У Тойчи, що у провінції Ямато, жив геши по імені Мията Акиносуке. У його саду ріс крислатий старий кедр, під яким він любив відпочити у пекучі дні. Як - те раз, по полудню, Мията влаштувався під цим деревом із двома своїми друзями - теж геши. Люди сиділи ліниво перекидаючись словами, попивали вино й очікували години, коли жару почне спадати. Зненацька Мията відчув сабону сонливість. Побороти її просто не вистачало сил, і Мияте довелося просити у своїх друзів вибачення за те, що він здрімне у їхній присутності. Він ліг у самого стовбура кедра, закрив очі й незабаром побачив сон.
Йому приснилося, що він лежить у саду на своєму улюбленому місці. Раптом якийсь шум залучив його увагу, і Мията встав, щоб довідатися, у чому справа. Із близького пагорба спускалася процесія, схожа на свиту якого-небудь
Даймие. Нічого подібного по красі й пишності Мияте бачити не доводилося жодного разу у житті. Його дуже зацікавило, що ці придворні можуть робити поблизу його будинку. Поперед процесії йшла безліч багата одягнених людей. Слідом молоді носії несли великий лакований гошо-гуруму, оббитий усередині блискучим блакитним шовком. Звита підійшла до будинку геши й зупинилася. З неї виступив роскошно одягнений людина, - безсумнівно, дуже важливий сановник, наблизився до Акиносуке, низько йому поклонився, а потім вимовив:
- Високоповажний пан, перед собою Ви бачите керая Кокуе Токое.
Мій володар, Імператор вищезгаданої країни, наказав мені вітати Вас від його найяснішого імені й надати себе повністю у Ваше розпорядження. Також він наказав мені довести до Вашої відомості, що височайше бажає Вашої присутності у палаці. Соблаговолите негайно ввійти у цей гідний екіпаж, який був посланий спеціально за Вами, Почувши такі слова, Акиносуке був просто приголомшений і праг було відповісти належним чином. Але подив позбавив його мовленню, та й сили, видалося, пішли від нього. Тому єдине, на що він залишився здатний, - це безмовно піти реченню керая. Він піднявся у екіпаж. Керай розмістився поруч. Потім він подав знак, і юнака, піднявши гошо-гуруму за шовкові мотузки, повернули на південь. Подорож почалася. На диво Мияти, дуже скоро їх екіпаж зупинився перед гігантськими двох'ярусними воротами, виконаними у китайському стилі. Нічого подібного так близько від будинку Акиносуке пригадати не міг. Керай зійшов з гошо-гуруму, сказавши:
- Я піду оголосити про високодостойном прибулому. Та зник.
Після короткого очікування з воріт вийшли два дуже важливі придворні у одягах з пурпурного шовку, з високими головними уборами, своєю формою, що вказують на дуже високий ранг. Після самих увічливих вітань вони допомогли Мияте вибратися з екіпажа й повели його через величезні ворота й просторий сад до входу у палац, фасад якого простягся на схід і на захід на скільки вистачало погляду. Увійшовши у велетенський будинок, усі троє проїхали у приймальню залу дивних розмірів і казкового оздоблення. Провідники підвели Акиносуке до почесного місця, посадили на подушки, а самі шанобливо влаштувалися на відстані. З'явилися дівчата-служниці у парадних одягах і принесли легку їжу й прохолодні напої. Ті двоє, одягнені у пурпурні одіяння, терпляче чекали, поки Мията насититься, потім наблизилися до нього, низько поклонилися й звернулися з наступними словами, говорячи по черзі, згідно з палацовим етикетом:
- Наш почесний обов'язок полягає у тому, щоб дати Вам знати...
-...причину Вашого виклику сюди...
- Наш Пан і Імператор височайше бажає, щоб Ви стали його зятем,
-...і це його бажання й наказ - одружитися сьогодні ж...
-...на Її Високості Принцесі, його дочки...
- Ми зараз приведемо Вас у Спокої Його Величності, де Його Величність уже очікує...
- Але спершу необхідно наділити Вас у одіяння, що личать цієї високої церемонії.
Останню фразу обоє вони вимовили одночасно.
