Давним-давно жив у селі Асано старий. Кликали його Гоемон. Це був незвичайний старий: на правій щоці у нього стирчала шишка. Більша кругла шишка, схожа на гарне яблуко.
Коли Гоемон дивився ліворуч, він усе бачив. А коли дивився праворуч, те бачив тільки свою шишку. Це йому дуже не подобалося. А додатково від важкої шишки голова у нього звисала набік. Це теж було незручне.
Старий тільки й думав, як би йому позбутися шишки.
Ось раз пішов він у ліс на гору нарубати собі дров. Раптом почалася гроза. Ударила блискавка, загримів грім, полив дощ.
"Куди б мені сховатися? "- подумав старий і став дивитися по сторонах. Неподалік він побачив велике дупласте дерево. Зрадів старий,
Побіг до дерева й забрався у дупло.
А вже стемніло. У горах не стукали більше сокири дроворубів. Було зовсім тихо. Тільки вітер з виттям проносився повз дерево. Гоемону стало страшно. Зі страху він скулився на самому дні дупла, міцно замружився й став бурмотати про себе: "Кувабара, кувабара" ( Чур, мене!).
Опівночі, коли вітер затих і краплі дощу стали падати усе рідше й рідше, з гори пролунав якийсь шум - голосний тупіт і голосу. Сидіти у дуплі старому було так нудно, що він дуже зрадів голосам. Відкрив ока, піднявся на весь зріст і обережно висунув голову з дупла.
Що ж він побачив?
З гори до дерева йшли не люди, а гірські чудовиська. Червоні, сині, зелені. У кого було три очі, у кого два носи, у кого ріг на чолі, у кого рота до вух. А тільки такої шишки, як у Гоемона, не було ні у одного чудовиська. Гоемон ще більше злякався. Він присів у дуплі й так скулився, що став ледве чи не менше своєї власної шишки.
Тим часом чудовиська з виттям і ревінням підійшли до самого дерева й стали розсідатися на траві. Головне чудовисько сіло посередині, а з боків півколом сіли чудовиська поменше. Потім усі вони дістали з кишень порцелянові чашечки, рисову горілку й стали пригощати один одного, зовсім як люди. Спочатку пили мовчачи, потім хором запекли пісню, а потім раптом одне маленьке чудовисько
Підхопилося, вибігло на середину кола й пустилося танцювати. За ним пішли у танок і інші. Одні танцювали ліпше, інші гірше. Коли танець скінчився, головне чудовисько схвальне кивнуло головою й сказало:
- Добре, дуже добре! У нас сьогодні весело. Але тільки ви усе танцюєте однаково. Ось якби хоч хто-небудь станцював по-іншому, по-новому! Старий усе це чув. Він спочатку сидів у дуплі й боявся відкрити
Ока. Але потім потроху його стало розбирати цікавість. Він обережно піднявся й трохи висунув голову назовні, так що тільки його ліве око було над дуплом, а праве око, ніс і шишка залишалися у дуплі. А коли Гоемон побачив, як весело чудовиська танцюють, він зовсім забув про страх. Ноги у нього так і завовтузилися. Але у дуплі було тісне - там не те що танцювати, а й поворухнутися не можна було.
Та раптом Гоемон почув, як головне чудовисько проговорило: "Ось якби хоч хто-небудь станцював по-іншому, по-новому!" Отут старому до смерті захотілося вискочити з дупла й поплясать на волі. Ні, страшно! А раптом з'їдять?
Поки він так роздумував, чудовиська прийнялися усе разом ляскати у долоні, так так дружно й весело, що Гоемон більше не міг стерпіти.
- Ех, чого боятися! Попляшу востаннє, а там пускай їдять!
Він обперся рукою на край дупла, перекинув ногу й вискочив прямо на середину кола.
Чудовиська навіть перелякалися. Повскакали з місць, всполошились:
- Що таке?
- Що трапилося?
- Людей!
А старий, не слухаючи нічого, давай танцювати! Те підскочить, то пригнеться, то стиснеться, то витягнеться, то праворуч забіжить, то ліворуч відійде, то вовчком закрутиться. Танцює й покрякивает:
- Е-Е, корячи, е, корячи...
Чудовиська задивилися на нього, сталі притупувати ногами, прищелкивать мовою, бити у долоні.
- Здорово!
- Яре!
Коли Гоемон нарешті знесилився й зупинився, головне чудовисько сказало:
- Ось спасибі, старий! Ми самі любимо поплясать, а такого танцю ще ніколи не бачили. Приходь завтра ввечері, станцюй нам ще раз. Гоемон тільки посміхнувся:
- Добре! Я й без вашого заклику прийду. Сьогодні, по правді говорячи, я не збирався танцювати, не приготувався. А вуж до завтрашнього вечора я пригадаю усе, що танцював у молодості.
Отут чудовисько, яке сиділо праворуч від головного, сказало:
- А може, старий задумав нас обдурити й не прийде? Треба побрати у нього що-небудь у стан.
Головне чудовисько кивнуло головою:
- Насправді треба.
- Але що ж у нього побрати?
