У давні-давні часи жив у одному гірському селі старий. Було у нього три сини. Старшого кликали Итиро, середнього - Дзиро, а молодшого - Сабуро. Розв'язали старші брати у місто податися, на службу зробити - вуж дуже не хотілося їм з батьком у бідності жити. Залишився старий з молодшим сином. Ось якось раз дав батько Сабуро монетку у одну йену й говорить:
- Сходь, синок, на базар, купи що-небудь.
Відправився Сабуро у шлях. Вийшов він із села, два ри г усього пройшов, раптом бачить - тягне баба кішку на солом'яній мотузці, та ще її, бідну, ціпком б'є.
- Агов, бабуся, навіщо ти кішку б'єш? - закричав Сабуро.
- Моя кішка, що прагну, то й роблю, - розсердилася баба.- Дурна вона: чужих курей так гусаків тягає, а мишей не ловить. Немає від неї ніякої користі, ось і прагну я її у ріці утопити.
- Почекай, бабуся, - заблагав Сабуро.- Не драговини кішку, віддай її краще мені. А я тобі за це одну йену дам.
- За кішку одну йену даси?-здивувалася баба.- Що ж, давай!
Віддав Сабуро бабі монетку й одержав за неї кішку. Побрав він її на руки й говорить:
- Ідемо, кішечка, до мене жити. Я тебе ніколи кривдити не буду. Так з кішкою додому й повернувся.
Наступного дня батько знову дав Сабуро монетку у одну йену й відправив його на базар.
Пройшов Сабуро два ри, раптом бачить - іде йому назустріч старий, на солом'яній мотузці собаку тягне, та ще її, бідну, ціпком б'є.
- Дідусь, навіщо ж ти собаку б'єш?! - закричав Сабуро.
- Пошук це собака, - відповів старий, - будинок не сторожить, а тільки овець так свиней у сусідів тягає. Надумав я у ріці її утопити.
- Дідусь, не драговини собаку, - попросив Сабуро, - віддай її краще мені. А я тобі одну йену заплачу
- За собаку одну йену заплатиш? - здивувався старий. - Що ж, забирай! Віддав Сабуро старому монетку й одержав за неї собаку.
- Ідемо, собачка, до мене жити, - говорить.- Ніхто тебе більше кривдити не буде.
Та на третій день знову одержав Сабуро від батька монетку у одну йену й на базар відправився.
- Тільки ти, синок, не витрачай гроші даремно, - попросив батько.- Те, що
Ти кішку із собакою від смерті врятував - це добре. Так ось тільки дав я тобі сьогодні останню монетку, нічого більше у нас немає. Прийшов Сабуро на базар. Ходив-Ходив, так так ні із чим і пішов. Іде по лісу, раптом бачить - на узліссі діти відіграють. Зупинився подивитися - а у дітей у руках маленька мавпочка б'ється-виривається.
- Що ж ви, негідні, робите? - закричав Сабуро.- Навіщо мучите маленьку мавпочку?
- Дурна це мавпочка, нічого робити не вміє. Таку й помучити не жалко, - відповіли діти.
- Віддайте мені мавпочку, я вам за неї одну йену заплачу, - запропонував Сабуро.
- Та правда заплатиш? - не повірили діти.- Забирай її скоріше! Схопили діти монетку й ладь побігли. Погладив Сабуро мавпочку й говорить:
- Маленька ти ще, тому й не знаєш, як небезпечно однієї по лісу гуляти. Не понесу я тебе у село, а відпущу на волю. Біжи скоріше! Обрадувалася мавпочка, схилилася перед Сабуро у уклоні, а потім швидше у гори поскакала.
А тим часом зовсім темно стало. Іде Сабуро по лісу й думає: " Як тепер батькові на очі здатися - ні покупок, ні грошей у мене ні". Сіл він під велике дерево, думати став, що йому далі робити. Раптом чує - кличе його хтось: "Кя, кя, кя!". Обернувся - коштує перед ним маленька мавпочка.
