Трапилося це давним-давно. Стояла серед гір маленьке сільце. Тихо й спокійно жили там люди. Тільки стали раптом говорити, що поселилася на перевалі лиса-перевертень і людей морочить. Думали-Думали жителі села, що їм робити, і розв'язали на перевал відправитися - подивитися, чи справді лисиця там живе. Побрали вони ліхтарі й пішли у гори, так колись домовилися: хто лисові примітить, ліхтарем знак подасть.
Жив у тому селі один хлопець. Кликали його Гонсуке. Ось іде Гонсуке й думає: Ех, добре б мені ту лисицю побачити! Уже я-те її б одурачил!
А тим часом усе по лісу розбрелися. Залишився Гонсуке один, за деревом сховався й став чекати. Раптом бачить: кущі заворушилися, і лиса із заростей виходить. Заметався Гонсуке, немов повітряний змій у небі, - як би лисиці на очі не попастися!
А лисиця у його сторону й не дивиться. Присіла вона під більшим деревом, що у самої дороги росло - відпочиває. Посиділа-Посиділа, а потім - давай з дерева листи рвати, так на голову собі сипати. Не встигнув Гонсуке й ойкнути, як перетворилася лисиця у гарну дівчину з волоссями до п'ят. Нахилилася дівчина, зібрала із землі соковиті плоди, підняла руку над головою й - заблискав у неї у волоссях чудесний гребінь. Дивиться Гонсуке на лисицю, дивує.
Ну й повезло ж мені, - думає. - Не щодня побачиш, як лисиця до своїх шахрайських забав готується.
Зірвала отут дівчина-лиса пучок сухої трави так себе їм по спині вдарила. Глядь - а це вуж і не солома зовсім, а дитина! Оглянулася лисиця навколо й прямо до дерева-фуки направилася. Листи з нього стряхнула, і звернулися вони у зелене покривало. Загорнула лиса у нього дитину й на спину собі посадила. Дивиться Гонсуке на лисі перетворення, очам своїм не вірить. Вийшла лисиця на плай. Бачить - на дорозі кінський гній валяється. Провела вона рукою, і з'явилися на тому місці солодкі рисові коржі. Побрала лисиця листи прицветника - стали вони вузликом для гостинців; загорнула у них коржа й по стежці до села спускатися стала. Іде дівчина по лісу, а Гонсуке за нею тихо-тихо крадеться. Ішли вони, ішли й підійшли, нарешті, до великого будинку. Стукнула лисиця у двері раз, стукнула іншої й говорить:
- Це я прийшла, дочка ваша! Відімкніть двері!
- Ох, донечка! Заждалися тебе зовсім, - почув Гонсуке голосу через двері. Бачить - на порозі старий з бабою коштують.
Злякався Гонсуке не на жарт:
Ось хитра бестія! - думає. - У старикову дочку звернулася й тепер морочити їх буде! А старим-те й невтямки, що лисиця це!. Увірвався він у будинок, так як закричить:
- Женете її, женете! Я - Гонсуке із села, що під самою горою! Агов, старий, не дочка це твоя, а лисиця-перевертень! Я сам бачив! Бережися - обдурить вона тебе!
Підскочив Гонсуке до дівчини, так міцно-преміцно за волосся схопив.
- Агов, хлопець, не торкни дочку нашу! - накинувся на нього старий. - Ніяка це не лисиця!
- Так немає ж, - не вгамовували Гони-Суке, - лисиця це! Я сам у горах бачив,
Як вона у дівчину перетворилася. Та не дитина у неї за спиною, а пучок сухої трави! А солодкі коржі у вузлику - з кінського гною!
- Ти, негідний, у будинок чужої уриваєшся, та ще й дурість усяку несеш! - украй розсердився старий.
- Так не брешу я, не брешу! - ледве не заплакав від досади Гонсуке. - Ну, не вірите - перевірте! Підпалите їй поділ плаття - коли прав я, вона той-година у лисицю обернеться!
- А що, може, і насправді вогнем її випробувати? - звернувся старий до своєї баби.
Побрав він з вогнища головешку, так до дочкиному поділу підніс. Заплакала дівчина, запричитала:
- Яка ж, яка ж я лисиця? А іскорки вуж по платтю побігли. Спалахнула дівчина й у ту ж мить умерла.
- Що ти наробив! - закричав старий. - Дочку нашу страшною смертю погубив! Що тепер нам, старим, робити, як жити?!
Залилася баба сльозами гіркими. Сполотнів Гонсуке, а потім теж заплакав:
- Я адже й справді думав, що лисиця це. Урятувати вас праг!
Ось свдят вони втрьох, сльози ллють. Раптом чують - по селу чернець іде, сутру читає. Кинувся старий до ченця:
- Пан чернець, - став просити він, - у будинок мій зайдіть. Лихо у мене трапилася.
Погодився чернець, у будинок увійшов. Розповіли йому старі про усе. Вислухав чернець, а потім і говорить Гонсуке:
- Дурний учинок ти зробив - дочку старикову вбив. Повинне тепер
Тобі ченцем стати - так закон велить. Поберу тебе до себе у учні, і будеш ти молитися духу покійної, прощення вималивать. Сказав так і до старих обернувся:
- Не горюйте, старі, - говорить, - була дочка ваша доброї й ласкавої, тому й на небесах спокій знайде. Навчу я Гонсуке розуму-розуму. Відслужить він по дівчині заупокійну, душу її щастям і наповниться.
Посадив чернець Гонсуке посередині кімнати, молитву прочитав, а потім і голову голити початків. Та попереду збрив волосся, і позаду. Стала голова на великий
Куля схожа.
- Робіть, пан чернець, усе, що покладене, - говорить Гонсуке смиренно. - Треба мені провину свою надолужити.
Закрив він ока, сидить, голову нахиливши. Раптом чує чийсь голос:
- Агов, Гонсуке, що з тобою трапилося? Хто тобі голову оббрив? Уже не чи лисиця?
- Яке там! - відповідає Гонсуке. - Зробив я дурний учинок, ось і довелося мені у учні до ченця йти.
Пролунав отут у відповідь голосний сміх. Опам'ятався Гонсуке, голову підняв. Бачить - коштують навколо сільські хлопці, зі сміху підкочують. Оглянувся він навколо: немає старого, немає баби, та й ченця теж немає. Лежить перед ним лише купа кінського гною, так ліхтар у самих ніг валяється.
- Обморочила! - тільки й зміг викрикнути Гонсуке. Схопився він руками за голову - а вона-те голена! Жодного волоска лиса-перевертень не залишила! Ось таку історію кажуть!