Жив колись одна людина, надзвичайно неуважний і суматошливий. Якось раз зібрався він піти у храм бога Инари на свято й говорить своїй дружині:
- Дружина, завтра я піду у храм бога Инари. Приготуй мені з вечора моти на дорогу. Мені йти далеко.
Ранком він устав рано, до світанку. Дружина ще лежала у постелі.
- Дружина, а дружина! Де моти?
- У вікна.
А йому почулося: «У вогнища!»
Пошарив він у вогнища й знайшов круглий горщик, у якому дружина тримала фарбу — зуби чорнити. Похапцем він розв'язав, що відшукав моти.
- Дружина, а дружина! Де хустка — зав'язати моти?
- На поличці.
А йому почулося: «На постелі».
Пошукав він на постелі, знайшов широкий дружини пояс і думає — хустка. Зав'язав у нього горщик і привісив до пояса. А за пояс замість ножа дерев'яна маточка засунула.
- Дружина, а дружина! Де мій плетений капелюх?
- Пошукай на кухні.
Пошукав він на кухні, знайшов солом'яний кошик і надяг її собі на голову.
Потім став взуватися. На праву ногу надяг шкарпетка, а на ліву — забув. На ліву ногу надяг сандалію, а на праву — забув. Так і вийшов з будинку.
Іде неуважний по дорозі. Почав день займатися. Попалася йому на шляху село, а люди там показують на нього пальцями й сміються.
- Дивитеся! Дивитеся! Ось іде якийсь дивак з кошиком на голові. Та звідки тільки у нього такий небачений капелюх!
Він подумав: «Про кого це говорять?» Оглянувся назад, нікого немає. «Невже про мене?»
Зняв капелюх, глянув — ось тобі й на! Так це не капелюх, а кошик. Закинув він її подалі у траву.
Ішов, ішов, і знову село на дорозі. Знову люди сміються.
- Дивитеся, як цей перехожий взувся? З п'яних очей, чи що?
Подивився — правда. Відійшов він від села, роззувся, закинув у траву шкарпетка із сандалією й пішов босоніж.
Знову село на дорозі. Люди на нього показують:
- Дивитеся! Бережися, заколе! Ось дивак, маточка за пояс заткнув!
Подивився — верб самій справі, у нього за поясом дерев'яна маточка. Відійшов він від села й закинула маточка у поле.
Прийшов неуважний у храм, бачить: у воріт храму амулетами торгують. Було у нього із собою сто монов. За амулет праг він віддати три мона, а на інші випити й погуляти, так знову похапцем помилився. Три мона залишив собі, дев'яносто сім кинув у ящик для збору грошей. Що будеш робити? Побрати назад совісно, а на три мона не побенкетуєш. Пішов він за гірку за храмом, де народом не було. Розв'язав вузлик з їжею — глядь, а там порожній горщик.
Схопив він його так як жбурне з досади! Покотився горщик, вдарився об камінь і розбився.
Став неуважний звертати хустка, - що це? - довгі зав'язки бовтаються. Подивився, а це не хустка, а дружини нижній пояс. Кинув його неуважний, точно обпікся. Став шукати, чим підперезатися, так раптом бачить: халат-те на ньому надітий шиворот-навиворіт. Ойкнув неуважний і побіг з гірки подалі від людей. А є, як на гріх, усе більше хочеться. Не до свята йому стало, не пішов у храм на виставу подивитися, а повернув додому.
Попалася йому по дорозі крамниця. Виставлений перед нею білий камінь, схожий на рисовий корж, у знак того, що тут торгують коржами.
Запитав неуважний:
- Скільки корж коштує?
Йому говорять:
- Три мона.
«Куплю, думає, одну. У мене саме три мона залишилося».
Поклав гроші, схопив камінчик і пішов. Здивувався продавець, закричав йому вслід:
- Стій! Це не корж, а камінь! Теперішній корж я тобі зараз дам.
Куди там! Неуважний подумав, що з нього ще грошей просять. Крикнув:
- Я ж поклав тобі три мона! - і побіг із усіх ніг. Продавець праг було наздогнати його, так не зміг.
Віддихався неуважний, - поклав корж у рота і — крак! - зламав зуб. Дивиться, а це не корж, а білий камінь. Кинув неуважний його у ріку й ще скоріше, побіг додому. Біжить він, злий, голодний, і думає: «Дружина у всьому винувата! Не зуміла зібрати мене у дорогу як випливає. Прийду додому, я їй покаджу!»
Вбіг він у будинок і кричить із порога:
- Ах ти негідниця! Осоромила мене, на усе світло знеславила!
- Ти чого лаєшся, сусід? Чим я тебе, cрaмила?
Глянув, а це не його дружина, а сусідка, і будинок-те не його, а сусідський.
Вискочив він звідти як ошпарений. Побіг у крамничку, позичив чаю, щоб із сусідкою помиритися. Пішов до неї знову, простягає згорток чаю:
- Я зараз нагрубив тобі. Вибач, будь ласка. А вона у відповідь:
- Як же ти рано повернувся! Ніколи ще цього не бувало.
Подивився — а це його дружина! Помилково він у власний будинок вбіг. Робити нема чого, відповідає неуважний дружині:
- Так там нічого цікавого не було. Немає на що й дивитися. Розв'язав я замість випивки побалувати тебе: бачиш, подарунок приніс. Завари-но чаю!