Сказавши так, придворні разом пішли до ніші у стіні, у якій перебував величезний тонсу, оброблений ласий і золотом. Вони висунули ящики й вийняли з них прекрасні одяги, пояси з дорогоцінних матерій і невелику камури. У усі це вони облачили Акиносуке, і той прийняв вид, що личить нареченому настільки високої нареченої. Потім його побрали під руки із двох сторін і повели у Спокої Імператора. Кокуе Токое завмер на дайсе, одягнений у жовтий шовк. Висока чорна камури на голові свідчила про його імператорський сан. Ліворуч і праворуч від дайсе сиділи безліч сановників у порядку відповідності їх придворним званням. Усі вони були прекрасні й нерухливі, як статуї Будди у храмі, Мията вийшов на середину й тричі простягся ниц перед Імператором.
Його Величність відповів добрими словами, а потім вимовив:
- Тобі повинні були повідомити про причину виклику у Наш Палац. Ми розв'язали, що ти станеш чоловіком Нашої дочки. Зараз почнеться твоє весілля.
Як тільки Імператор закінчив своє мовлення, почулися звуки веселої музики й з'явилася довга низка найпрекрасніших придворних дам, які проводили Акиносуке у зал, де чекала його наречена. Хоча це приміщення було неосяжних розмірів, воно ледь умістило безліч гостей, відзначених бути присутнім на весільній церемонії. Усе схилилися перед нареченим, і він зайняв своє місце на приготовлених подушках, напроти дочки Імператора. Наречена видалася божественно прекрасної, а її одягу походили на світле легке літнє небо. Та почалося весілля з великими веселощами й радістю. Глибокою ніччю молодих проводили у відведені для них Спокої. Там їх знову оточили знатні особи й вручили їм подарунки, яким не було числа. Пройшло кілька днів, перш ніж Акиносуке знову покликали у тронний зал. Цього разу його прийняли із ще більшою пошаною, і Імператор удостоїв свого зятя бесідою. Він сказав:
- У південно-західній частині Наших володінь є острів, називаний Райсю. Ми призначаємо тебе губернатором цього острова. Там ти знайдеш підданих, вірних і слухняних, але їх закони ще не наведені у повну відповідність із законами Те-Яке, і їх звичаї ще не впорядковані як повинне. Ми ставимо тобі за обов'язок удосконалити їхній суспільний устрій настільки, наскільки це може бути можливим, і бажаємо, щоб ти правил ними з добротою й мудрістю. А тепер іди. Усі готування, необхідні для твоєї подорожі на Райсю, уже закінчені.
Акиносуке і його молода дружина у цей же день відбули з палацу Токое, супроводжувані на берег численним ескортом знатних осіб і придворних чиновників. У гавані вони поринули на приготовлений корабель імператорської флотилії й зі сприятливим вітром без яких-небудь пригод досяглися Райсю. Тут їх очікувало тепле приймання жителів острова, тих, що зібралися на березі.
Мията поступово почав входити у коло своїх обов'язків і знайшов, що цілком з ними справляється. Протягом перших трьох років свого губернаторства він займався у основному оформленням і введенням нових законів. Йому допомагали митецькі радники й чиновники, і Акиносуке жодного разу ця робота не здалася неприємної. Нарешті, він з нею покінчив, і після цього йому більше нічого не залишалося робити, крім як виконувати вимоги палацового етикету й відвідувати всі релігійні церемонії згідно із прадавніми звичаями. Повітря у країні був таким життєдайним, а земля такий родючої, що хвороба й нестаток ніколи не заглядали у цей край. Піддані губернатора минулого слухняні, виконавчі й роботящі, і жодного разу за весь час жоден закон не був порушений. Акиносуке правил на Райсю більш двадцяти років, і протягом усього цього строку навіть тінь горя жодного разу не затьмарила його життя. За цей час у нього народилися й виросли діти: п'ять хлопчиків і дві дівчинки. Але на двадцять четвертому року життя на острові його кохана дружина дочка імператора - зненацька вмерла. Її поховали з вищими почестями на вершині прекрасного пагорба Ханриеке й поставили на могилі гарний пам'ятник, висічений з величезного каменю.
