Давним-давно жили у краї Омура чоловік із дружиною. Народився - у них синок, і дали вони йому ім'я Мамитигане. Але не здійснилося хлопчикові й трьох років, як мати його вмерла. Посумував батько, посумував і привів у будинок нову дружину. Не злюбила мачуха пасинка, але при батьку й виду не подавала.
Коли здійснилося Мамитигане дев'ять років, батько поїхав у Едо на три місяці, а перед від'їздом сказав своїй дружині:
- Можеш хоч нічого у будинку не робити, але одного не забувай: щодня зачісуй Мамитигане.
Пішла мачуха проводжати чоловіка на корабель, а як повернулася, так і наказала пасинкові:
- Агов ти, іди у гори, нарубай дров. Приніс Мамитигане більший оберемок дров.
- А тепер двір підмети, - велить мачуха.
Так і пішло. Ні єдиного разу мачуха гребенем не провела по волоссях хлопчика. Цілий день Мамитигане робив чорну роботу з будинку й скоро став кошлатим і брудним шарпаком, немов жебрак з великої дороги.
Через три місяці прийшов лист із Едо, а у листі сказане: «Чекайте мене. Завтра приїду на кораблі».
На інший день рано ранком Мамитигане говорить мачусі:
- Матінка, я піду на берег зустрічати батька.
-" Добре, ступай уперед. Я як випливає зачешуся, приберуся й прийду слідом за тобою. Ще поспію.
Послала мачуха пасинка вперед, а сама порізала собі особу гострою бритвою, лягла у постіль і укрилася з головою ковдрою.
Зійшов з корабля батько на берег і побачив, який Мамитигане нечесаний і брудний.
- Що з тобою? Так ти сам на себе не схожий, - здивувався батько.
- Матінка мене жодного разу не мила, не чесала, - відповів хлопчик.
. — Де ж вона?
- Сказала, що прийде потім, як нарядиться й зачешеться.
Стали батько із сином чекати на неї на березі. Не дочекалися й пішли додому.
Бачить батько: лежить його молода дружина у постелі.
- чи Здорова ти? Уже не чи занедужала? - запитує батько.
Піднялася мачуха й відкинула ковдру з голови. Ойкнув батько: уся особа у неї у кров порізане.
- Помилуйся, що твій синок із мною зробив. З тієї самої пори, як виїхав ти на кораблі, він щодня не переставав сварити мене. Тільки я й чула від нього: « У - У, підла мачуха!» А одного разу кинувся на мене із бритвою й поранив. Соромно мені на люди особа показати, тому й не зустріла тебе на березі.
У страшний гнів прийшов батько. Не став він слухати хлопчика.
- Іди з мого будинку, нешанобливий син. Бачити тебе більше не прагну!
Нарядив він сина у гарний одяг, який привіз йому у подарунок з Едо, посадив на найкращого коня й прогнав з будинку.
Довелося Мамитигане покинути рідне село. Поїхав він, сам не знаючи куди. Їде-Їде, раптом перед ним ріка, довжиною у тисячу ри, шириною у одне ри. Не перейти через ріку у верхів'я, не переплисти у низов'я.
- Агов, кінь Мамитигане, скоком скакай, улітку лети!
Як хльосне він коня бичем. Перелетів кінь птахом на інший берег.
Поїхав Мамитигане далі. Їде-Їде, раптом з'явилася перед ним гора Ибара у вінці білих хмар. Не об'їдеш праворуч, не об'їдеш ліворуч.
- Агов, кінь Мамитигане, скоком скакай, улітку лети!
Хльоснув він коня бичем раз, кінь тільки головою мотнув. Хльоснув іншій, кінь птахом перелетів через гору.
Поїхав далі. Їде Мамитигане, їде, і зустрівся йому кошлатий старий.
- Дідусь, Дідусь, скажи мені, не потрібний чи у цім селі кому-небудь працівник?
- Ось у тому будинку на Західній горі, - відповів старий, - тримають тридцять п'ять працівників. Нині сьомий день пішов, як один з них умер. Там би найшлася для тебе работенка, так тільки вуж занадто ти ошатно одягнений для простого слуги.
- Ну, так - поміняй свою безрукавку на моє плаття.
- Що ти, синок, чи чуване це міняти таке багате вбрання на старе дрантя! Краще бери мою безрукавку даром.
