У вогневої гори Асо кілька вершин. Одна з них зветься Некодаке — Котячою горою.
За старих часів жила на її схилі королева кішок. Щороку у ніч напередодні свята Сецубун збиралися до неї з поздоровленням усі ушановані кішки із сусідніх селищ. У цей час усюди на цій горі можна було почути котяче нявкання. Інші навіть бачили врочистий хід кішок.
Якось раз ішов там по стежці один запізнілий подорожанин. Початок уже смеркти. Як не квапився він, а до кінця шляху ще було далеке. Колом одні пустельні луги тягнуться, суха ковила шарудить.
Подорожанин уже був не у силах не повернути назад, не йти далі, так він утомився. Моторошно у нього було на душі, та й голод давався взнаки. Сіл він на стежці посередині високої ковили й почав розтирати задерев'янілі від ходьби ноги.
- Ах, якби де-небудь тут знайти притулок на ніч! - зітхнув подорожанин.
Сонце зайшло за краї гір, і навколо відразу стемніло.
Раптом почув він десь над собою людські голоси.
« Виходить, отут неподалік є житло», - подумав подорожанин. Із труднощами піднявся він на ноги й зашкутабогав у ту сторону, звідки чулися голоси. Незабаром побачив він високі ворота, а за ними чудовий будинок.
«Хто б міг подумати! Тут — у такій глухомані — і такі багаті палати! - здивувався він.- Може, пустять мене переночувати на одну ніч...»
Та подорожанин змело ввійшов у ворота. У входу у будинок він окликнув хазяїнів. Визирнула на його заклик якась жінка, як видне, служниця.
- Я збився зі шляху, а надворі вже темно. Дозвольте мені переночувати тут.
- Ласкаво просимо, - відповіла жінка тихим, ласкавим голосом.- Заходите у будинок, - і провела його у внутрішні Спокої. Залишившись один, подорожанин витягнув свої втомлені, ноги й знову почав розтирати їх. Голод усе сабоніше мучив його. Почекав він, почекав і знову покликав хазяїв.
Отут вийшла до нього інша жінка й схилилася перед ним у такому низькому уклоні, що спина у неї стала зовсім кругла.
- Вибачте мене, але я із самого ранку нічого не їв. У очах темно. Не найдеться чи у вас повечеряти?
- Не турбуйтеся, зараз подам. А може, тим часом прагнете викуплятися? Гаряча вода у чані готова, - послужливо запропонувала жінка. Указала вона йому, як пройти у лазню, і вийшла.
Подорожанин, дуже задоволений, устав з місця, щоб іти у лазню. Раптом увійшла у кімнату ще одна жінка, підтоптаний. Подивилася вона йому у особу й ойкнула від здивування. Потім, з побоюванням оглянувшись по сторонах, приязно з ним заговорила:
- Тобі, вірно, не у здогад, хто я така, але я-те тебе відразу визнала. Скажи, як ти сюди. потрапив?
Дивно це здалося подорожанинові. Незнайома жінка розмовляє з ним, немов стара приятелька! Почав він їй розповідати, як заблудився у горах.
Раптом жінка шепнула йому:
- Сюди вам, людям, ходити не можна. Тут для вас згубне місце. Біжи звідси без оглядки, не те пропадеш!
- А що тут може трапитися із мною поганого? - здивувався подорожанин.
Зам'яла жінка:
- Не прагну я нічого дурного говорити про цей будинок. Одне скажу: скоріше тікай, рятуйся! - повторила жінка, і так сердечно так ласкаво! Не можна було їй не повірити.
- Ну що ж, послухаюся тебе, піду, коли так. Але чи не можна мені спочатку хоч повечеряти, адже я з голоду вмираю. Так не зле було б відігрітися у гарячій воді, - почав було подорожанин, але жінка ще більше стривожилася:
- Не повинна б я тобі ні слова говорити, але п'ять років тому, коли я ще жила у своїх хазяїв, ти дуже любив мене. Бувало, увечері вилізу я з-під тину по дорозі до себе додому, а ти мене й по голівці погладиш, і посадиш на коліна, і за вушком почухаєш. Я не забула твого пещення. Адже я та сама строката кішка, що, пам'ятаєш, жила у твоїх сусідів. А тут палац нашої королеви. Якщо ти співай отут і викупляєшся, то усе тіло у тебе обростить вовною й перетворишся ти у кота-. Зрозумів тепер?
Украй злякався подорожанин. Подякував він щину від усієї душі й кинувся стрімголов геть, але, видне, встигнули пронюхати про це у будинку. Погналися за ним по п'ятах три молоді дівчата із цебром води.
Біжить подорожанин з останніх сил, падаючи й споти каючись. Добіг він до крутого спуска у долину й оглянувся. Бачить: ось-ось його наздоженуть. Не пам'ятаючи себе від страху помчався він прожогом униз із гори. Отут схопила одна з дівчат черпак і хлюпнула на нього зверху гарячою водою. Але подорожанин уже був далеко. Усього лише трохи крапля уводити, увести до ладу нього долетіло. Одна впала йому на шию під самим вухом, а дві-три на його голі ікри.
Нарешті добрався подорожанин до міста, а звідти благополучно повернувся до себе додому.
Першою справою запитав він у сусідів, куди подіялася їхня строката кішка. Пішла, говорять, з будинку й не повернулася. Стали підраховувати, коли вона пропала. Виявилося, рівно п'ять років тому.
Скоро став та людина зауважувати, що ростуть у нього клаптики котячої вовни на шиї біля вуха й на ногах, усюди, куди потрапили бризи води. Часто він проказував потім:
- Забарися я ще небагато, неодмінно потрапив би у свиту королеви кішок.