Стояв теплий весняний день. Хейсаку пішов у гори вкосити собі сіна. Сонце ласкаве припікало, і ледачому Хейсаку захотілося відпочити й погріти спину. Він сів н а пень, став дивитися на високе блакитне небо й слухати цвірінькання горобців. Слухав-Слухав і зовсім забув про роботу. А коли йому набридло сидіти, він вийняв з кишені гральні кістки й прийнявся підкидати їх. Кістки падали на великий плоський камінь, який лежав отут
Же близько пня, а Хейсаку присуджував:
Кістки, кістки, Лягаєте, кістки, Білі кістки.
Раптом позаду, з високої сосни, почувся тоненький голосок:
- Хейсаку, що це ти робиш? Хейсаку злякався. Він оглянувся й побачив прямо перед собою на гілці сосни носатого чорта - Тенгу, сьогодення Тенгу, як його малюють на картинках:
Довгий ніс стирчить вище голови, а у руці віяло.
Хейсаку впав на коліна, затремтів і заплакав:
- Пощади мене, Тенгу, не торкни мене!
- Так ти не бійся! - ласкаво сказав Тенгу. - Я зовсім і не збираюся тебе вбивати. Я тільки прагну знати, що це ти підкидаєш і навіщо бурмочеш якісь слова? Що у тебе у руках?
- Це? Це гральні кістки. Ось бачиш, так буде одне очко, а так
Два, може випасти й три, і чотири, і навіть шість. У кості можна виграти багато грошей.
Тенгу нічого не зрозумів, але Усе-таки подумав, що гральні кістки - забавна штука. Та йому дуже захотілося їх одержати.
- Хейсаку, відДай-но мені твої гральні кістки. Але Хейсаку не погодився:
- Як же я віддам тобі кістки? Це однаково що віддати свою голову. Носатому Тенгу ще більше захотілося одержати кості.
- Я адже не прошу їх у тебе даром! Я дам тобі за них одну дуже гарну річ, - сказав він як можна ласковее.
- Що ж ти мені даси?
- А ось що.
Та Тенгу показав йому віяло, яке тримало у руці.
- Тільки й усього? А на що мені таке порване віяло?
- Як! Ти не знаєш, що таке віяло Тенгу? Ось я тобі зараз поясню. Якщо постукати по розмальованій стороні віяла й три рази сказати: "Ніс, рости! Ніс, рости! Ніс, рости!"- Тоді кінчик носа, твого або чужого, це як тобі знадобиться, стане рости догори. Захочеш, щоб ніс виріс ще вище, постукай сабоніше. Захочеш, щоб він ріс повільно, постукай тихенько. Якщо ж ти побажаєш, щоб ніс став знову коротше, і це можна зробити: тільки постукай по зворотному боку віяла й три рази скажи: "Ніс, стиснися! Ніс, стиснися! Ніс, стиснися!" - і ніс понемножку почне робитися менше. Бачиш, яка це чудова річ, віяло Тенгу. Ну, говори, чи віриш ти мені або не віриш? А то я зараз витягну твій плоський ніс вище голови. Хейсаку злякався й закрив ніс рукою:
- Вірю, вірю! Помилуй! Пощади! Як я буду жити з таким довгим носом!
- Ну так давай мінятися. Ось тобі віяло, а я поберу твої гральні кості.
- Добре, - відповів Хейсаку. Він був дуже радий, але прикинувся, що слухається Тенгу тільки зі страху.
Хейсаку віддав Тенгу стар кістки, що потріскалися, одержав за них чарівне віяло й, задоволений, пішов додому.
...Ледачий Хейсаку йшов по дорозі й думав: "На кому б спробувати чарівну силу віяла?" Раптом він побачив урочистий хід: четверо слуг несли на бамбукових носилках під шовковим балдахіном красуню, а попереду, позаду, праворуч і ліворуч ішла ціла юрба слуг і служниць.
Ця красуня була дочкою самого багатого князя у окрузі.
" Ану ж бо, спробую я витягнути їй ніс! Ось буде забавно!" – подумав Хейсаку.
Він непомітно втрутився у юрбу слуг, Пробрався до самих носилок, легенько стукнув у віяло з розмальованої сторони й прошептав три рази:
- Hoc, рости! Hoc, рости! Hoc, рости!
Та ось у красуні ніс злегка загнувся, а потім став понемножечку витягатися догори - виріс на вершки, потім на двоє вершків, потім на три. А Хейсаку так злякався, що скоріше втік додому.
