За давніх часів були горобець і зимородок рідними братами. Мати у них умерла, стали вони з батьком жити. Старший брат, горобець, виріс сином слухняним: батька почитав, так цілісінький день у полі працював. А зимородок, хоч і ростом не у приклад горобцеві вийшов, і здоров'я був недужої, селянської праці не любив, у поле не працював, а цілими днями ледарював. Покликав якось раз батько братів і говорить:
- Розв'язав я вас, сини мої улюблені, відпустити з будинку. Відправляйтеся-но у місто, знайдіть собі службу по душі й вчитеся розуму-розуму.
- Як же ми тебе, панотець, одного залишимо?-запитав горобець.
- Знайшов через що турбуватися, - посміхнувся зимородок.- Панотець наш хоч і старий, але бадьорий і здоровий. Що з ним трапитися може? Відправилися брати у місто, і трапилося на щастя так, що зробили вони на службу до одного пана-дайме.
Став горобець працювати, щосили намагатися. А зимородок оглянувся навколо, дух у нього так і захопило: ніколи раніше не бачив він таких розваг як у місті! Став зимородок цілими днями гуляти, тільки його горобець і бачив. Довелося старшому братові за молодшого працювати. А хазяїнові-те що - платить їм однаково.
Час іде, живуть брати у місті, а зимородок усе ледащій стає: цілими днями відпочиває так саке потягує - гроші горобця прогулює, про батька й не згадує. А горобець батькові той лист напише, то грошей пошле. Так непомітно десять років і минуло. Та ось якось раз одержали брати від батька лист: "Радий я, що обоє ви працьовитими виросли, - писав їм батько.-Тільки ось болить у мене душу за молодшого сина - зимородка. Що ж не пишеш ти мені листів, синок?! Старий я став, того дивися помру. Хочеться мені вас перед смертю побачити".
- Послухай, зимородок, - сказав горобець, - треба нам скоріше у село вертатися. Поганий наш панотець став, велить нам синовний борг його відвідати. Сказав так і у дорогу збиратися став.
- Ти, братик, поїдь, - відповів зимородок, - а я потім приїду. Зібрався горобець і у село поїхав. А зимородок-те що надумав: захотів він у село у багатому одіянні з'явитися, щоб усе побачили, яким красенем він став.
Добрався зимородок до села - виряджений-разнаряженний, а батько-те помер. Люди із усіх сіл околишніх до горобця йдуть - журбу з ним розділити прагнуть.
Подивилися люди на зимородка, борг свій синовний заколишнього, та й відвернулися від нього.
Панотець перед смертю дуже про тебе турбувався, - сказав горобець зимородкові й гірко заплакав.
Постояли люди, послухали, та й говорять:
- Що ж ти, зимородок, такий разнаряженний на отцови похорон з'явився! При житті батька не почитав, та й смерть його нічому тебе не навчила! Проміняв ти доброту серцеву на вбрання багаті!
Сказали так люди й пішли від зимородка ладь.
З тих самих пор носять зимородки гарні вбрання, так мало хто їх бачить, тому що селяться вони далеко у горах і людям на очі рідко показуються.