У Вакегори, одному з районів провінції Ийо, росте дуже прадавнє й знамените вишневе дерево. Як у кожної чудової істоти, предмета або явища є своє ім'я, так і у нього воно теж є: Йу-Долі-Сакура, що означає: "Вишневе дерево, що цвіте на шістнадцятий день". Так воно назване тому, що розцвітає щороку саме у цей день першого місяця по старому місячному календарю. Та тільки у цей день, незважаючи на те, що він припадає на Пору Больших Холодів; інші вишневі дерева, згідно зі своєю природою, чекають весни, не ризикуючи покритися біло-рожевим туманом завчасно. Але Йу-Долі-Сакура саме вибирає свій строк тому, що це не звичайне дерево. Чуже життя стало його життям. У ньому душу людини. Він був самураєм, і вишня росла у нього у саду й цвіла навесні - у звичайний час, покладене їй. Він відіграв під тем деревом ще дитиною й знав, що отут відіграли і його батьки, і батьки батьків, і їх предки. Уже значно більш ста років до квітучих галузей рік у рік навесні прив'язували яскраві смужки кольорового паперу. На них ієрогліфи віршами підносили хвалу богам природі, що пробуджується, і весняному сонцю. Сам він виріс, зостарився й пережив усіх своїх дітей. Єдине, що залишалося дорогим для нього у цьому світі, було вишневе дерево. Та про жах! Улітку чергового року з ланцюга його довгих років сакура почала засихати й умерла.
Від горя стара людина занедужала й приготувався піти туди, звідки немає повернення. Добрі сусіди знайшли для млість молоде й гарне вишневе дерево й посадили його у саду старого, сподіваючись у такий спосіб його утішити. Він подякував їм і прикинувся, що дуже радий цьому. Але у дійсності його серце було наповнено болем, тому що він любив старе дерево так сабоно, що нічим не можна було відшкодувати його втрату.
Але ось як - те раз до нього прийшла щаслива думка: він зрозумів, яким шляхом може бути оживлене загибле дерево. Це відбулося на шістнадцятий день першого місяця.
Один він вийшов у сад, поклонився сухому стовбуру й сказав: - Благаю тебе, спустися до мого прохання, почни розцвітати знову. Я прагну вмерти замість тебе. Побери моє життя.
Потім він розстелив під цим деревом біле покривало, сіл у ритуальну позу й виконав харакірі по обряду самураїв.
Тіло його вмерло, а дух вселився у дерево, і воно розцвіло у той же сама година.
Воно продовжує розцвітати щороку, на шістнадцятий день першого місячного місяця, у сезон снігів.