Ішли якось раз по морському берегу два приятелі, і бачать вони бачили: біля самої води щось чернеется.
Один сказав:
- Це старі коли стирчать. Іншої засміявся:
- Скажеш теж! Це ворони.
Та пішов у них суперечка. Один кричить: «Коли!», а іншої: « Ні, ворони, ворони, ворони!»
- Які там ворони! Осліп ти, чи що? Це коли! Коштують вони, не шелохнутся.
- Добре ж, я зараз тобі доведу, - так як пустить у них каменем з розмаху.
Закричали ворони, захлопали крабоми й піднялися переляканою зграєю.
- Ага! - говорить із торжеством переможець у суперечці.- Бачиш сам тепер. Полетіли твої коли!
- Ну й що з того? Хоч і літають, а однаково коли!
З тих пір про вперту людину говорять: «Цьому не доведеш. Що ти йому не говори, а він усе своє: «Хоч і літають, а однаково коли».