- Адже я, дідусь, сам по своїй добрій волі запропонував мінятися. Але вуж якщо ти прагнеш подарувати мені безрукавку, дай на додачу й скринька. Я сховаю у ньому своє плаття.
Старий погодився.
Надяг хлопчик стару безрукавку, а ошатне своє плаття й багате сідло сховав у скриньку. Відпустив він коня пастися на волі у бамбуковій хащі, а сам відправився до багатія на Західну гору й просить:
- Поберіть мене у працівники. Багатій охоче найняв його у служіння.
Став Мамитигане працювати у будинку багатія. Послали його для почала рубати солому на корм худобі. Пройшло небагато часу, відвертав він і говорить хазяїнові:
- Ця робота не по мені, тільки руки собі натрудив. Краще велите мені двір підмітати.
Послав його багатій двір мести. Але скоро хлопчик знову прийшов до хазяїна:
- Ні, і ця робота не по мені. Геть які на долонях пухирі підхопилися! Краще ось що, дайте мені у підмогу сім працівників, я складу такі печі, що страва буде поспівати відразу для всього будинку, а не так, як тепер: одні їдять, а інші голодними чекають.
- Ну що ж, постарайся, склади печі, - погодився хазяїн.
Дали хлопчикові у підмогу сімох працівників. Робота так і закипіла. Хто пісок тягне, хто камені кладе, хто цебра з водою носить, той рубає солому, цей глину місить. Скоро склали працівники сім гарних печей і стали варити рис відразу у семи казанах.
Колись траплялося, сніданок поспівав лише до полудня, полуденок до вечора, а вечеря бувала готів лише до середини ночі. Тепер же, тільки-но світанок забіліє, а вужі рис до сніданку для всіх готів. Не встигне сонце піднятися високо у небі, як поспіє обід. Ледве почне темніти, як готова вечеря. Люди завжди ситі.
А Мамитигане знай собі паливо у печі підкладає. Дали йому прізвисько «Пепельник», тому що тепер він завжди був вимазаний попелом і сажею. Зрадів багатій.
- Гарного опалювача ми знайшли, - похвалив його багатій.- Залишайся у мене скільки захочеш.
Пройшло з тих пір чимало часу. Одного разу багатій говорить:
- Завтра у храмі велике свято. Будуть давати вистава. Піду-но я подивитися. Приготуй раніше їжі на дорогу.
На інший ранок приготував Мамитигане сніданок рано-рано.
Хазяїн покликав його:
- Іди, Пепельник, і ти з нами.
- Ні, сьогодні саме третя річниця від дня смерті моєї матінки. Не можу я йти туди, де люди веселяться.
- Тоді залишайся за сторожа будинок вартувати. „ — Добре, - говорить Пепельник.
Ось пішов хазяїн разом із сім'єю й з усіма слугами дивитися на виставу. Глядачів там зібралося сила-силенна, сам можновладний князь приїхав видовищем помилуватися. Біля храму поміст поставлений під високим дахом. А Мамитигане відмився добела, побрав зі скриньки своє гарне вбрання, одягся, взувся й покликав коня з бамбукової хащі. Кінь миттю прибіг на голос хазяїна. Осідлав Мамитигане коня, підхопився на нього й крикнув:
- Агов, кінь Мамитигане, скоком скакай, улітку лети!
Хльоснув він коня один раз, кінь понісся як птах і зупинився перед самим помостом, з південної його сторони. Хльоснув Мамитигане коня інший раз, перескочив кінь через дах, тільки копита у повітрі блиснули, і зупинився біля помосту, з північної його сторони.
Усі глядачі разом закричали:
- Дивитеся! Дивитеся! Це світлий бог спустився до нас із неба. Устанемо, поклонимося йому!
Усе встали зі своїх місць і, молитовно склавши руки, поклонилися Пепельнику. Хазяїн Мамитигане теж схилився перед ним. Але дочка багатія сказала:
- Це зовсім не бог, це ж наш Пепельник! Я його довідалася. У нього на лівому вусі чорна метина.
Дівчина, лукаво сміючись, теж схилила голову перед Пепельником.
А Пепельник повернувся додому раніше всіх, відпустив коня пастися у бамбукову хащу, сховало своє дорогоцінне вбрання у скриньку й скоріше надяг стару безрукавку. Потім затопив він усі сім печей і влігся на купі золи, підклавши оберемок бамбука собі під голову.
Незабаром вернувся хазяїн зі слугами й домочадцями.