Чудовиська зашуміли. Одні кричали: "Капелюх!", Інші: "Сокира!" Але головне чудовисько підняло руку й, коли усе замовкли, сказало:
- Найкраще побрати у нього шишку із щоки. Я бачив людей і знаю, що такої шишки ні у кого немає. Напевно, це дуже дорогоцінна річ.
У Гоемона від радості затремтіли руки й ноги. Але він прикинувся, що йому
Дуже жалко своєї шишки.
- Краще вирвіть у мене око, - закричав він, - краще висмикніть мову, відірвіть ніс, вуха, але тільки, будь ласка, не торкайте шишку! Я стільки років ношу її, я так бережу її. Що я стану робити без шишки?
Головне чудовисько, Почув це, сказало:
- Подивитеся, як він дорожить своєю шишкою! Ну, якщо так, побрати її! Зараз же саме маленьке чудовисько підскочило до старого й миттю відкрутило шишку з його щоки. Гоемон навіть нічого не відчув. У цей час стало світати. Закаркали ворони.
Чудовиська заметушилися.
- Ну, старий, приходь завтра! Одержиш назад шишку. Та раптом усе зникли.
Гоемон оглянувся - нікого немає. Поторкав щоку - гладко. Скосив очі вправо - і сосну бачить, і гілки, а шишку не бачить. Немає більше шишки!
- Ось щастя! Ну й чудеса бувають на світі!
Та старий побіг додому, щоб скоріше обрадувати свою бабу. Коли баба побачила його без шишки, вона сплеснула руками:
- Куди ж ти запроторював свою шишку?
- У мене її чорти побрали.
- Ну-ну! - тільки й сказала баба, і ока у неї стали круглі.
А у тому ж самому селі жив інший старий. Кликали його Буемон. Він так був схожий на Гоемона, начебто один з них був теперішній, а іншої вийшов із дзеркала. У Буемона теж була на щоці Більша шишка, тільки не на правій, а на лівій.
Тому, коли він дивився праворуч, те бачив усе, що праг бачити, а коли дивився ліворуч, те бачив не те, що праг, а тільки свою шишку. Та голова у нього теж звисала, тільки не праворуч, а ліворуч. Шишка Буемону давно набридла. Йому дуже хотілося, щоб у нього не було шишки.
Ось іде він по селу й зустрічає свого сусіда, Гоемона. Дивиться, а
У Гоемона права щока стала така ж гладка, як і ліва. Начебто й не було у
Його шишки.
- Слухай, - запитав він, - куди ж поділася твоя шишка? Може, її зрізав який-небудь митецький лікар? Скажи мені, будь ласка, де він живе, і я зараз же піду до нього. Нехай він зріже й мою шишку.
А Гоемон відповідає:
- Ні, це не лікар зняв мою шишку.
- Не лікар? А хто ж? Отут Гоемон розповів Буемону усе, що з ним трапилося у минулу ніч.
- Ось воно що! - сказав Буемон. - Ну, танцювати-те і я вмію! Сьогодні ж піду до чортів і станцюю. Скажи тільки, де це місце, куди вони приходять уночі.
Гоемон розповів докладно, як знайти дерево з дуплом, у якому він просидів ніч.
Буемон, звичайно, зрадів й зараз же побіг у ліс, знайшов дерево, заліз у дупло й став чекати чудовиськ.
Рівно опівночі зверху з гори почувся шум: голосний тупіт і голосу. До дерева з виттям і ревінням бігли червоні, сині, зелені чудовиська. Як і напередодні, вони розсілися на траві перед деревом і почали бенкетувати. Спершу випили рисової горілки, потім запекли хором пісню.
А старий як тільки побачив чудовиськ, забився у дупло й замружив ока. Зі страху він навіть забув, навіщо прийшов.
Та раптом він почув, як головне чудовисько проревело:
- Ну що, немає ще старого? Маленьке чудовисько запищало у відповідь:
- Де старий? Що ж немає старого? Отут Буемон згадав про свою шишку й подумав: "Ну, уже якщо прийшов, треба вилазити. Так і бути, станцюю їм!" Та він абияк видерся з дупла. Саме маленьке чудовисько побачило його й заверещало у весь голос:
- Прийшов! Прийшов! Ось він! Головне чудовисько обрадувалося:
- А, прийшов? Ну, молодець, старий! Ступай-но сюди, попляши. Чудовиська захлопали у долоні. А старий від страху ледве живий: підняв він праву ногу - ліва підігнулася, ледве не впав. Підняв ліву - права підігнулася, знову ледве не звалився.
Головне чудовисько дивилося-дивилося й раптом розсердилося:
- Що це за танець! Ти сьогодні так кепсько танцюєш, що дивитися огидно. Досить! Убирайся! Агов, віддати йому стан!
Зараз же саме маленьке чудовисько підбігло до старого. - На, одержуй назад!
Та Шльоп! - приліпило йому шишку на праву щоку. Тепер у старого дві шишки: праворуч шишка й ліворуч шишка. Зате хоч голова не звисає ні праворуч, ні ліворуч, а тримається прямо.