обов'язково я придумаю, як тебе звідси відвезти.
Увечері знову прийшла Мамуя до моряків і говорить:
- Усе у селі думають, що ви у волів перетворилися. Завтра багатьох з вас заріжуть і з'їдять, тому сьогодні вночі вам з острова бігти треба. Як місяць зійде, надішлю я свою служницю, вона-те вас із села й виведе. А у моря я човен залишу, так що біжіть! Нехай вам боги допоможуть!
- Спасибі тобі, - сказав Кана.- Ніколи я тебе не забуду й обов'язково за тобою приїду.
Пізно вночі, як і говорила Мамуя, прийшла до моряків її служниця й вивела їх до моря. А там і справді човен чекав і кермовий надійний. Тільки вони у човен сіли, бачать - біжить по стежці Мамуя.
- Поберіть їжу й воду, - говорить. А потім повернулася до Кана:- Ось тобі стебло чарівного бамбука, він вас від усього захистить. Росте цей бамбук тільки на нашому острові. Коли наздожене вас у море більша хвиля, зламай одне колінце, і хвиля вас не погубить.
Рушили моряки у шлях. А море неспокійне, хвилі піднімаються, того дивися човен накриють. Злякалися було матроси: знову море нас погубити прагне, - але Кана їх заспокоїв.
- Є у мене чудесний засіб від хвабо і штормів, - говорить. Зламав він одне колінце бамбука, у море кинув, і у ту ж мить заспокоїлися хвилі й вітер стих.
Усю ніч плили моряки, а як світати стало, побачили вони, що далеко за острів людожерів залишився.
- Урятувалися ми завдяки тому, що серед нас Кана виявився, - стали говорити моряки.-Коль повернемося живими додому, будь у нас капітаном. Піднялося над морем сонце. Повернулося до матросів гарний настрій-усе страшне за. Раптом бачить Кана, з'явилася на обрії чорна хмаринка, стала вона рости, рости й усе більше наближатися.
- Так ніяка це не хмара, - викликнув Кана.- Відправилися людожери за нами у погоню на швидкохідному човні.
- Що ж нам тепер робити?-стали запитувати моряки.
- Довіртеся мені, що-небудь придумаємо, - заспокоїв їх Кана. Оглянувся він навколо, бачить - лежить серед моря невеликий острівець, лісом поросший.
- Гребіть до того острова, - наказав він своїм друзям. Пробралися моряки через коралові рифи, що острів оточували, на берег піщаний вискочили й швидше до лісу побігли.
- Стійте! - зупинив їх Кана.- Нерозважно ми з вами зробили-на піску прибережному сліди свої залишили. Доберуться людожери до острова, відразу зрозуміють, де нас шукати. Треба б на берег
Повернутися й сліди заплутати.
Послав Кана двох матросів на берег сліди заплутувати. Тільки вони назад у ліс прибігли, людожери до острова підплили.
- Не підете!-кричать.- Острівець маленький, ненаселений, сховатися-те отут ніде!
Кинулися людожери по острову нишпорити. А Кана із друзями у лісі більшу нору знайшли, сидять - не дихають. Дочекався Кана, коли людожери подалі у ліс підуть, друзям своїм і говорить:
- Тепер саме час нам бігти із цього острова ладь. Кинулися моряки на берег, сіли у човен, на якому чудовиська приплили.
- Ось дивина! - говорять.- Чарівний цей човен, чи що, - керма не мабуть.
Прив'язали вони до неї свій човен і наказали:
- Неси нас, чудо-човен, звідси до рідних берегів. Полетів чарівний човен зі швидкістю небаченої, ледве водикасаясь. Дивуються моряки:
- Бувають же на світі такі чудеса! Ніхто нас тепер наздогнати не зможе! А що ж стало з людожерами? Обшукали вони весь острів і знову на берег повернулися. Бачать-Пропали човна, як не було. Зрозуміли вони тоді, що перехитрив їх Кана. Закричали людожери, завили, ногами затупотіли, так що поробиш? Так і залишилися вони на незаселеному острові своєї смерті чекати.
А моряки у столицю повернулися живі-непошкоджені. Розповіли вони государеві про острів людожерів. Наказав володар зібрати сміливців так на острів той відправитися. Поплив з ними й Кана. Зустріла його Мамуя радісно. Разом вони у столицю повернулися й жили довго й щасливо. А чарівний бамбук ще багато раз рятував їх від штормів і тайфунів.