- Пепельник, агов, Пепельник, відчиняй ворота! Відчинив Пепельник ворота. Хазяїн говорить йому:
- Жалко, що не ходив ти дивитися виставу. Сьогодні прилетів туди з неба світлий бог небаченої краси, і усе поклонилися йому.
- Ах, знав би я, неодмінно пішов би разом з вами.
- Післязавтра ми знову підемо на свято. Устань із ранку раніше й приготуй нам їжі на дорогу, - наказав хазяїн.
У призначений день Пепельник піднявся рано на зорі й зварив рису більше, чим звичайно, усіх нагодував і ще дав із собою на дорогу. Хазяїн знову покликав його:
- Іди й ти з нами, Пепельник.
- Ні, сьогодні саме річниця від дня смерті мого дідуся. Не піду я туди, де люди веселяться, а залишуся у тиші будинок сторожити.
Проводив Пепельник усіх у дорогу, жваво помився, нарядився й тільки осідлав коня, як раптом хазяйська дочка у двір входить. Придумала вона про людське око, начебто забула будинку свої дорожні сандалії. Що будеш робити? Говорить їй Пепельник:
- Сідай і ти із мною на коня.
Села дівчина на коня за Мамитигане. Кінь поскакав і зупинився у самого помосту, зі східної його сторони.
Хльоснув Пепельник коня бичем і крикнув:
- Агов, кінь Мамитигане, скоком скакай, улітку лети!
Кінь злетів, як птах, перескочив через дах і зупинився біля помосту із західної сторони. Усі глядачі закричали:
- До нас із небес божественна подарувала чету. Поклонилися вони Пепельнику й дівчині.
А Пепельник з дочкою багатія відвертав додому. Відпустив він свого коня пастися у бамбуковій хащі, зняв багате плаття, розвів вогонь у печах і ліг на купі золи відпочивати.
А дівчина сховалася у себе у самому далекому спокої й прикинулася хворий.
Ось почулися лементи:
- Агов, Пепельник, відчиняй ворота!
Це вернувся хазяїн зі своїми слугами й домочадцями. Говорить хазяїн Пепельнику:
- Дарма ти не пішов з нами. Сьогодні подарувала на виставу чету небесних богів.
- Та правда жалко, що я залишився будинку, - поскаржився Пепельник.
Увійшов багатій у будинок і став шукати свою дочку. А вона на постелі лежить, начебто занедужала. Піднялася у будинку метушня. Прагли зараз же покликати лікаря, але дівчина попросила:
- Ні, мені лікаря не треба. Покличте краще жрицу-мико.
Покликали трьох жриць і веліли їм поворожити. Поворожили вони й говорять:
- Цю хворобу скоро не вилікувати. Важкою недугою занедужала ваша дочка.
Дівчина у відповідь:
- Ні, не відгадали вони правди. Покличте ще одну жрицю, ту, що недавно приїхала у наші місця.
Запросили і її. Поворожила вона й говорить:
- Не тілесний це недуга, а любовний. Полюбила дівчина одного з ваших працівників. Дайте їй чарку вина, нехай піднесе кожному з них за своїм вибором. Тоді й довідаємося, який їй милий.
Послухався багатій. Дав своєї дочки чарку провина й велів усім своїм працівникам низкою пройти перед нею. Пройшло їх тридцять чотири, але вона нікому чарки не подала.
- чи Немає ще якого-небудь слуги у будинку? - запитує багатій.
- Так начебто всі тут. Тільки один брудний Пепельник біля печі залишився, - відповідають слуги.
- Що ж, і він такий же людина, як ви. Кличте і його, так нехай причепуриться небагато.
Послав хазяїн Пепельнику старе плаття зі своїх плечей. А Пепельник помився у чані з гарячою водою, обтерся подарованим йому платтям, та й закинув його у свинарню.
Почув про це хазяїн і послав йому нове, гарне плаття. Але Пепельник і цим платтям обтерся й кинув його, немов стару ганчірку, за стайнею. Тоді послав йому хазяїн парадну накидку з гербами. А Пепельник накидкою ноги витер і сунув її у гній.
Потім дістав він зі скриньки своє дорогоцінне вбрання, надяг його й підхопився на свого коня.
Як побачив багатій прекрасного юнака, побрав його за руку й шанобливо провів у парадні Спокої. Хвороба дівчини як рукою зняло. Радісно піднесла вона своєму обранцеві чарку провина.
