За старих часів, у далеку старовину, це трапилося, років тисячу тому назад.
У лівого міністра Сидзе — верховного правителя Дев'яти провінцій був син по імені Юривака. З юних років відрізнявся він розумом і мужністю, а у мистецтві володіти луком не знав собі суперників. Хто у Дев'ятьох провінціях не чув про подвиги Юривака? У всьому посміхалося йому щастя: молода дружина його Касуга-Химе була добра й гарна.
Але ось у сусідній країні Сираги розгорілася велика смута, траплялися набіги й на узбережжя Дев'яти провінцій.
За наказом зі столиці повинен був Юривака відплисти за море з більшим військом, щоб утихомирити країну Сираги. Довелося йому надовго розлучитися з коханою дружиною.
- Вибачай, Касуга-Химе, чекай мене у доброму здоров'ї. Я неодмінно повернуся до тебе.
- Вибачай, подружжя мій Юривака, бережи й ти себе у далекому шляху. А я буду чекати тебе й зберігати тобі вірність.
Пройшло три роки.
Після довгих і важких боїв утихомирив Юривака непокірливу країну Сираги й на багатьох кораблях відплив разом зі своїми воїнами назад до берегів Японії. Захотілося воїнам відпочити по шляху, і ось розв'язали вони пристати до маленького острова у відкритому морі.
Вийшов Юривака й усі його супутники на берег.
Увечері влаштований був бенкет на честь перемоги. Давно Юривака не брав у рота ні краплі провина й з незвички сабоно захмелів. Заснув він міцним сном.
Але були серед вірного війська два брати — Кара-нака й Мотомаса. Потай ненавиділи вони молодого Юривака. Хотілося їм привласнити славу перемоги.
Велике зрадництво задумали брати. Обдурили вони спритно сплетеною небилицею всіх інших воїнів і відплили на кораблях, покинувши Юривака одного на пустельному березі. А прибувши у Японію, брати оголосили:
- Проводир наш Юривака вбитий у бої.
Усі почесті дісталися братам. У столиці подарували їм звання воєначальників. Скоро Каранака й Мотомаса ввійшли у таку силу, що стали правити всіма Дев'ятьма провінціями.
Але велике було торі Касуга-Химе. Згадуючи прощальні слова Юривака, вона заливалася гіркими сльозами. Дні і ночі тужила Касуга-Химе.
Але ось одного разу з'явився до неї посол від Каранака й став умовляти її вийти заміж за свого пана.
А для Касуга-Химе це було гірше смерті. Не стала вона й слухати посланого.
- Я дружина молодого Юривака. Не піду за інший.
Багато раз засилав до неї сватів Каранака. Ніяк не праг дати їй спокій. Під кінець прийшов він у страшний гнів і заточив непокірливу Касуга химе у темницю.
Міцно захмелів молодий Юривака. Усю ніч проспав він, а ранком бачить: покинули його. Пустельне море, не біліє у ньому жодного вітрила. Порожньо на острові, немає на ньому ні душі, крім Юривака!
Але залишилися у Юривака його могутній лук і вірний сокіл. Кликали цього сокола Футимару. Усюди він ішов за своїм паном, не покинув його й тепер.
- Футимару!.. Ти мій єдиний друг. Я — прославлений стрілець Юривака — упав духом і не сподіваюся більше на порятунок. Прийде мені, видне, гинути одному на безлюдному острові.
Немов зрозумів сокіл слова свого пана. Злетів він догори й почав з голосним лементом кружляти над головою Юривака, начебто б праг підбадьорити його.
На щастя, на острові росли плодові дерева й не було недоліку ні у рибі, ні у птаху. Став Юривака добувати собі цропитание полюванням, стріли його не знали промаху.
А дружина його Касуга-Химе зітхала у далекій темниці. Не раз вона думала: «Хоч би вмерти скоріше... Накласти на себе руки — і кінець!»
