Колись дуже давно жило на острові Онуяма багато дощових черв'яків.
Трапилося це якось раз, коли зійшла на небі яскравий місяць. Опромінила вона своїм світлом листи дерев, заблищала у крапельках роси. Обрадувалися дощові черв'яки, причепурилися ліпше й відправилися на свято - місяцем любуватися. Уже як вони веселилися: і співали, і танцювали, а потім і гулянку влаштували. Тільки один старий черв'як присів самотньо під деревом і жалібно заплакав.
Побачив його молодий черв'як і запитує:
- Чому ти так гірко плачеш, дідусь? Що за лихо з тобою струсила? Подивися, який гарний місяць сьогодні на небі, які всі навколо веселі! А отут і інші черв'яки підповзати сталі.
- Що трапилося? - запитують. Витер старий черв'як сльози й говорить:
- Ось дивлюся я на вас - молоді ви ще, зелені! Танцюєте собі, співаєте - нічого й не знаєте! А я день і ніч думу тяжку думаю. Був я колись, як і ви, молодий, жили ми на острові тихо й спокійно. Мало нас, дощових черв'яків, тут було. А тепер куди не глянь - одні черв'яки колом! Що ж далі буде? Скоро нам отут ні місця, ні їжі не вистачить, і вмремо ми тоді всі голодною смертю!
Почули це молоді черв'яки й теж заплакали. А з усіх боків усі нові й нові черв'яки підповзають, хвилюються. "Що трапилося?" - запитують. Як довідаються, що скоро голодна смерть прийде, відразу ридати ридма починають.
А тим часом на морському березі під більшим каменем лежала стара змія. Любувалася вона місяцем, любувалася, а потім притомилася й заснула, так так міцно, що й не помітила, як заюшив з пагорба водний потік, підхопив її й закрутив що було сили. Прокинулася змія, злякалася:
- Що за лихо! Звідки на нашому острові ріка узялася?! Зібрала вона сили
І поплила нагору за течією - треба жузнать, що там на пагорбі приключилося! Довго плила змія, поки не добралася до самої вершини. Вилізла вона на травичку, віддихалася, бачить - сидять на пагорбі тисячі дощових черв'яків і ридають, так так
Гірко, що падає з пагорба теперішній водоспад!
- Агов ви, дурні, що ви отут розревілися?! - розсердилася змія.- Через ваші сльози мене ледве у море не віднесло!
- Не гневайтесь, пані змія, - стали схлипувати дощові черв'яки. - Вислухайте нас!
Та розповіли вони змії про те, що скоро ніде буде їм жити й умруть вони голодною смертю.
- Га-Га-Га! - голосно розсміялася змія.- Ось уже справді люди говорять: кринична жаба моря не знає! Ви що ж, думаєте, дурні, нічого на світі крім вашого острівця й немає зовсім? Вийдіть на берег моря так подивитеся вдалину - скільки навколо островів усяких! Скільки на світі землі всякої!
Так сказала стара змія черв'якам, повернулася й ладь уползла під свій великий камінь.
- Дивно це, дуже дивно! - пробурчав старий черв'як.- Скільки років на світі живу, а ніколи про інших землях нічого не чув. Розв'язали тоді черв'яки перевірити, чи правду змія сказала. Вибрали вони самих, сабоних черв'яків і відправили їх у море - нехай довідаються, є чи на світі ще острова. Сіли молоді черв'яки на більші опалі листи й поплили у море. Довго вони плили й ось, нарешті, на світанку побачили перед собою багато різних острівців: більших і маленьких.
- Який тут простір!
- Як тут красиво!
- Скільки тут усякої їжі! - у один голос закричали дощові черв'яки. Поспішили вони додому повернутися, щоб іншим черв'якам про нові острови розповісти. Обрадувалися дощові черв'яки, зібрали більші опалі листи й поплили до інших островів.
З тих самих пор на будь-якому острові Рюкю можна зустріти дощового черв'яка.