- У дочки моєї гостріше ока, чому у мене, - посміхнувся багатій.- Прошу тебе, будь моїм зятем.
Зіграли весілля. Три дні йшли веселощі, а на четвертий сказав Мамитигане своєму тестеві:
- Відпустите мене на три дні. Прагну я батька свого відвідати.
Але тесть мовив у відповідь:
- Ні, на три дні я тебе не відпущу. Даю тобі строку лише один день від ранку до вечора.
Прийшов Мамитигане попрощатися зі своєю молодою дружиною, а вона його запитала:
- Якою дорогою поїдеш ти: по берегу моря або через гори?
- Берегом моря треба три дні їхати, батько ж твій відпустив мене лише на один день. Поїду я через гори навпростець.
- А якщо поїдеш ти гірською дорогою, - говорить дружина, - те впадуть тобі на луку сідла шовковичні ягоди. Як би не мучився ти спрагою у шляху, дивися не їж їх. Якщо співай ти цих ягід, то ми з тобою більше у цім житті не побачимо.
Поскакав Мамитигане через гори навпростець, і впало до нього на луку сідла кілька ягід із шовковичного дерева. Спілі вони були й соковиті, але згадав юнак наказ своєї дружини й перший час кріпився. Стояла жарка пора. Опівдні так захотілося йому пити, що мова до гортані присохнув. Не витримав Мамитигане й з'їв одну ягоду. У ту ж мить відлетіло від нього подих і повалився він на шию свого коня. Зачув кінь, що хазяїн його мертвий, захріп і понісся як птах. Злітає на гору, передні ноги підгинає. Злітає з гори, задні ноги на скаку підгинає.
Приніс він хазяїна до воріт рідного будинку й три рази тривожно заіржав.
Почув його батько Мамитигане:
- Ах, це кінь мого сина? Що ж син мій сам мене не кличе! Ступай подивися, що там таке, - послав він свою дружину.
Дружина відчинила ворота. Та у те ж мить кінь кинувся на неї й загриз на смерть. Вийшов тоді до воріт сам батько.
- Про гору, син мій! Виїхав ти від мене живим, а повернувся до мене мертвим:
Поклав він мертвого Мамитигане у більшу бочку з вином і кришкою прикрив.
А дружина Мамитигане чекає його не дочекається:
- Якщо б знала я, куди виїхав мій чоловік, так лист би йому послала. Уже пройшов день, інший, і третій минув, а його всі немає. Уже не чи поїв він у шляху шовковичних ягід?
Купила дружина три мірки живої води й помчалася, як вітер, слідами свого чоловіка. За полудня пробігла вона стільки, скільки швидконогий кінь Мамитигане за цілий день проскакав, і виявилася у чиїхось воріт.
- Не чи тут будинок Мамитигане? - запитала вона.
- Тут-Те тут, так тільки Мамитигане вуж на світі ні, - відповів їй батько юнака.
- Покажіть мені його хоч мертвого, - заплакала дружина.
- Ні, не можу я сина мого показати чужій людині.
- Хіба я чужа йому? Він був чоловіком мені, так тільки виїхав чотири дні тому назад і не повернувся...
- Ну вибачите, коли так. Ось він, бідний мій син. Вийняв батько тіло Мамитигане з бочки з вином
І показав невістці.
Лежить Мамитигане як живий, тільки що не дихає.
Обмила дружина чоловікове тіло чистою водою із джерела, а потім збризкала живий водою. Відкрив ока Мамитигане й запитує:
- чи Спав я ранковим сном? чи Спав вечірнім сном?
- Ні, не спав ти ранковим сном, не спав ти вечірнім сном, - відповідає молода дружина, - а спав мертвим сном. Не послухався ти мене, поїв ту: тових ягід... Але я тебе сприснула живою водою, і вернулося до тебе диханье. Підемо ж тепер до мене додому.
Отут батько Мамитигане став проти:
- Це мій рідний, мій єдиний син. Не відпущу його більше від себе.
- Що ж, тоді ми залишимося з вами, батько, - сказала молода дружина.
Але Мамитигане сказав:
- Не можу я відразу служити двом батькам. Побери собі приймака, а я назавжди залишуся у будинку дружини, адже вона мені життя врятувало.
Попрощалося молоде подружжя з батьком Мамитигане й пішли у дорогу назад.
Чутно, вони й тепер живуть у любові й згоді.