Але щораз відганяла цю думку: «Рано зневірятися! А раптом Юривака живий?»
Одного разу почула Касуга-Химе шум пташиних крил. Подивилася крізь ґрати вікна й побачила, що з неба, кружляючись, спускається сокіл.
- Ах, невже це Футимару? Футимару... Виходить, живий ще Юривака.
Стала Касуга-Химе гладити сокола, а серце у неї у груди так і б'ється, так і тріпотить.
Написала вона вірш на листку й прив'язала листок до ноги сокола.
- Лети Футимару, віднеси цю звісточку твоєму панові.
Прочитав Юривака лист своєї дружини й у особі перемінився. Навіть її не пошкодували вороги! Захотів він написати їй вірш у відповідь, так нема чим було. Отут надрізав він палець і написав лист кров'ю на обривку полотна. Знову полетів вірний сокіл до Касуга-Химе з листом від свого пана.
Прочитала Касуга-Химе вірш, написане кров'ю, і полилися у неї сльози. Побрала вона кисть і ту-шечницу з тушшю, загорнула у хустку й прив'язала до ноги Футимару. Із труднощами злетів сокіл і повільно полетів удалину. Але занадто важко було йому летіти, і впав він у морські хвилі.
"Пройшло кілька днів, і принесли хвилі труп вірного сокола до берега острова. Побачив його Юривака й поховав на вершині гори. Тепер він залишився зовсім один.
Щодня піднімався Юривака на гору й зірко вдивлявся у далечінь моря: не чи здасться вітрило? Та ось одного разу насправді приплив до острова рибальський човник. «Уже не чи сон це?» — подумав Юривака.
- Агов, рибалки! - закричав він голосним голосом.- Поберіть мене у ваш човник. Кличуть мене Юривака, родом я із країни Бунго...
Але що це? Рибалки повинні були побачити й почути його, а тим часом човник раптом поспішно повернув назад і став віддалятися.
- Агов, агов, люди на челне! Я Юривака, насправді Юривака... Постійте, поберіть мене! Не чудовисько я, а жива людина.
Але дарма кричав він!
Юривака обростив бородою до самих очей, волосся у нього висіли довгими лохмами, плаття порвало... Навіть за людину не визнали його рибалки. Зрозумів це Юривака й гірко розсміявся.
Так пробув він на острові два довгі роки. Але нарешті Усе-таки прийняли його на якийсь корабель і доправили на рідний берег.
А у цей самий день було там із приводу великого свята влаштоване змагання по стрілянині з лука.
- А ну, хто з вас зуміє вистрілити із цього лука? Якщо є такий силач, виходи! - голосно потішався Каранака, показуючи пальцем на величезний залізний лук.
Думав він, що ніхто не відгукнеться на його заклик, але раптом виходить із юрби неквапливим кроком молодий Юривака. Ніхто не визнав його, так він змінився.
- Ну що ж, незнайомець, спробуй своє щастя! - посміхнувся Каранака.- Ми побавимося!
Наклав Юривака на тятиву довгу-довгу стрілу й легко натягнув лук. Голосно заверещала у повітрі стріла, полетіла так швидко, що оком не встежиш, і встромилася у саму середину позначки...
А за нею друга, третя... Одна стріла встромлюється у іншу.
- ПРО, так адже це сам Юривака!
- Дивитеся, молодий Юривака!
- Юривака повернувся! - зашуміли люди. Отут уже й брати-зрадники зрозуміли, що перед ними сам Юривака, але було пізно! Четверта стріла пробила груди Каранака. Праг було Мотомаса урятуватися втечею, але п'ята стріла наздогнала його й простромила наскрізь.
Так упали від руки Юривака брати-зрадники, а сам він поспішив туди, де сиділа у темниці дружина його Касуга-Химе. Розчинилися перед нею двері, і вийшла вона, радісна, на волю.
Та з тих пір у Дев'ятьох провінціях запанували спокій і мир.