Через два-три дні всюди рознісся слух, що дочка князя занедужала небувалою хворобою: у неї виріс догори кінчик носа й вона стала схожа на Тенгу. Ні ліки лікарів, ні молитви ченців, ні заклинання знахарів - ніщо їй не допомагає. Бідна красуня замкнулася у себе у замку, закрила особу широким рукавом і цілий день плаче. А батьки зовсім втратили розум від горя.
Нарешті перед воротами князівського замка вивісили велику об'яву:
Хто вилікує князівну від небувалої хвороб. той одержить її у дружин.
Коли ледачий Хейсаку побачив це оголошення, він зараз же побіг додому, побрало своє чарівне віяло й поспішило у замок.
- Я можу вилікувати князівну! - сказав Хейсаку, як тільки його впустили у замок.
Слуги повели його у Спокої князівни. Хейсаку низько поклонився красуні, а потім постукав у зворотний бік віяла й прошептав три рази:
- Ніс, стиснися! Ніс, стиснися! Ніс, стиснися! Та зараз же ніс красуні став зменшуватися - спочатку на одні вершки, потім на два, потім на три. Кінчик його випрямився, і ніс став такою ж гарний, як був раніше. А сама красуня стала ще краще, чим була.
Нема чого робити, довелося їй вийти за Хейсаку заміж.
Так за допомогою чарівного віяла Тенгу ледачий Хейсаку зробився самою багатою людиною у селі. Він міг тепер їсти смажених вугрів з білим рисом скільки йому хотілося, цілими днями міг валятися у постелі або гуляти по горах, а головне - нічого не робити. Так він і жив. Один день наїдався до відвалу, інший день спав без просипу, третій день тинявся по своїх володіннях, а потім починав спочатку.
Але усе це йому скоро набридло, нічого не робити було дуже нудно. Одного разу Хейсаку лежав у саду й від нудьги позіхав. Щоб хоч як-небудь побавитися, він витягся через пояс своє віяло, подивився на нього й подумав: "А як далеко може витягнутися мій власний ніс?" Та отут йому відразу стало веселіше. Він сіл, постукав у віяло й сказав три рази:
- Ніс, рости! Ніс, рости! Ніс, рости!
Зараз же кінчик носа у Хейсаку загнувся догори й став рости. Виріс на вершки, на два, на три. Хейсаку постукав ще. Ніс виріс на шість вершків, на цілий аршин, на два аршини, на три. Ось він виріс вище будинку, вище найвищого дерева. Ось витягнувся догори так високо, що сам Хейсаку вже не міг розглянути знизу кінчик свого носа. Хейсаку зовсім розвеселився. Він забарабанив по віялу що було сил. Ніс витягався, витягався, виріс вище хмар, доріс до самого неба й проткнув небо наскрізь. А на небі сидів у цей час Грім. Раптом він бачить: щось тоненьке, червоне й гостре проткнуло небо й лізе догори. Грім здивувався. "Схоже на морквину. Але я ніколи не бачив, щоб морквина росла на небі, та ще кінчиком нагору!" - подумав Грім. Та він міцно вхопився за морквину своєї ручищей.
- Ай! - крикнув Хейсаку внизу на землі.
Хоч кінчик носа й пішов від нього так - Леко, але Усе-таки це був кінчик його власного носа, і бідному Хейсаку стало боляче. Він зараз же перевернув
Віяло, забарабанив по іншій його стороні й заговорив швидко:
- Ніс, стиснися! Ніс, стиснися! Ніс, стиснися!
Та насправді: ніс відразу став зменшуватися - на вершки, на два, на три.
Але Грім міцно тримав кінчик носа у руці, а Грім, звичайно, був сабоніше Хейсаку. Ніс ставав усе менше й менше, а кінчик його як і раніше залишався на небі. А тому що кінчик носа не міг опуститися з неба на землю, те самому Хейсаку довелося піднятися із землі на небо. Спочатку він повинен був устати на ноги, потім піднятися навшпиньки, потім зовсім відірватися від землі. Чим менше робився ніс, тем вище піднімався Хейсаку. Його підняло вище будинку, вище найвищого дерева у саду, вище хмар і, нарешті, підтягло до самого неба. Але дірка, яку він проткнув носом, була так мала, що сам Хейсаку не міг у неї пролізти. Та він залишився висіти на кінчику свого власного носа під самим небом. Так і висить він дотепер.