- Навіщо ти назад повернулася? - здивувався Сабуро.- Небезпечно тут, скоріше йди!
Заговорила отут мавпочка людським голосом:
- Прийшла я, Сабуро, подякувати тобі за порятунок. Розповіла я про твій добрий учинок своєму дідусеві. Дуже він захотів тебе побачити. Знай же, Сабуро, що мій дідусь - цар усіх мавп!
Подивувався Сабуро - які тільки чудеса на світі не трапляються! Дуже йому цікаво стало на мавпяче царство подивитися.
- Добре, - говорить, - веди мене до свого дідуся. Відправилися Сабуро з мавпочкою у дорогу. Довго вони йшли:
І у ущелину спускалися, і на гору піднімалися, і лісом густим пробиралися. Підійшли вони, нарешті, до більших скель. Дивиться Сабуро, а у скелях - теперішній палац побудований, і стражники зі списами у воріт коштують. Величезне царство мавпячого правителя. У центрі багаття горить, так так яскраво, що світле у палаці, як днем. А у глибині - сам цар мавп сидить. Зовсім старим він виявився, зморшкуватим, з вух сиві пасма волосся спускаються.
- Входь, Сабуро, у мій палац, - запросив юнака цар.- Повідала мені внучка про те, що ти її від смерті врятував. Якби не ти, була б у нас більше лихо. Будь у моєму палаці бажаним гостем, живи з нами, скільки побажаєш! Принесли отут слуги всякі частування, став цар Сабуро пригощати. А потім
Мавпи для Сабуро всякі трюки показувати сталі, зовсім як у театрі. Дуже Сабуро у царя мавп сподобалося. Але ось прийшов час і додому вертатися.
- Прагну я на прощання зробити тобі подарунок, - сказав цар мавп.- Це сама чудесна штучка, що є у нашому царстві. Вона адже те саме що молоточку щастя - усе принесе, що побажаєш.
Простягнув він Сабуро червоний мішечок, а у ньому маленька монетка лежить. Подякував юнак царя й додому відправився. Повернувся він у село з першими півнями. Дивиться - на порозі будинку батько коштує.
- Де ти був, Сабуро?-запитує.- Усю ніч я тебе прождав, око не зімкнуло. Изболелось моє серце від тривоги за тебе.
- Вибач мене, панотець, - сказав Сабуро.- Не праг я тобі біль щиросердечну заподіювати. Так тільки трапилося із мною чудо - дістався мені у подарунок від царя мавп червоний мішечок, а у ньому чарівна монета. Будемо ми тепер з тобою, панотець, багато жити. Ніколи більше ти потреби знати не будеш. Розповів Сабуро батькові про те, що з ним уночі приключилося: і про онученя царської розповів, і про мавпячого володаря, а потім і говорить:
- Давай, панотець, для початку ми собі будинок гарний побудуємо! Ну-но, чарівна монетка, зроби так, щоб на місці нашої халупи багатий будинок з'явився!
Вискочила отут монетка із червоного мішечка-дзинь, дзинь, дзинь! Глядь - стоїть на місці халупи гарний двоповерховий будинок під різьбленим дахом. Дивує батько-тільки руками розлучає. Попросив Сабуро у монетки ще комора з борошном так комора з рисом. Зажили вони з батьком багато.
Розлетілася поголоска про чарівну монету по селах. Стали бідняки до Сабуро приходити - допомог просити.
Ось якось раз прийшов до Сабуро з далекого села селянин. "Позич мені, Сабуро, чарівну монету, - просить. - Ось побачиш, через три дні я її цілої-непошкодженої тобі поверну".
Погодився Сабуро й віддав монету. Увечері третього дня знову прийшов селянин з далекого села - як умовлялися - монету повернув. А отут і старші брати з міста подарували - поголоска про багатство Сабуро й до них долетіла.
