За старих часів пагорб Хоккедзака біля міста Кумамото був тихим і пустельним місцем.
Якось раз пройшов слух, що там з'являється відьма-перевертень.
На самій вершині пагорба й у його підніжжя стояли два чайні будиночки, дуже схожі один на одного.
Кожний подорожанин, раніше чому потрапити у Кумамото, неодмінно заходив у чайний будиночок на вершині пагорба. Попиваючи гарячий чай, радісний і веселий, він поглядав униз на місто. А залишаючи Кумамото, подорожанин неодмінно заходив у будиночок у підніжжя пагорба й за чашкою чаю подумки прощався з містом.
Якось раз одна людина дала обітницю відвідати тисячу храмів. Після довгих мандрівок ішов він у Кумамото.
На вершині пагорба прочанин зупинився й зітхнув з полегшенням, побачивши внизу даху міста. «Дай небагато відпочину», - подумав він і зайшов у чайний будиночок.
Бачить прочанин: коштує спиною до нього у глибині будинку якась жінка й трудиться над чимсь. Попросив подорожанин у неї, поправляючи зав'язки на своїх дорожніх сандаліях:
- Господарка, дай мені чого-небудь гарячого.
- Зараз, зараз, - відгукнулася жінка, не обертаючись.
Захотілося прочанинові з нею розговоритися. Отут прийшов йому на пам'ять один чутий їм у дорозі оповідання.
- Послухай, господарка, це ж пагорб Хоккед-Зака?
- Так, як же, як же, він самий і є.
- Чув я, що за старих часів тут відьма-перевертень водилася. Ну, а тепер з'являється вона тут?
- З'являється, часто її бачать!
- Хо! Скажіть! Ну, а яка вона видом? - запитує цікавий прочанин, поглядаючи на господарку.
- Відьма-Те? Яка вона видом? А ось така! Та із цими словами круто повернулася до гостя.
Глянув він на неї й, заволавши від жаху, кинувся геть із чайного будиночка, забувши про свій дорожній мішок.
У жінки замість особи був, що називається, нопперапон — гладка куля без єдиної мітки. Не було на ньому ні око, ні брів, ні рота, ні носа,
Мчиться прочанин униз по пагорбу. Добіг до підніжжя й влетів майже без пам'яті у інший чайний будиночок. Задихаючись, ухопився він за стовп посередині будиночка, отямився небагато й абияк добрішав до ослона. Дивиться: у чайному будиночку теж коштує спиною до входу якась жінка й трудиться над чимсь.
Став він їй розповідати тремтячим голосом про те, що з ним трапилося:
- Ах, і набрався ж я страху! Перший раз у житті бачив відьму. А ти. хазяєчка, невже не боїшся жити у такому страшному місці?
- Я-Те? Ось уже анітрошки, - відповідає жінка, не обертаючись.
- Невже! А я так ледве не вмер від страху. Варто згадати, так відразу холод пробирає.
Раптом жінка у глибині будинку запитала:
- А відьма ця, мабуть, на мене схожа? - і повернулася до подорожанинові. Глянув він на господарку, а у неї теж замість особи — нопперапон — ні око, ні рота, ні носа, немов риб'ячий міхур на шиї гойдається.
У подорожанина від жаху встали волосся сторчма. Трясучись усім тілом, стукаючи зубами, вискочив він стрімголов із чайного будиночка й помчався до міста, ладь від страшного пагорба.
А ось що ще - розповідають у місті Кумамото. Біля храму Хоммедзи є пустельна галявина. Якось раз пізно вночі йшов по ній одна людина з ліхтарем у руках. Та попався назустріч йому прочанин.
- Постій хвилинку, посвіти мені ліхтарем, - просить прочанин.
- Навіщо тобі?
- Так у мене ноговици спустилися, треба їхнім гарненько підтягти.
- Що ж, посвічу, справа не важка.
Підніс перехожий ліхтар до самих ніг прочанина, а у того на голих ікрах безліч страшних очей так і блискають. Уп'ялися вони всі, не мигаючи, на нього. Кинувся перехожий бігти. Біг, біг, раптом побачив самотній будиночок. Те була харчевня, де ночами локшиною торгують. Кинувся перехожий до хазяїна харчевні, від страху так у нього й вцепився.
- Що з тобою струсило? - запитує хазяїн.
- Ах, жах такий, отямитися не можу! Зустрів я зараз прочанина. Попросив він посвітити йому ліхтарем. Мов, ноговици у нього спустилися. Посвітив я йому, а у нього на голих ікрах усюди ока, ока, ока... Та усе відразу на мене витріщилися! Та не пам'ятаю, як сюди добіг! - задихаючись, розповідає перехожий.
- Витріщилися, говориш? Ось так або ще сабоніше?
Отут хазяїн оголив свої ноги й показав їхньому перехожому.
Глянув перехожий, а у хазяїна на ікрах теж блискають безліч очей — ще страшніше, чому у прочанина.
Отут, говорять, підкосилися у перехожого ноги. Упав він і тільки до ранку отямився. Ось що за старих часів бувало.