Після смерті дружини Акиносуке відчув такі порожнечу, горе й самітність, що життя для нього втратила всякий зміст. Пройшли тяжкі дні офіційної жалоби, і на Райсю прибув сиша з палацу Токое. Він передав губернаторові послання з найвищими співчуттями, а після цього сказав:
- Ось слова, які наш Високий Пан, наш Імператор Токое наказав мені передати особисто Вам: "Тепер Ми посилаємо тебе назад у твою країну й до твоїх людей. Що стосується сімох твоїх дітей, то вони онуки й внучки Імператора, який про них подбає. Таким чином, ти можеш про них не турбуватися".
Одержавши це розпорядження, Акиносуке покірно став готуватися до свого від'їзду. Він упорядкував усі свої справи, дав наставляння радникам і чиновникам, попрощався з добрими остров'янами. Нарешті настав день відплиття, і у супроводі юрби людей колишній губернатор прибув у порт, де зійшов на спеціально для нього присланий корабель. Судно не поспішаючи розвернулося й вийшло у блакитне море, розпростерте під блакитним небом. Незабаром обрису острова Райсю стали теж блакитними, потім сірими й, нарешті, зовсім зникли...
...А Акиносуке зненацька прокинувся під кедром у своєму власному саду!..
Якийсь момент він був приголомшений і уражений. Адже він не був тут більш двадцяти років. Але отут він побачив своїх двох приятелів, усі також сидячих близько нього, що весело бовтають, що й випивають. Мията дико вп'явся на них і голосно викликнув:
- Як дивно!
- Акиносуке, мабуть, бачив сон, - сміючись помітив один із друзів. - Що ти бачив у сні, сусід? Що-небудь дивне? - запитав другий.
Та Акиносуке переказав їм сон, який тривав двадцять років і три роки у країні Токое, на острові Райсю. Друзі ж були уражені, тому що у дійсності геши спав не більш декількох хвилин. Один з них сказав:
- Насправді ти бачив у сні дивні речі. Але поки ти дрімав, ми теж спостерігали щось дивне. Близько твоєї особи пурхав маленький жовтий метелик. Потім вона села на землю поруч із тобою, з боку дерева, і майже відразу ж, як вона села, з-під землі вискочив великий-велика мураха, схопив її й потяг униз, у свою нору. Але перед тем як ти прокинувся, ми побачили, що той же самий метелик виліз із мурашиного гнізда й запурхала перед твоєю особою як і колись. Але раптом вона зненацька зникла. Ми так і не помітили, куди вона подіялася.
- Можливо, це була душу Акиносуке, - сказав інший геши. - Мені здається, я бачив, як вона влетіла у його рота...
- Добре, - відгукнувся перший, - але навіть якщо той метелик був душею Мияти, цей факт однаково не пояснює його чарівного сну.
- Його можуть пояснити мурахи, - заперечив другий сусід. - Мурахи дуже дивні істоти, можливо, навіть демони... Тим більше що під цим старим кедром перебуває їхнє гніздо.
- Давайте подивимося! - викликнув Акиносуке, сабоно схвабоований цим припущенням.
Він піднявся й поспішив за лопатами...
Земля навколо кедра й між його коріннями виявилася розпушеної самим дивним образом колонією мурах. Коли верхній шар ґрунту був знятий, здалися їхні малюсінькі будівлі із соломи, глини й стебел трави, що віддалено нагадують вулиці міста. У центрі одного будови, щодо більш солідних розмірів, чому інші, люди виявили зграю цих винахідливих комах, що оточили тіло дуже великої мураху з жовтими боками й довгою чорною головою.
- ПРО! Так це ж імператор з мого сну! - закричав Акиносуке. - А ця більша будівля - палац Токое! Як незвичайно! У такому випадку й Райсю повинен лежати на південний захід звідси, ліворуч від того товстого кореня... Ну так, ось він! Як дивно! Тепер я певен, що відшукаю пагорб Ханриеке й могилу принцеси.
Він копав і копав, перевертаючи землю, і нарешті побачив маленький горбок, на вершині якого лежав камінчик, своєю формою, що нагадує буддійський надгробок. А під ним він виявив зарите у глину мертве тіло мурашиної самки.
Друзі помовчали й обережно засипали мурашині володіння землею.