За старих часів жили у одній старої кособокої лачужке старий з бабою. Видалося б, чому у них поживиться? Усього-Те багатства одна кляча, та й ту надумав злодій знадвору звести. Причаївся він, чекає, щоб хазяї заснули.
Надворі стояла осіння негода. Дощ ливмя лив, а дах халупи вся продірявилася. Те отут почується « кап-ноп», те там струмок побіжить. Перетаскують старі свої постелі з місця на місце, немає їм спокою. Усюди дощ капає.
- Ах, страшний звір цей кап-ноп! - зітхнула баба.- Гірше тигра, гірше вовка...
- Твоя правда, - відповів старий.- Немає на світі страшніше. Нікуди від нього не сховаєшся...
А під вікном причаївся голодний вовк. Задумав він з'їсти хазяїнів, коли вогник у будинку згасне. Почув він слова старих, і вовна у нього сторчма встала з переляку.
- Думав я, що у цих місцях немає звіра сабоніше мене. А на перевірку виходить, забрався сюди якийсь страшний кап-ноп... Ой-ой-Ой, краще я втечу. Утечу, утечу!
Як шарахнувся вовк ладь, як задав стрекача! А конокрад подумав: «Еге! Кінь - Те, ніяк, із прив'язі зірвалася».
Кинувся він у погоню, та й підхопився з ходу вовкові на спину. Отут вовк зовсім здурів: «Пропав я! Не попався я у капкан, так схопив мене кап-ноп».
Помчався вовк більшими стрибками, а конокрад ще сабоніше у нього вцепився. Нічого зрозуміти не може. Старий кінь, а геть як понесла. Молодому жеребцеві не вгнатися.
Біжить вовк із конокрадом на спині, а тим часом стало світати. Помітила їх з дерева мавпа.
- Е-Е, що я бачу! Людей верхи на вовку. Ось потіха - те, ха-ха-ха!
Отут і конокрад примітив, на кому він сидить. Скотився він з вовка й полетів стрімголов у вовчу яму. Добре ще, що шию собі не зламав. Сидить він у вовчій ямі й міркує, як звідти вибратися.
А мавпа говорить вовкові:
- Ну, вовк, дивую я на тебе. Як ти дозволив людині себе осідлати?
- Як — людині? Мене страшний кап-ноп схопив. Ледве я від нього урятувався.
- Немає ж, говорю, на тобі їхала людей. Як на простому коні, ха-ха! Так перегоди, я перевірю. Здається мені, звалився він геть туди, у вовчу яму.
У ті часи у мавпи був довгий хвіст. Вилучила вона його у яму, водить їм по сторонах. Ухопився конокрад за хвіст, думав він, що це мотузка.
- Ось це до речі. Дай спробую вибратися. Заволала мавпа від болю:
- Те-Те-Те! Вовк, вовк, там і справді страшний звір кап-ноп. Він схопив мене за хвіст.
Почув це вовк і кинувся бігти стрімголов. Мавпа кричить:
- Стій, стій, куди ти? Постій, перегоди! Не кидай мене у лиху.
Рветься мавпа щосили, морда у неї від натуги кров'ю налилася... Раптом хвіст як відірветься майже у самого кореня!
З тих самих пор у мавп червоні морди й короткі хвости.