Трапилося це за старих часів, у далеку старовину, багато століть тому назад. У селенье Акамагасеки був храм Аміду, де молилися за упокій усіх загиблих з роду Тайра. Настоятель цього храму дуже любив слухати одного сліпого співака по імені Хоити. Жебрак Хоити бродив по околишніх селах і під звуки цитри співав про падіння й загибелі могутнього роду Тайра, про великі битви минулого.
Настоятель дав притулок Хоити у себе у храмі й став опікуватися про нього.
Одного разу влітку, під самий вечір, покликали настоятеля у будинок одного з парафіян зробити заупокійну службу. Разом з ним пішли й служки. Хоити залишився у храмі один.
Стояла задушлива жара, і сліпому не спалося. Сидячи на веранді, він чекав настоятеля.
Раптом подув прохолодний вітерець, і з боку воріт почулися чиїсь важкі кроки. Сліпий прислухався. Напевно, це йшов воїн: у лад крокам збруя побрякивали. Воїн зупинився прямо перед сліпим і сказав:
- Я слуга одного високої особи. Мій пан зараз перебуває у Акамагасеки. Довідався він, що є тут гарний співак, що вміє відіграти на цитрі. Він прагне послухати тебе. Ідемо ж із мною негайно.
Сліпому здалося, що його тягне якась невідворотна сила. Не міг він відмовитися й побрав свою цитру, а воїн повів його кудись за руку.
Короткий час ішли вони по дорозі невідомо куди, а потім піднялися по щаблях сходів, такий високої, немов вела вона у палац. Здивувався Хоити, він адже знав, що поблизу ніякого палацу не було. Але ось чує він: увели його у залу, повну знатних людей; шарудять шовку жіночих одягів, чується ввічливе мовлення придворних...
- Пан наш соизволил побажати, щоб виконав ти розповідь про битву Данноура. Починай же! - пролунав владний, сухий голос. Так могла говорити тільки сама знатна пані.
Корячись їй, Хоити заграв на цитрі й запік про згубну битву. У залі усе затихло, не чутно було ні звуку.
Але ось почав він розповідь про те, як стара государиня Нии поринула у безодню моря разом з юним імператором Антону.
ПРО, горі, горі! Велике горе! Дивитеся,
Як вітер раптово розвіяв
Веснян колір, що тільки-но розкрився.
ПРО, сум!
ПРО, доля нещадна! Дивитеся,
У бурхливих хвилях зникає
Прекрасний, як яшма, царствений лик.
При цих словах раптом почулися шалені стогони й льодовий душу плач. Співак замовк, але ридання довго не вщухали.
Нарешті Хоити покинув палац, удостоївшись найвищих похвал.
- Наш пан у_захопленні твоєю грою на цитрі. Ще шість ночей підряд ми будемо посилати за тобою. Дивися ж неодмінно приходь, але нікому про це ні слова! - наказав співакові той же самий наказовий жіночий голос.
Хоити обіцяв мовчати.
На наступну ніч знову прийшов за ним той же воїн і знову відвів сліпого туди ж, куди й колись.
Знову Хоити почала розповідь про загибель роду Тайра. Та знову ще голосніше колишнього пролунали ридання, вигуки: « ПРО, горі нам, горі!», глухо задзвеніла зброя... Та раніше, бувало, люди плакали, слухаючи співака, але таких скорботних подихів і стогонів він ніколи ще не чув.
Незадовго до світанку слуга відвів його назад у храм.
Тим часом настоятель помітив, що Хоити дивним образом пішов кудись пізньої вночі, нікому не позначившись.
- Послухай, Хоити! Куди це ти ходив у таку пізню годину? - м'яко запитав він сліпого.
Але Хоити, пам'ятаючи свою обіцянку, не проронив ні слова.
Стривожився настоятель і велів служкам стежити за сліпим. Коли вночі Хоити потихеньку вийшов із храму, один зі служок, пішов за ним по п'ятах.
Ніч була непогожа. Стояла непроглядна темь. Хоити йшов уперед певен і швидким кроком, начебто хтось вів його за руку. Служка скоро втратив сліпого з виду й праг уже повернути назад, як раптом уводити, увести до ладу нього донеслися з боку цвинтаря голосні звуки цитри.
«Отут щось негаразд...» — насторожився служка й пішов подивитися. Бачить він: сидить Хоити перед усипальницею Тайра, відіграє на цитрі й співає про битву під Данноура, а довкола нього літають сині вогники.
Переляканий служка схопив сліпого співака, силою потяг його звідти й усе розповів настоятелеві. Лише тоді Хоити мимоволі відкрив свою таємницю.
- Страшна справа! - викликнув настоятель.- Жалко мені тебе, Хоити, ти потрапив у владу мерців. Того, хто хоч раз говорив з мерцями, вони вже вважають своїм і нізащо не випустять з-під своєї влади. Ніч від ночі вони будуть усе більше приходити у шаленство, поки не розтерзають тебе. Лихо нависло над тобою. Але спробую врятувати тебе чудесною силою сутри, що відганяє демонів.
Отут, за допомогою служки, розділ він Хоити донага й написав усюди кистю на його тілі священні знаки цієї сутри.
- Коли за тобою прийдуть уночі, дивися — ні звуку. Сиди нерухомо. Якщо поворухнешся, якщо подаси голос, тебе потягнуть силою, і тоді ти загинув, - сказав сліпому настоятель, і до вечора він знову пішов. Хоити залишився один.
Настала глибока ніч. Сліпий, як завжди, сидів на веранді. Раптом знову зазвучали знайомі кроки посланого воїна. Він зупинився перед сліпим і владно покликав:
- Хоити!
Але той завмер, затаївши подих.
- Хоити! - знову покликав посланий ще суворіше колишнього.
- Хоити! - крикнув він втретє, голосом, повним гніву.
Але Хоити немов у камінь звернувся. Тоді воїн важкими кроками зійшов на веранду, напевно, для того, щоб потягти його силою, але раптом застогнав:
- Про - Про - Про! - і повільно позадкував назад.- Хто це? Хто сидить тут, увесь покритий священними письменами? Я це можу наблизитися. Страшно мені, страшно! Я не маю сил підійти. Зітри ці письмена, скоріше, скоріше!
Потім настало мовчання. Хоити відчув на собі пабоний погляд!
- А! - раптово викликнув воїн.- А! Осту лисій незахищені місця. Бачу твої вуха! Я Усе-таки змушу тебе піти із мною.
Та він схопив сліпого за обоє юшка й із силою потяг за собою. Хоити відчув нестерпний біль, але стис зуби й не видав ні звуку й не зрушився з місця. Воїн ще раз рвонув щосили й відірвав йому обоє юшка геть-чисто. Кров заюшила струмками, але Хоити так і не поворухнувся.
- Покаджу ці вуха моєму панові у знак того, що я приходив сюди! - викликнув посланий. Кроки його почали віддалятися й завмерли вдалині, а Хоити впав без пам'ятей.
Коли настоятель повернувся, він гірко пошкодував про те, що забув написати священні знаки на вухах сліпого. Через цей Хоити був на волосок від загибелі...
Слух про цю чудесну подію поширився всюди. Усе говорили про «співака з відірваними вухами». Народ став збиратися юрбами, щоб послухати Хоити. Та незабаром безвісний до того співак став славний по всій Японії.