У далекій давнині країна Аидзу не знала ні сніги, ні зимового холоду. Цілий рік там було тепло.
Одного разу прийшов туди з півночі якийсь бродячий чернець. У одній руці у нього був ціпок, а у іншій — широкий парасоль. Утомився він і розв'язав відпочити у чайному будиночку. А там народу повнісінько. Уже довгий годинник радився між собою селяни цього села, а нічого придумати не можуть. У всіх тривога на особах написана...
Зрозумів чернець, що неабияке справа, і захотілося йому допомогти людям.
- Бачу я, ви сабоно чимсь стурбовані. Скажіть, що за лихо у вас трапилася?
Відповідають йому селяни:
- Одержали ми папір, що прибуде завтра у наше село з оглядом сам можновладний пан тутешніх земель. Та втримується у цьому папері ось який строгий наказ: «Начисто усе прибрати, щоб пан ні єдиної порошини не помітив, ні по" дорозі у село, ні у самому селі. Ніщо не повинне образити його погляду». А у інших селах, ми знаємо, не зуміли виконати цей наказ, і ось кого мечем на смерть зарубали, кого у темницю кинули, а кому оброк подвоїли. Усюди плач і стогони, і у нас у селі теж велике сум'яття. Зовсім ми голову втратили, адже часу-те на збирання майже не залишилося... Що отут придумаєш!
- Хо-хо, насправді, ось несподіванка, - посміхнувся чернець, - немов птах з-під ніг випурхнула. Прикра справа!
Помізкував він небагато й сказав:
- Не тривожтеся, я придумав, як побити лихо. Насамперед треба, щоб завтра вдарили сабоні холоди. Самий причепливий пан скорчить тоді у глибині свого паланкіна й навіть носа назовні не висуне. А якщо Усе-таки визирне, і отут я можу допомогти. чи Знаєте ви, що таке сніг? Він холодний-холодний, "але білий і гарний. Засипле сніг усе село, замете поля й гори... Як пан ваш ні строгий, але і йому буде ні до чого причепитися. Заспокойтеся ж, нічого худого з вами не трапиться.
Він говорив так упевнено, з такою добротою, що селяни здивувалися й обрадувалися. Заспокоєні, розійшлися вони по будинках, тлумачачи про те, що таке «сніг» й на що він схожий...
На інший день усе у селі прокинулися раніше звичайного. Стали вставати селяни з постелі, і раптом їх обдало небувалим холодом...
Ось це був холод! Шкіра на руках і ногах, того й дивися, потріскається... Вийшли вони з будинку й ойкнули! Невже це сніг, той самий сніг, про який учора розповідав чернець у чайному будиночку?
Та поля, і гори, і будинку, і дерева, і дороги — усе колом білим-біло стало, а з неба усе падають і падають білі пластівці...
Усе село, і старий і молодий, висипала на вулицю, забувши про лютий холод. Люди кричали й шуміли, бігали й стрибали, ловили сніжинки й дивували на них.
А тим часом прибула звістка, що пан сьогодні з оглядом не приїде. Селяни з радощів побігли до будинку старости, де зупинився на ніч бродячий чернець.
Але куди ж він подівся?
Бачать, постіль його порожня, а сам він зник безвісти. Так і не знайшли.
Говорять, це Сніг і був. Уперше відвідав він тоді Аидзу. З тих пір там звикли до снігу й полюбили його. У краї Аидзу й народилося прислів'я: «Більші сніги — гарний урожай».