Обрадувалися Сабуро з батьком, братів побачивши. На почесне місце саджають, дорогими стравами пригощають.
"Треба б братам одягу багаті подарувати", - подумав Сабуро. Побрав він монетку й говорить:
- Ну-но, чарівна монетка, причепури моїх братів! Сказав так - дивиться-лежить монетка на долоні, не шелохнется, одягу багаті не дарует. "Що ж таке з нашою монеткою трапилося?-здивувався Сабуро. - Ніяк, селянин той дурну справу зробив - чарівну монету підмінив!"Кинувся Сабуро у те село, звідки селянин приходив. Бачить - коштує там багатий будинок, а навколо - комори білокамінні. Відразу зрозумів Сабуро, звідки у злого селянина таке багатство з'явилося. Так що поробиш?
А тим часом кішка, та сама, яку Сабуро від смерті врятував, хазяїнові своєму допомогти розв'язала. Вибралася вона потихеньку з будинку й у село відправилася, звідки селянин приходив. Знайшла вона будинок ошуканця й - шнирк усередину. Причаїлася й чекати стала. Раптом бачить - біжить мишка. Схопила її кішка, запищала мишка жалібно - стала на допомогу кликати. А отут і справді із усіх кутів миші повискакивали - сила-силенна - пищать у усі горло, лабетами розмахують. А потім раптом замовчали усе. Виступила вперед стара миша й говорить:
- Пані кішка, згляньтеся над нами! У нас сьогодні великі веселощі - онученяті мою заміж видаємо. Так ось лихо - попалася вам у лабети наша наречена. Воля ваша, але пошкодуйте нареченого й батьків!
- Добре, - відповіла кішка, - не буду їсти вашу наречену. Тільки ви мені за це принесете одну штучку-чарівну монету, що у червоному мішечку лежить. Як знайдете її, так вашу мишку й відпущу.
Розбіглися миші по всьому будинкові. Довго вони шукали, нарешті до кішки повернулися.
- Подивитеся, пані кішка, - кричать, - не цю чи монетуви шукаєте?
- Так, схоже, вона сама! Що ж, добре ви попрацювали - одержуйте вашу наречену живої-непошкодженої.
Підхопила кішка заповітний мішечок із чарівною монетою, так що було духу додому побігла.
Біжить кішка, а на півдороги її вуж собака чекає:
- Ти, кішка, напевно утомилася, - говорить.- Давай далі я мішечок понесу!
- Ні, собака, не утомилася я, - відповіла кішка. - Не треба мені твоєї допомоги.
- Негоже тобі однієї до хазяїна вертатися, - розсердився собака.- А то він подумає, що невдячна я зовсім!
Сказала так собака, вирвала у кішки червоний мішечок і ладь припустила. Біг собака, бігла, поки не прибігла на берег ріки. Зупинилася вона було передохнути, раптом бачить - дивиться на неї з води інший собака, а у роті у неї точно такий же червоний мішечок! Здивувався собака, загавкала. Отут-Те мішечок із чарівною монетою у воду й упав! Довелося собаці додому ні із чим вертатися.
А тим часом і кішка до ріки підійшла. Села вона на березі, бачить - пливе більша риба. Розв'язала кішка хоч рибу Сабуро віднести. Піймала її й додому побрела.
Побрав Сабуро великий ніж, розпоров рибі живіт і раптом... дзинь, дзинь, дзинь - покотилася по підлозі чарівна монетка! Здивувався Сабуро: як вона туди потрапила? Довелося кішці із собакою усе хазяїнові розповісти.
- За те, що монетку повернули - спасибі, - сказав Сабуро.- Тільки ось погано, що собака нечесно зробив і мене обдурити прагла. Будеш ти за це, собака, жити тепер у дворі - будинок сторожити.
З тих пір так і повелося: живе кішка у будинку біля хазяїв, а собака - у воріт, будинок опікує.