За давніх часів жив у одному селі багатій. Було у нього три сини. Старий став багатій, ось і розв'язав при житті добро меж синами поділити. Покликав їх якось батько й говорить: - Видне, прийде швидкий час мені помирати. Ось і надумав я тепер же багатства свої вам віддати. Поділите нарівно мої поля, рис у коморах, шовку у скринях. Нехай ніхто з вас потреби не знає.
А потім помовчав і додав:
- Є, щоправда, у мене ще глечик із золотом, кому його віддати - не знаю. Прагну, щоб одержав його той, хто мене більше любить.
- Тоді глечик із золотом мені належить по праву, - сказав старший син.- Згадай, панотець, коли ти хворів, моя дружина від тебе не відходила, травами напувала. Завдяки нам ти й поправився.
- Ні, - перервав його середній брат.- Цей глечик мені належить. Ось коли панотець ногу підкрутив, я його на своїй спині носив. Не легка це ноша!
- Про що ви тлумачите, брати? - обурився молодший брат.- Хіба про золото треба думати, коли наш панотець нездоровий?
Пройшло кілька днів. Знову покликав батько своїх синів.
- Зовсім поганий я став, того дивися - умру, - прошептав він.- Сказав мені лікар, що є тільки один засіб мене від смерті врятувати - треба мені пити материнське молоко.
Оторопіли брати.
- Де ж ми його поберемо? Є, звичайно, у наших дружин молоко, але годують вони дітей. Якщо будуть вони тобі його віддавати, наші діти вмруть голодною смертю.
Вийшли сини з отцова будинку, рада тримати сталі:
- Не можу я стати вбивцею власного дитя! - викликнув старший.
- Батько однаково коли-небудь умре, - сказав середній.
- Не гоже батька кидати, - засоромив їх молодший.- Дітей ще народити можна, а панотець у нас один.
- Ти, видне, зовсім з’їхав з глузду! - розсердилися старші брати.- Надходь, як знаєш!
Повернувся молодший брат додому, усе дружині розповів. Заплакала вона гіркими сльозами, а потім і говорить:
- Прав ти, прийде нам з тобою від дитини відмовитися, щоб панотця врятувати. Багато він у житті для нас гарного зробила, тепер і наша черга настала йому добром відплатити.
Відправився молодший син до батька, - Не засмучуйся, панотець, - говорить.- Буде тобі материнське молоко. Про одне лише тебе прошу - укажи місце, де дитя наше схоронити. Негоже нам його смерті голодної чекати.
- Спасибі тобі, синок, - заплакав батько, - що дитя рідне не пошкодував у ім'я батька. Відправляйтеся-но ви із дружиною на край села, там біля поля більша сосна росте, під нею могилку й вирийте. Так тільки, дивитеся, поки могилку не викопаєте, дитя своє не вбивайте!
Заплакав молодший син і додому пішов. Побрали вони із дружиною кирку й лопату й до великої сосни відправилися. Стали могилу копати, а самі усе на дитя поглядають - відіграє дитина серед трави, сміється щасливо.
- Немає більше у мене сил це борошно терпіти! - закричала дружина.- Убий мене разом з дитиною!
- Почекай! - сказав чоловік.- Не йде далі моя лопата, щось тверде у землі лежить!
Подивилися вони, а це глечик із золотом. Глядь - а поруч батько коштує - живий і непошкоджений.
- Спасибі тобі, синок, за любов твою, - говорить.- Не знав я, кому золото віддати. Тепер бачу - твоє воно. Прикинувся я, що хворий смертельно, випробувати вас праг. Бери дружину й дитини, і додому йдіть.
Зажив з тих пір молодший брат у багатстві й достатку.