За старих часів жили у містах Едо, Осака й Кіото три знамениті брехуни. Як зберуться всі троє разом, відразу починають брехати наперегони. Один говорить:
- Недавно я відірвав небо від землі, заткнув небо у одну ніздрю, а землю у іншу. Що ж ви думаєте? Однаково у ніздрях порожньо! Чуєте — свистить!
Іншої говорить:
- Га, тільки й усього? А я так учора для забави клацаннями підкидав небо й землю, так раптом пчихнув, їх і здуло без сліду!
А третій підхоплює:
- Недавно сонце дуже пекло, - що було робити?! Надяг я цілий мир собі на голову. Хоч від. його й невелика тінь, а Усе-таки легше.
Але розв'язати, хто з них самий спритний брехун, вони так і не могли.
Якось раз брехун з Кіото й брехун з Едо відправилися у гості до брехуна з Осака.
Вибігає їм назустріч його маленький синок і говорить:
- Батька немає будинку!
- Куди ж він пішов?
- Батько сказав, що недавно ураганом гору Фудзи згорнуло набік, ледве вона тримається, того й дивися впаде. Ось він і пішов підперти її двома курабоними паличками.
- А мама твоя де?
- Мама сказала, що вся Індійська земля порвала, побрала із собою три голки для шиття й пішла її залатати.
Обоє брехуна були зовсім ошелешені. Прагли було бігти без оглядки, так досада їх забрала, повернулися назад.
- Агов, послухай, хлопча, недавно ураганом у нас віднесло більшу кам'яну ступку, вуж не чи залетіла вона до вас у будинок?
- Що ж, дуже може бути, - відповідає хлопчик.- Подивитеся, це не вона чи у павутині під вікном заплуталася?
Прикусили обоє брехуна мови й скоріше втікати!
Отут батько додому повернувся. Синок йому говорить:
- Зараз до нас приходили дяденька з Кіото й дяденька з Едо.
- Хо, насправді?
- Вони мене запитали: «Де твій батько?» Я їм говорю: гора Фудзи ледве тримається, ураганом її підломило, ось ти й пішов туди — підперти її двома курабоними паличками. Тоді вони запитали: «А мама твоя де?» Я їм говорю: Індійська земля порвала, мама побрала три голки й пішла її латати. Вони було пішли, так потім раптом повернулися й запитують, не занесло чи до нас бурою їх кам'яну ступку. Я говорю: «Подивитеся — може, вона у павутині заплуталася». Отут вони із соромом утекли.
Вжахнувся батько, слухаючи це оповідання.
- Ти ще дитина, а брешеш так безсовісно! Не потрібний мені такий син, віднесу тебе куди-небудь.
Посадив він хлопчиська у мішок для вугілля, зав'язав мішок мотузкою, звалив на спину й пішов.
Незабаром попався йому по дорозі питний будинок. Потягнуло звідти винним духом. А батько любив випити. Повісив він мішок із хлопчиськом на гілку сосни й відправився пити вино.
Тим часом маленький брехун знайшов у мішку дірку. Подивився він у неї й бачить: шкутабогає по дорозі згорблений дідок. Тоді хлопча затягло співучо, немов молитву:
- Старий, стань молодим! Старий, стань молодим!
Підійшов дідок до мішка, окликнув хлопчиська:
- Ти що там, у мішку, робиш?
- Так адже це чарівний мішок! Варто тільки влізти у нього й прочитати заклинання: «Старий, стань молодим! Старий, стань молодим!» — як станеш молодим. Ось я, наприклад. Нині ранком був глибоким старцем, але Побув небагато у мішку й — помолодів. Занадто довго повторював я чарівні слова — і став зовсім недоростком.
Старий від здивування ока витріщив.
- Скажи будь ласка, який чудесний мішок! Я теж прагну помолодіти! Пусти мене у нього!
- Що ж, можна, тільки даром я тебе не пущу!
- Прагнеш, я дам тобі ці смачні мандзю? Хлопча побрало мандзю, посадив старого замість
Себе у мішок і втік додому.
Незабаром старий брехун вийшов весело з питного будинку. Заглянув він у мішок і остовпів: сидить у вугільному мішку замість його синка незнайомий старий і кричить у весь голос: «Старий, стань молодим! Старий, стань молодим!»
Здивувався батько, але, коли довідався, у чому справа, зовсім голову втратив:
- Ах він негодник! Це мій маленький син, брехун яких мало, вас обдурив. Вибачте, будь ласка. Вибачте великодушно!
Повернувся батько додому у страшному гніві й бачить: синок давно вже будинку, сидить і мандзю уплітає. Схопив старий брехун маленького брехуна за комір і знову засунув у вугільний мішок.
- Ах ти, негідник етакий. Цього разу я тебе провчу як випливає!
Пішов він з ним по іншій дорозі. Але й там коштує питний будинок. Тягне з нього винним духом. Кріпився, кріпився батько й не витримав: знову повісив мішок на гілку сосни й пішов пити вино.
Подивився хлопчисько, крізь дірочку у мішку. Бачить він: іде по дорозі бабуся підсліпувата. Ціпком дорогу мацає. Дочекався хлопчик, поки підійде вона ближче, і давай бурмотати заклинання: «Очі, прозрейте! Очі, прозрейте!»
Здивувалася бабуся, підійшла до самого мішка й запитує:
- Що ти, синок, там робиш?
- Як що роблю? Сиджу у чарівному мішку й читаю заклинання: «Очі, прозрейте! Очі, прозрейте!» Я вже із самого ранку читаю ці заклинання — і ось прозрів. А раніше був сліпим на обоє ока.
- Ах, який дивний мішок! Я дуже погано бачу, чи не можна пустити мене у цей мішок хоч на хвилиночку, - просить бабуся.
- Тому ж не можна, тільки даром я не пущу!
- У мене є хурма. Усю тобі віддам, тільки пусти мене у мішок.
Дала вона хлопчиськові цілу кошик хурми, а він заховав бабу у мішок і із усіх ніг пустився додому.
Ось незабаром вийшов батько з питного будинку весело. Глядь — сидить у мішку незнайома баба, моргає очима й голосить: «Очі, прозрейте! Очі, прозрейте!» Випустив він бабу з мішка й не знає, як краще у неї прощення попросити:
- Це всі витівки мого негідного синка, страшенного брехуна! Вибачте, будь ласка!
Повернувся батько додому, і що ж він бачить? Наївся його синок хурми до відвалу й хропе собі на підлозі посередині кімнати, розкинувши руки й ноги.
Ну що з таким будеш робити!
З тих пір брехун з Едо, брехун з Осака й брехун з Кіото вже не сперечалися, хто з них самий спритний.